Коли ми станемо європейцями?

Ще два роки тому нам здавалося, що за два місяці помаранчевої революції ми реально підійшли до дверей європейського дому і почали потихенько в них стукатись. Тоді більше половини європейців згідно з опитуваннями були не проти, щоб українці стали жителями європейської комуналки. Але вже за рік після революції ілюзії розсипались: двері Європи для нас поки що наглухо зачинені, а стежка до Європи, як виявилось, навіть не намічена. Як результат, вже давно немає в уряді посади віце-прем`єра з євроінтеграції, Україна попри риторику і обіцянки трьох поспіль урядів досі не прийнята до СОТ, візовий режим з країнами ЄС для наших громадян не спрощено.

Чи тільки нова влада винна в теперішньому стані євроскептицизму і в Україні, і в Європі? Чи цьому є більш глибинні причини?

Звичайно, народ України повинен вимагати від своїх урядовців виконувати обіцянки, з якими вони власне і прийшли до влади. Але чи знаємо ми багато прикладів, коли політики спромагалися виконувати свої обіцянки, а в разі невиконання за це відповідали? Якби було так, то ми б вже давно жили при комунізмі, а в кожної сім`ї було б своє окреме помешкання, ми б жили в найдемократичнішій державі світу і т.д., і т.п.

Взагалі, чи поняття «відповідальність» є в лексиконі українських політиків і не тільки?

Аналіз причин теперішнього провалу євроінтеграції України почнемо з наступного віртуального прикладу: Уявімо собі, що з якихось причин так сталося, що всі українці переселились, наприклад, в Німеччину, а всі німці - в Україну. І коли років через п’ять-десять ми з`їздимо з екскурсією в обидві країни, то побачимо, що за ці роки німці практично перетворили Україну в нову Німеччину з усіма зовнішніми та внутрішніми ознаками (тобто і соціальні стандарти, і стандарти організації виробництва, і дороги, і будинки, і все інше якщо ще не стали «німецькими», то дуже швидко стають).

Натомість, українці (тобто ми з вами) Німеччину ще швидше перетворюють в Україну: дороги стають непроїзними, будинки і під`їзди занедбаними, ліфти запльованими, на околицях міст зростають смітники, у містах чомусь виникло багато стихійних базарів.

http://www.phl.com.ua

Раптом в уряді з`явився новий ваучерний приватизатор, і за п’ять років всі промислові підприємства стали власністю 7-10 сімейних кланів.

Землю роздали селянам буцім у власність, але заборонили її продавати. Половина орних земель стоїть занедбана, і, хоча різноманітні бур`яни в цих місцях вже декілька десятиріч були занесені в червону книгу, вони швидко опанували занедбані і необроблені землі. Половина ферм уже розібрана на цеглу, інша – перетворена у склади або казино.

http://www.phl.com.ua

На заводах БМВ поставили на конвеєр "Таврію", на "Ауді" з комплектуючих "Автоваза" випускають сьому модель "Жигулів", а на заводах "Фольксваген" с гордістю відродили виробництво національного джипа – ЛуАЗу. Якість відповідна, але ціни на ці чудеса автомобілебудування залишились такими, як на моделі, що випускались раніше. Тому що потрібно захищати свого товаровиробника.

Країна якось швидко поділилась на два табори: помаранчева північ, яка тяжіє приєднатись до Франції та Британії, та червоно-блакитний південь, який воліє утворити ЄЕП з Росією та Сербією. На півдні глибоко під землею знайшли поклади вугілля і на обрії виросли милі оку терикони. Натомість половина жителів північної частини виїхало на заробітки до Франції.

http://www.phl.com.ua

Президент обіцяє за п’ять наступних років створити п’ять мільйонів робочих місць та провести п’ять референдумів щодо конституційного ладу в країні. В парламенті коаліції створюються і розпадаються кожні 3-4 місяці.

І т.д., і т.п.

В кожній казці є доля казки, а основний висновок, який можна зробити з цього віртуального експерименту, що люди самі є творцями своєї долі, тобто наша доля – в нашій ментальності та стереотипах нашої поведінки. Ми живемо саме так, як вміємо жити.

Основна відмінність між нами та німцями без урахування ментальних відмінностей в рівні стандартів, за якими ми звикли жити. Тобто, наприклад, німці якщо будують дорогу, то ніколи не зроблять її за стандартами, за якими ми звикли її будувати. І так в усьому, в тому числі в стандартах взаємовідносин влади та суспільства.

http://www.earth-photography.com/

Стандарти створюються законами та нормативними актами та закріплюються в свідомості і підсвідомості громадян на рівні суспільних стереотипів або в звичках потупати саме так, а не інакше. І держава і громадяни повинні слідкувати, щоб всі дотримувались узаконених суспільних стандартів, але саме на державних інститутах лежать обов’язки примушувати дотримуватись стандартів тих, хто цього не робить або не хоче робити.

Саме тому німці, якщо бачать, що хтось припаркував автомобіль не там, де дозволено, або хтось заголосно або невчасно включив музику, не йдуть самі сваритися з порушниками і не терплять їх, а дзвонять до поліції, яка тут же приймає засоби примусу щодо порушників. І така поведінка німців не вважається в них кляузою та «стукачеством». Тому що порядку треба дотримуватись, а порядок є один для всіх без винятку.

http://www.earth-photography.com/

Саме за рівнем стандартів всіх сфер життя ми відстаємо від Європи на десятиріччя, якщо не сторіччя. Тому що держава і громадянин на українських землях майже завжди були ворогом один для одного, а правила для простих громадян завжди були і залишаються одні, для «непростих» - інші. Основна функція поліції-міліції в нас була – захищати інтереси «непростих» громадян та свої власні.

Один з ключових комплексів стандартів, який багато в чому визначає саме той рівень життя, який є в Європі і якого ми так прагнемо досягти – це стандарт відповідальності і для громадян, і для влади на різних її рівнях.

В Європі влада - це перш за все обов’язки та відповідальність. У нас – права та привілеї. Чим більше влади – тим більше привілеїв. А відповідальність для нашої влади – це щось абстрактне, тому що завжди є «об’єктивні» обставини. Саме тому наші уряди так люблять довгострокові, років на 10-20, програми розвитку чи то країни, чи окремої галузі. Тому що за цей період зміниться не один уряд, а програми забудуться.

А за конкретні короткострокові програми та проекти прийдеться відповідати. Саме тому ми забули слово «план», тому що плани потрібно виконувати щомісяця і щороку.

І громадяни України повинні усвідомити, що всі ми відповідальні за своє життя, успіхи чи неуспіхи, щастя чи нещастя. А не держава, як нас 70 років привчали комуністи, які за роки свого панування в нашій країні практично створили суспільство «покірних баранів» з панівною психологією рабів, коли єдине, що вимагала держава від громадянина – це покірність та повна відданість ідеології та вождям. Натомість держава брала на себе повну відповідальність за те, що громадяни будуть їсти, де жити, що читати, за кого голосувати, де працювати і скільки заробляти незалежно від ефективності такої праці.

Якщо ідеалом нової влади є саме таке суспільство і саме для цього влада волає створити нову чи то помаранчеву, чи то блакитну ідеологію, то ця ідеологія нічим не краща за червону.

Для того, щоб рухатись до Європи, ми повинні усвідомити, за якими стандартами живуть європейці та намагатись навчитись самим жити за цими стандартами. Перш за все за такими стандартами повинна навчитись жити влада. Потім - коли переконати, а коли і примусити жити за новими європейськими стандартами і свій народ. Тому що однією з основних функцій управління, в тому числі державного, є лідерство.

http://www.earth-photography.com/

В такому випадку ми повинні забути років на 10-15 слово стабільність, тому що нам потрібно змінюватись, рухаючись до нових стандартів життя. Як тільки влада закликає до стабільності, таку владу потрібно гнати. Тому що стабільність веде до застою.

Єдиний стандарт світового рівня, який за 15 років незалежності наша влада спромоглась створити – це стандарт власної корупції. А також лицемірства, словоблудства та безвідповідальності. Слово «політик» в Україні стало синонімом слів «лицемір» та «словоблуд», а часто і «злодій».

Якось, років п’ять тому, по одному з російських телеканалів показували репортаж про життя одного із сіл Донського краю, який колись славився трудолюбивим, волелюбним та багатим народом. Тема репортажу – перевибори голови колгоспу.

Перший шок, який отримали журналісти і глядачі – це рівень розвалу господарства: поля вже декілька років майже не засівались, ферма розвалена, худоба загинула від холоду і голоду – трупи худоби ніхто навіть не прибирає з двору ферми, вся техніка розкрадена або здана на металобрухт. Голова колгоспу – хронічний п’яниця, на звітно-виборних зборах вже третій рік читає одну і ту ж доповідь з одними і тими ж цифрами і даними про досягнення господарства. Як годиться, на збори приїхав представник з району.

На подвір`ї контори перед зборами селяни в один голос розповідали журналістам про всі негаразди господарства і недолугість голови. Та про те, як голова перед зборами роздав селянам по мішку зерна, щоб ті за нього проголосували.

Журналісти очікували, що покажуть, як відбувається міні-революція в селі. Але другий шок, який вони отримали, це коли селяни майже одноголосно проголосували за старого голову колгоспу. Опустивши очі додолу, селяни пояснювали причину свого голосування тим, що як би все не стало ще гірше. А то навіть мішка зерна через рік можуть не отримати.

Тобто селяни проголосували за стабільність. Ту стабільність, яка потрібна владі.

Чи потрібна така стабільність нам? За своє теперішнє благополуччя два післявоєнні покоління європейців жертвували своїм спокоєм та комфортом. Зате досягли дуже високого рівня продуктивності праці, ефективності виробництва і, як результат, високих соціальних стандартів.

Чим скоріше ми почнемо масштабні реформи в Україні (реальні, а не декларовані) в сільському господарстві, в системі житлово-комунального господарства, в судовій системі, в системі діяльності малого і середнього бізнесу, в системі державного управління на всіх рівнях, тим скоріше перед Україною відкриються двері європейського дому. І треба гнати міністрів, незалежно від їх партійної приналежності, які не здатні або не хочуть провести такі реформи.

Тобто хочеш бути європейцем – будь ним. Але з усім комплексом не тільки прав, а й обов’язків.