Вони, нарешті, допались

Куди піде уряд запропонованого прем’єр-міністра Януковича, стало зрозуміло ще до всіляких нічних чаклунств з президентським Універсалом. Взагалі дуже цікаво, що вся полеміка навколо цього «знаменного» акту точилася у площині зовсім не економічній. Складалося враження, що у питаннях економіки між помаранчевими та біло-блакитними опонентами – тиша, лад та Божа благодать. Але в такому разі виходить, що майданне «Бандитам – тюрми!» стосувалося проблем мови, НАТО, проблеми вступу в ЄС і ЄЕП?!

Та ні, панове! Саме той могутній «дерибан» всього - рухомого і нерухомого - дуже турбував український люд. Саме економічна політика визначала опонентів під час виборів Президента у 2004 році. Саме трансформована сентенція іспанського каудільо Франко: «Друзям – пільги, всім іншим – закон» і викликала граничний супротив суспільства у ті часи.

І саме з цим досить рішуче і послідовно почав боротися помаранчевий уряд, починаючи з лютого минулого року. Тому, звісно, перше, за що взявся новий уряд і його економічний вождь – Микола Азаров – то це за скасування усіх новацій своїх попередників. Про це дещо пізніше, а спершу небагато поговоримо про персоналії.

Якщо ми розглянемо склад новопредставленого уряду, то чітко вимальовується зрозуміла тенденція: збирають і ділять гроші люди з Донецька. А все, що перебуває поза цим почесним обов’язком – це компетенція «Нашої України» та інших партнерів по коаліції. Слід також зазначити, що карт-бланш знов-таки знаходиться у регіоналів. З повного складу уряду – 24 чоловіка – на їхню долю припадає 12 мандатів, до того ж один з них завжди буде вирішальним при малоймовірному зіткненні інтересів – голос прем’єра. З чотирьох віце-прем’єрів троє представляють Донецьк.

І якщо в руках людей Президента перебуває до певної міри гуманітарна сфера, то знаходяться вони всі під омофором четвертого віце-прем’єра – чи не «найбільшого патріота» України – пана Дмитра Табачника. Більш зловісну фігуру тяжко було вишукати.

Але будемо розглядати у першу чергу економічний блок уряду. Саме в ньому зосереджено головний донецький арсенал – три віце-прем’єри. І до цього ще два ключових пости займають донецькі – вугільну промисловість і паливо з енергетикою. І керівник штабу – міністр Кабінету Міністрів – теж донецький – Анатолій Толстоухов. Такої сконцентрованості представників одного регіону не мав жоден уряд незалежної України, і це багато про що говорить. Якщо ж до цього додати, що половину фракції регіонів, яка є провідною в коаліції, складають донецькі, то така збоченість нової влади не може не приголомшувати. Це що, так збідніла Україна на професіоналів?

Знаковим є також поєднання одною особою двох чи не найголовніших посад в уряді – першого віце-прем’єра і міністра фінансів. Схильність до патерналістських поглядів і методів у Миколи Яновича однозначно говорить, що вплив держави в економіці буде настільки суттєвим, що про таке навіть не снилось Юлії Володимирівні. А їй ой як багато робилося закидів стосовно ручних методів керування економікою, втручання у справи бізнесових структур. За Миколи Яновича ми зрозуміємо, що то були лише квіточки, а ягідки будуть нині.

Цю думку підтверджує призначення міністром економіки практично невідомого в реальній економічній сфері Володимира Макухи. Приміром така ж ситуація складалася і в першому уряді Януковича-Азарова. Тоді на цій посаді фігурував дніпропетровський представник – пан Деркач. Людина, що жодним чином не хапала зірок з економічного небосхилу. А саме такі люди потрібні Миколі Яновичу – непоказні у всьому, а головне – на фаховому рівні, сумирні і законослухняні.

Проте, можливо, ця команда донецьких скаже якесь нове слово, адже багато стікло води. Та, вочевидь, тяжко чекати якихось докорінних змін у методах і поглядах цих людей. І це яскраво висвітилось при розгляді бюджетної резолюції на 2007 рік. Якщо бюджет є свого роду робочим проектом розбудови економіки на наступний рік, то бюджетна резолюція відповідає стадії передпроектного пошуку. Вона є своєрідним розставленням акцентів майбутнього основного річного економічного закону держави – бюджету.

Так от, наголоси, які були проголошені командою двох «проффесорів» від економіки – Януковича та Азарова – говорять самі за себе. А саме, що вони, як ті Бурбони після реставрації влади, нічому не навчились. Чи не найголовніша увага у виступі пана Азарова стосовно бюджетної резолюції була надана проблемі вільних і спеціальних економічних зон (ВЕЗи і СЕЗи), а також технопарків. Риторики при цьому було – хоч гатку гати. «Щоб відновити сприятливий інвестиційний клімат в країні, ми повинні чітко сказати, що держава не повинна порушувати узяті на себе інвестиційні зобов’язання», - промовляє Микола Янович. Краще не скажеш. Ось тільки насправді наші СЕЗи і світові – це, як кажуть в Одесі, «две большие разницы». «У них» це - розгонні блоки національної економіки. У нас – відверті внутрішні «офшорні зони».

Але краще говорити цифрами. Будемо говорити не про рік, а про дев’ять місяців 2004 і 2005 років. Бо в четвертому кварталі 2005 року відбулася вкрай неординарна, позамежна подія – продаж КМК, яка сплутала всіляку можливість для порівняння. В перший рік – 2005 – коли з подачі Тимошенко закрили всі ті «квазіофшорки» - було отримано 1103,9 млн. доларів США прямих іноземних інвестицій. Дещо менше, ніж за 9 місяців 2004 року – 1178,3 млн. доларів. Потрібен був час, аби звикнути до нових умов. Без усяких широко розрекламованих, начебто, пільг для іноземних інвесторів. І вже в першому кварталі 2006 року справа докорінно змінилася. Всього за три місяці було отримано 1024 млн. доларів США. Тобто майже, як за 9 місяців за часів пана Азарова. І в другому кварталі 2006 року справи йдуть не гірше.

Тобто, щось не так було задіяне в механізмах тих СЕЗів і ВЕЗів. Зовсім не те впроваджувалося в цих пільгових оазах. Недарма ж технопарки стали мало не лідерами в освоєнні закордонного курячого і іншого окостів. І ніякою мікроелектронікою, авіонікою і нанотехнологіями там і близько не пахло. Все більше м’ясом. Та й тепер, вочевидь, буде щось дуже схоже. Можливо, при мінімальних зовнішніх видозмінах. А от саме про рішучі, кардинальні виправлення в цих схемах не було і натяку.

Про запровадження посад завідуючих у цих зонах. Розставлення контролерів ззовні. Відслідковуванням діяльності резидентів всіх цих новоутворень. За тим, щоб вчасно вкладали гроші. І туди, заради чого їх впустили. Захотілось поторгувати м’ясом, цигарками, товарами ширвжитку – одразу ж виженуть. І, насамперед, пільги відберуть.

До самих пропозицій про основні напрямки бюджетної політики братчики-регіонали додали свій шедевр лобізму: доручення Кабміну стосовно отих самих основних напрямків. От де є можливість розвернутись спритним хлопцям за рахунок держави!

Хоча б пункт 4 - про додаткове залучення державних запозичень для впровадження інвестицій. Така собі державна монополька з роздачі грошей потрібним людям. А там новий уряд прийде, йому не до перевірки буде, бо будуть розгрібати всі ті чудеса, що наші народні умільці змайструють.

В наступному пункті – знову лазівка. Але вже про використання вільних залишків бюджетних коштів. Теж понапридумають, як прихопити невикористані гроші бюджету «з метою забезпечення ефективності».Тільки ж яким боком вилізе нам та ефективність, вже добре відомо з попередньої практики цих спритників.

В сьомому пункті визирає відверте неринкове «мурло» персонажів другого пришестя донецьких профі. Дуже їм не до вподоби відверта лібералізація ринків товарів та послуг. Дуже їм хочеться повернути справу назад, коли не конкуренція буде управляти отим самим ринком, а цілеспрямована воля держбюрократів. Спрямована, звісно, в напрямку потужних гаманців клієнтів, що добре підгодовують чиновну братію.

В дванадцятому пункті робиться нова спромога зі створення недержавних пенсійних фондів працівників бюджетних установ. Не вдалося під час першої каденції цього уряду. Спробують зараз, може, з другої спроби і ця оборудка запрацює.

Дуже ефектно у пункті чотирнадцятому пропонується надати бюджетні кошти для зростання капіталізації державних банків. А потім спродати їх приватним структурам. Технологія вживана і пропрацьована.

Під орудою пана Рибака, мабуть, буде впроваджуватися новація стосовно аудиту систем тепло- та водопостачання і водовідведення для встановлення найбільш ефективної системи їх роботи. Теж є де розвернутися. Поле не міряне.

З тієї ж опери балачки про реформацію надання житла працівникам державної сфери. Ну і, звісно, головна у цьому родзинка – створення держфонду сприяння будівництву соціально-орієнтованого житла. Та смак цієї новації в подальшому: у розподілі коштів фонду. Отут вже профі конче потрібні. Аби дали кому треба. Тільки «треба» це буде працювати не на нас, вочевидь, а на тих же таки профі та їхніх клієнтів.

Взагалі, до відомства славного Володимира Рибака віднесено 12 пунктів з 30 отих доручень. Є поле для діяльності. Стосовно, як і що розділити. Злет фантазії аж дуже високий не потрібен. Справа достеменно знайома. Розподільча функція цією командою освоєна щонайкраще. І з тим, як набути те, що потім треба розділити, у них справи суттєво гірші. Це ми добре бачили під час роботи помаранчевих урядів.

Ті два уряди досягли помітного покращення надходження коштів до державної скарбниці жодним чином не за рахунок підвищення податків. Зовсім навпаки. В основному цього було досягнуто застосуванням очевидних методів знищення тіньових схем з розкрадання бюджетних коштів, а також широко розвинутих схем ухилення від сплати податків. Одними цими заходами, зокрема, вдалося за 2005 рік вдвічі збільшити надходження від податку на додану вартість. Він сягнув минулого року позначки 33 з чимось мільярдів доларів.

Нас дуже хочуть повернути назад. Тому так легко вдалося домовитися з панами-регіоналами за поступки у неекономічній сфері. Хоча й там вони щонайбільше відійшли на встановлені Конституцією, законами і міжнародними договорами позиції. Зате, як бачите, в економічній сфері вони думають повернути втрачені для їхніх кишень позиції. Але то вже наша справа - не дати їм це зробити.

Інфоргафіка- www.umservice.net