Ми повторюємо його десятки разів на день в ефірах телеканалів та радіостанцій. Ми вигукуємо його на мітингах та масових зібраннях. Ми читаємо його з листочків, виступаючи на трибунах, та носимо на транспарантах, гуляючи вулицями Києва. Ми особливо смакуємо похідними від нього, хай навіть і плутаючи іноді конституційний з антиконституційним. Більше того – ми вже так все це позатерали у своєму щоденному лексиконі, що умовно поскорочували всі ці слова до “консуція”, “консуційний”, “антиконсуційний”…

Видео дня

Звичайно, мені, як громадянину, дуже приємно, що і Президент, і Верховна Рада, і Кабінет Міністрів, і все наше багатомільйонне населення раптом згадали про Основний Закон України і вирішили подбати про чітке виконання кожної його статті… Ой, вибачте, помилився – треба було сказати “про чітке виконання однієї його статті”…

Але ж я нарахував у своєму примірнику статтю аж 161...

І в цьому місці можна було б порадити всім зацікавленим особам самостійно перечитати Конституцію та визначити, які з її численних положень, за більш як десять років функціонування, беззаперечно виконувалися, а які – ігнорувалися та нехтувалися. Однак мені, як майже кожній людині, дуже хочеться що-небудь прокоментувати, закцентувати увагу на якихось конкретних речах, та й просто – упередити чиюсь лінькуватість або байдужість.

Отож, спробуємо на дещо подивитися разом.

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.Хіба вже це – перше твердження нашого Основного Закону – ні в кого не викликає жодних сумнівів у тому, що це не пусто-порожнє, або чисто декларативне, або, простіше, – декоративне, твердження? В мене деякі сумніви чомусь викликає…

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Агов, хто відчув це на собі – відгукніться!

Але поглянемо на деякі положення зі Статті5. …Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ...Ой, а на мою думку, джерелом та носієм влади в Україні є деякі окремі, особливо заможні, громадяни та окремі політичні партії. …Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами...А я регулярно чую з різних інформаційних джерел, що конституційний лад в нашій країні нещодавно змінився, але в народу ніхто згоди на це не питав. Ніхто не може узурпувати державну владу.Здається, що таки хтось може…

О, а ця стаття мені добре відома – на неї особливо помітно забивають всі, кому не лінь! Стаття 10. …Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України… Тут хочеться особливо виділити все: і “держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови”, і “в усіх сферах суспільного життя”, і “на всій території України”. Бо, на жаль, держава зовсім не забезпечує ні розвитку, ні функціонування державної – української – мови. А якщо десь і забезпечує, то далеко не в усіх сферах суспільного життя – адже навіть багато хто з депутатів, урядовців та державних службовців цією мовою не послуговуються ні на приватному, ні на офіційному рівні. А про всю територію України і взагалі нема чого казати…

То хто ще хоче подискутувати з приводу дотримання Конституції України? ;)

І так можна рухатися далі й далі, далі й далі. Бо в нашій Конституції ще дуже багато чого, і дуже гарно, і дуже правильно написано! І про консолідацію та розвиток української нації, історичної свідомості, традицій та культури. І про землю, екологію та природні ресурси. І про українців за межами держави, на яких держава звертає ще менше уваги, ніж на тих, які проживають на її території. Про захист економічних інтересів та інформаційного простору; про Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн; про рівність прав усіх громадян та про повагу до людської гідності; про особисту недоторканість та недоторканість житла; про таємницю кореспонденції та вільне пересування…

Отак почитаєш – і розумієш, що кожен громадянин має можливість жити у своїй країні, як цар і бог. І все, що для цього потрібно, – просто виконувати Конституцію України! Але отак почитаєш – і розумієш, що майже кожна стаття цієї Конституції, тією чи іншою мірою, не виконується.

Так що всі ці розмови про конституційність того чи іншого рішення, тих чи інших дій, якоїсь особи чи групи осіб – все це фарс, цинічна спекуляція, гра слів та зворотів – і не більше. В Україні Конституція не виконувалась до сьогодні, не виконується зараз, і ще довго не буде виконуватись. Конституцію в Україні взагалі мало хто знає, і вже точно, що на неї не зважає ніхто.

Ну спробуй ти нагадати про Конституцію охоронцеві, який тебе кудись не пускає, чиновнику, до якого ти звертаєшся по довідку чи допомогу, міліціонеру, який перевіряє у тебе документи... На тебе подивляться, як на хворого чи дурного. А може ще й вломлять так, що ти про своє ім’я забудеш – не те, що про якісь там закони, хай навіть і основні. І тому кожного разу, коли чую чергові пафосні, урочисті, сповнені болю, сліз і турботи, слова про порушення Конституції України, я єхидно посміхаюся… А що ще лишається робити? :)

Було би добре, якби кожен, хто наважується говорити про порушення Конституції, спочатку її дуже уважно перечитав і подумав – а яку зі статей він сам ніколи не порушував? І якщо починати дотримуватися кожної конституційної статті, то може починати не з номерів 90 чи 111, а зі статті номер 1?

Я, звичайно, не юрист. Я не знаюся на тлумаченні законів. Далеко не всі правові терміни правильно розумію і не знаю, що значать ремарки в дужках з посиланнями на якісь літерно-цифрові шифри. Але, як і кожний громадянин, я мушу регулярно перечитувати наш Основний Закон. І перечитуючи його в даний момент, я бачу, що у статті 81 сказано, що “повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі… невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції”…

А хіба не зі знехтування цією статтею Конституції України деякими депутати Верховної Ради розпочався теперішній міжвладний конфлікт? Чи я щось у цьому не так розумію? Чи мені потрібно звернутися за розтлумаченням у Конституційний Суд?...

Якось по телевізору показували черговий репортаж з Майдану. Там один із активістів так дуже натхненно сказав: “Ми будемо стояти до кінця! Ми – проти перевиборів! І в нас є – Конституція!”… :)

Я люблю вас, українці! :)