Український Джеймс Бонд «валить» усіх без розбору

Український Джеймс Бонд «валить» усіх без розбору

Скандал довкола корупції в керівництві українського СБУ скоро відзначить свою річницю. За цей час українські громадяни дізналися чимало цікавих подробиць і чуток з життя бійців невидимого фронту. Власне, хіба могло бути інакше, коли під «шквальний вогонь» звинувачень потрапив голова Служби безпеки? Подібна ситуація аж ніяк не сприяє безпеці держави і її позитивному іміджу. Особливо, коли на весь світ лунають звинувачення у торгівлі радіоактивними речовинами, які можуть використовуватися для створення ядерної зброї.

Оперативне розслідування цієї заплутаної справи могло б врятувати ситуацію, однак мало віриться, що найближчим часом конфлікт буде розв’язано. «Оглядач» не підтримує жодну із сторін конфлікту – ані голову СБУ Дріжчаного, ані радника Президента Дорошенка, а лише намагається дати слово кожній із сторін. Сьогодні ми публікуємо інтерв’ю з Валентином Крижанівським – вже колишнім співробітником СБУ, якого звинувачують у кримінальних злочинах та зловживанні службовим становищем. Він, у свою чергу, звинувачує СБУ в корупції, а заяви в свою адресу називає розправою.

Видео дня

Розмова з українським «Джеймсом Бондом», відбулася в Москві. Донедавна він був бранцем Російської Федерації, але провівши певний час за ґратами, він зумів вийти на волю. Та ще й з російським паспортом у кишені. За які заслуги Кремль в терміновому порядку надав українському агенту російське громадянство, ми і вирішили з’ясувати в першу чергу.

- Валентин Вікторович, громадянином якої держави ви є?

- Зараз я громадянин обох держав - України і Росії. З 1 лютого 1994 року усі, хто мав постійну прописку на території РФ чи іншої республіки СРСР, автоматично ставав громадянином цієї новоствореної незалежної країни. В Україну я прибув 30 червня 94 року. Паспортів тоді у військових не було, тож мені в особовому документі поставили печатку військової частини, де було написано „Громадянин України”. А коли я зауважив керівництву, що за законом громадянство надає ВВІР, а не військова частина, один генерал порадив закрити рот і нікуди не сунути носа.

Восени 1994 року через ВВІР я все-таки отримав громадянство, і знову мав розмову з главкомом. Я просив звернутися до генконсульства Росії про свій вихід з громадянства РФ. На що отримав відповідь, що, мабуть, я несповна розуму, якщо хочу чимось стороннім займатися. Так воно й забулося.

А щодо російського громадянства… Росія зараз пішла на те, що кожен громадянин СРСР може отримати громадянство Росії, за умови, що прописку йому зроблять не Московську і не Пітерську. Тож „По заключению федеральной миграционной службы РФ, от 22. 06. 06г. Крыжановский В.В. признан гражданином”. І це абсолютно нормальна практика для Росії.

- Ви вже отримали російський паспорт?

- Ні. Паспорта не маю, хоча мені роз’яснили, що я зможу отримати його за місцем реєстрації, а нині я зареєстрований в Твері. Але після отримання паспорта я обов’язково переберусь до Москви чи Санкт-Петербурга.

- Ви нібито заявляли, що збираєтесь повернутися на Україну?

- Переїзд в Москву чи Пітер пов’язаний з необхідністю знайти роботу і заробляти гроші, адже зараз я ніде не працюю. Тільки 10 липня вийшов з СІЗО, три місяці там просидів. Однак, я хочу повернутися на Україну і щойно складеться нормальна ситуація - я туди повернуся.

- Що має відбутися?

- Коли з посад знімуть Дріжчаного, Шокіна і Медведька.

- А коли повернетесь на Україну, відмовитесь від Громадянства РФ?

- А навіщо, відмовлятися? Чому я повинен бути нижче, ніж хтось? А Роман Зварич відмовився від громадянства США? Я не хотів би казати щось на адресу Ющенка, але ж його дружина теж громадянка США, і діти його теж не народжувалися на Україні. І таких громадян у нас дуже багато.

- Вас звинувачують у продажі національних інтересів спецслужбам РФ…

- Про це заявляє лише СБУ, а Генпрокуратура про це не говорить. Власне, навіть не сама СБУ, а статі журналіста Лауера. Взагалі, в цих статтях джерело стверджує, ніби я був агентом спецслужб РФ, але в кінці все ж таки виявляє якусь невпевненість і говорить: „ймовірно”. Там багато різного сказано, але жодного прізвища. До того ж, усі ці „ймовірно” та „можливо” свідчать про те, що СБУ просто хотіли «злити» брудну інформацію, от і знайшли журналіста. Варто сказати що сам Лауер мене ніколи в обличчя не бачив і в той же час стверджує, що я йому погрожував.

- Він писав на вас якісь заяви?

- Так, її розглядав старший слідчий ГПУ Дзигора. Ще у травні 2005 він мене викликав і запитав прямо: чи погрожував я Лауеру на складах у Вишневому? Я йому й кажу, що такого ніколи в очі не бачив, і запропонував перевірити. Ми подзвонили Лауеру і через голосний зв’язок я його запитую, що він може про це сказати? Ну Лауер тоді каже: „Валентин, що це за дурниці! Я не розумію людей, які це затівають, ми ж з вами ніколи не бачились”. Дзигора послухав це все, розірвав протокол, який уже почав складати на мене, і каже: „Блін, як після цього цим людям вірити?”. А зараз Лауер знову починає там писати на мене всякий бруд.

- Давайте поговоримо про гучні звинувачення на вашу адресу. Наприклад, на останній прес конференції ваших адвокатів бізнесмен Олександр Кириленко запевняв журналістів у тому що ви вимагали від нього 100 тисяч доларів.

- СБУ проводила службове розслідування по заяві Кириленка, нібито я погрожував начальнику складу у Вишневому. Мене викликав до себе Ігор Походзіло і запитав, чи я там був. Я кажу «ні». Він попросив мене наступного дня зайти до нього в кабінет, нібито папери покласти чи ще щось. Я прийшов, як домовилися, в кімнаті сиділи кілька офіцерів служби безпеки і начальник складу. Я нібито зробив свої справи і вийшов. У начскладу запитують: „А ви цю людину не знаєте?” Начальник складу сказав що не знає і зізнався, що ніхто йому не погрожував.

- А Кириленка викликали для пояснень?

- Кириленко стверджував, що я заважаю йому працювати. До речі, бізнесмен не приховував, що Дріжчаний - ледь не найкращий його друг і що саме Дріжчаний поставив його на керівництво в „Фрам-інвест” (фірма, яку Крижанівський звинуватив у торгівлі гафнієм – авт.).

Зрозумійте правильно, Кириленко не на вулиці знайдений, його Дріжчаний особисто вставив у цей ланцюг.

- То ви заперечуєте, що вимагали 100 тисяч у керівника «Фрам-інвесту»?

- Напевно, йдеться про те, як одного разу після службової наради я запитав Кириленка, який приховав названу суму від бюджету: „Коли державі гроші повертатимеш?”. Мабуть, він розцінив це як факт здирництва.

- Вам закидають, що після смерті кримінального авторитета Прищика ви взяли участь у переділі акцій Троєщинського ринку?

Тут насправді немає про що говорити. Давайте так скажемо, що на Трощинському ринку ніколи не було акцій. Це не акціонерне товариство. Це товариство з обмеженою відповідальністю. Є 30 фірм, що були засновниками Троєщинського ринку, і кожна з них має там свою частку. І можете запитати будь кого: «хто такий Крижанівський?» і вони скажуть, що щось-то вони про мене чули, а от до ринку відношення жодного не маю. Насправді мені навіть важко сказати, звідки взялася ця історія.

- Третього липня мати нині покійного Олександра Передерія звинуватила вас в тому що ви вбили її сина, тому що не поділили гроші. Це серйозніше звинувачення, ніж здирництво?

- За даними слідства, його вбили Стрижаков і Колпаков, фактично - за автомобіль Фольксваген «Фаетон». Щоправда, судом це ще не доведено. Передерій був причетний до оборудок, коли дорогі викрадені авто продавали через автосалони Луганська. Так сталося, що власник «Фаетона» знайшов-таки Передерія і запропонував йому повернути машину. В Олександра на цю машину були інші плани, за що він і поплатився життям.

- Ви стверджуєте, що ані Передерія, ані його маму взагалі не знаєте?

- Мама Передерія написала заяву, яку я передав керівництву СБУ. За 14 днів я передав їй відповідь, де було сказано, що інформація перевіряється. А ще через десять днів мама, з чогось узявши, що я щось не домовляю, написала заяву Сацюку, звинувачуючи мене у вбивстві сина. Вийшла вона на нього через колишнього начальника столичної міліції, син якого теж був замішаний у цій справі. Саме завдяки сину міліцейського начальника на крадені машини чіплялися міліцейські номери, і авто мало зелене світло по всій країні. Сацюк з начальником столичної міліції зробили усе, аби прибрати мене від розслідування справи.

- Але найгучнішою вашою заявою був скандал довкола продажу гафнію. Саме з нього розпочався ваш конфлікт з Дріжчаним?

- Насправді наш конфлікт з нинішнім головою СБУ розпочався після того, як була порушена кримінальна справа №221 про незаконне отримання з держбюджету понад півмільярда гривень. Цю суму отримали через відшкодування ПДВ за псевдоекспортну операцію.

Саме я написав заяву про свої підозри щодо операції експорту. Вся моя робота у цій справі полягала в наданні консультацій. Справу порушили в середині літа 2004 року, щойно я прийшов до управління „К”. Для провадження таких справ Смєшко і поставив мене на посаду помічника начальника головного управління „К”. А щодо конфіскату чи арештованого майна, то немає жодного документу, що підтверджував мою причетність до цих речей.

Коли я прийшов в СБУ, уже існувала фірма „Світязь і К”. На той час це була єдина компанія, що мала ліцензію продаж конфіскованого чи арештованого майна. І це не дивно, що саме ця компанія мала таку ліцензію, адже засновниками цієї фірми на 51% був Фонд допомоги національній безпеці України при СБУ. А мене згодом звинувачували в тому, що я мав якісь дивіденди з роботи цієї компанії.

Щодо гафнію… Ви зрозумійте, це матеріал подвійного призначення, в тому числі він має і військове, ядерне призначення. І висновок на його експорт може дати лише Державна служба контролю за експортом, яку на момент продажу гафнію до Китаю контролював по лінії СБУ, Дріжчаний. Себто без його підпису ця операція не пройшла б. До речі Китай по поставкам гафнію написав ноту протесту до МЗС, яка там при загадкових обставинах зникла.

- Вам особисто погрожував Ігор Дріжчаний?

- Сам він ніколи не погрожував мені відкрито. Частіше підходив хтось ніби від нього. А вже потім почалися дзвінки по телефону, стали погрожувати вже не лише мені, а й дітям. Тоді я написав заяви про погрози до служби внутрішньої безпеки та начальнику управління „К” Сергієнко. Мені видали зброю, я часто ходив в бронежилеті. Потім усе затихло.

- Що трапилося одинадцятого листопада? Ви стверджуєте, що це був замах, але доводилося чути заяви, що це провокація.

- Того дня після моєї першої і, на сьогодні, останньої прес-конференції на мене скоїли напад. Вийшовши від адвоката, я йшов темним переходом. Я почув тупіт позаду, чи то йшла людина, чи бігла - мені важко зараз сказати. Я почав обертатися, і це мабуть врятувало мені життя, тому що нападаючий збирався стріляти в спину, а так куля пройшла повз мене, лише зачепивши куртку.

Я, падаючи на спину, теж дістав пістолет і почав відстрілюватися. Перший постріл я промазав, другий мій постріл прозвучав разом з другим пострілом нападаючого. На щастя, цьому пострілу теж не вистачило влучності. Насправді говорити про кількість пострілів важко, оскільки в такій ситуації, коли натискаєш на курок, стріляєш як з автомата.

Не виключаю, що пострілів було більше. Далі, як відомо, нападник втік, залишивши на місці злочину пістолет, який, імовірно, йому заважав. Також нападник залишив шапку, яку, до речі, знайшла собака. Тож якщо говорити про імітацію замаху, яку ми нібито провели з адвокатом, то скажіть, чому тоді собака ніяк не зреагувала на нас, якщо уявити, що у мене стріляв мій адвокат і він же підкинув шапку. Я хочу нагадати Вам, що я полковник, 10 років прослужив в повітряно-десантних військах, сам офіцер повітряно-десантних військ, виховав один випуск курсантів. Працюючи в спецструктурах, я сам був свідком нападів на людей. Знаючи про це все, невже ви думаєте, що я, імітуючи замах на своє життя, наробив би стільки безглуздих помилок? Підкидати, так би мовити, «ліві» гільзи, пістолет, з якого ніхто не стріляв, і робити слід від кулі, роздираючи куртку дротом.

- Як же тоді сталося, що всі докази нападу перетворилися на купу «підстав»?

- Зараз у мене є данні, що експертів змусили написати, ніби на куртці немає порохових газів і міді від кулі. По телебаченню навіть показували фільм – щоправда, серед ночі, де нібито я із закритим обличчям стріляю собі в куртку. Зараз СБУ вже забула про цей фільм, оскільки в них вже інша версія нападу на мене. Саме тому я хочу щоб розслідування провели разом Генпрокуратура Росії і України. Хай слідчі двох країн у присутності фотокорів, проведуть експертизу. От тільки я вам гарантую, що такого ніколи не буде, адже це буде нечуваний скандал.

- Як вам вдалося втекти у Росії?

- Після того як відбувся допит, я поїхав до шпиталю у супроводі трьох офіцерів міліції і адвоката. Останній повернувся до дому, а мої охоронці залишилися біля мене в палаті. Вони всі сиділи біля мого ліжка і хропіли. Я їм зауважив, що якщо вони мене охороняють, то мали б стояти на дверях, а не чекати, що нас усіх чотирьох тут в палаті «завалять». Після цього один правоохоронець залишився в палаті, двоє вийшли в коридор, де всю ніч спали. Причому хропіли так голосно, що їх довелося кілька разів будити медсестрам, адже лежав я в відділення нейрохірургії.

А коли я пояснив, що охоронцям не обов’язково заходити зі мною до туалету, вони зізналися, що не охороняють мене, а стережуть, щоб доставити до суду. На той момент не існувало жодної постанови про те, що я знаходжусь під вартою.

Великою помилкою слідчих, що вели справу проти мене було те, що вони не подумали взяти з мене підписку про невиїзд. Потім я відмовився від охорони, тому що вона не була мені потрібна, адже мене охороняв адвокат. Ці охоронці таки залишилися в лікарні, щоправда, я не знаю, де вони перебували. Адже я зміг спокійно виписатися з лікарні, отримати свій паспорт від старшої медсестри і піти геть. Машиною доїхав до вокзалу, сів на потяг і поїхав в Росію.

Приїхавши в Твер, я звернувся до міліції та ФСБ, доповів, хто я такий, і повідомив, що збираюсь певний час жити тут та лікуватися. Потім, щоправда, з Володимирської приходили неофіційні документи про те, що я насправді не звільнений з СБУ, а засланий в РФ для того, щоб легалізуватися там і вести підривну діяльність проти Росії. Також надійшла інформація про те, що я нібито був учасником Чеченської війни на стороні Чечні. І мені довелося там витримати цілий допит, щоб знову пояснити, хто я і що тут роблю.

- Як відбувалося ваше затримання?

До затримання була ще одна ситуація. 26 квітня я особисто зателефонував слідчому Мельнику і доповів, що днями хочу виїхати в Україну а четвертого травня - бути в нього. Хоча, фактично, це було неможливо, оскільки я перебував у розшуку Інтерполу, і мене б затримали прикордонники РФ. Мельник обіцяв подумати, як вирішити цю ситуацію. А 27 квітня мені на квартиру подзвонили з відділку міліції і попросили прийти на зустріч. По дорозі до відділку мене зупинили і заарештували. І я хочу сказати, що посадили мене до СІЗО незаконно, оскільки для утримання мене під вартою необхідно було мати відповідну судову постанову з України, а її не було. Я навіть судився з Російськими органами за незаконне утримання. Все-таки 74 доби довелося відсидіти, і лише десятого липня я був звільнений. До речі, я написав мабуть раз шість листа з проханням якнайшвидше вирішити питання про мою екстрадицію на ім’я Генпрокурора Росії та начальника ФСБ Росії.

- Ви обіцяли передати до відповідних органів в Росії якусь секретну інформацію. Отже, ви працюєте «на два фронти»?

- З 30 червня 1994 року я працював лише на Спецслужби України, і після звільнення не працював на жодні спецслужби інших країн. І я не збираюсь передавати якісь секретні документи України до Росії, і не збирався. Все, що я мав, - це інформація про правопорушення Дріжчаного, і я оприлюднив її не для Росі, а для української громадськості.

- Ви писали лист Путіну та інші листи, оприлюднені вашою дружиною і адвокатами на прес-конференції третього липня?

- Путіну я взагалі-то не писав, це зробила моя дружина. Та й взагалі усе оприлюднене на прес-конференції написали мої друзі. Наприклад, я б ніколи не став писати щось негативне на Горбуліна. Я також не написав би, що Дріжчаний передає якісь секретні документи до Росії, не називаючи цих документів. Тому що це були б такі ж звинувачення, як і проти мене. Але хочу сказати, що готовий відповідати за кожне слово, написане моїми друзями, як за своє власне.

- А що за історія з нападом на вас в Росії?

- Це було десь в кінці березня. Я був у більярдному клубі разом зі своїми друзями. Ми стояли біля столику, і до зали ввійшли п’яні люди. Проходячи поряд, один з них ніби випадково штовхнув мене, що я ледь не впав. Обернувшись, я побачив двох двохметрових «амбалів» років під тридцять. Вони запропонували мені вийти. От тільки вони не чекали, що компанія, з якою я був, вступиться за мене. Першими вийшли мої друзі, а коли вже на вулицю вийшов я, один з цих здорованів уже лежав, а іншого - добивали. Мої товариші, знаючи, що я в розшуку, сказали мені повертатися назад. Потім, вже вони сказали, що в одного з них були міліцейські документи з України. Вони це зрозуміли, тому що раніше бачили таку ж «ксиву» у мене.

- З чим була пов’язана ваша робота в управлінні «К»?

- Лише з провадженням слідств і кримінальних справ з незаконним отриманням ПДВ з держбюджету та іншими економічними махінаціями. Тут ми і зіштовхнулися з Дріжчаним, тому що жодна з тих операцій не могла пройти повз СБУ. За наказом, якщо ціна експортного вантажу перевищує 500 тисяч гривень, то на місце затримання вантажу негайно вирушає група з СБУ та податкової. І товар, якщо він незаконний, не міг пройти через кордон. А ті експерти, яких посилав Дріжчаний, знали, який товар необхідно повернути, а на який закрити очі, навіть якщо покази митного експерта йшли врозріз з їхніми.

- До речі, на прес-конференції обіцяли, що ви видасте книгу…

- Це буде книга не про злочини Дріжчаного, а про роботу спецслужб. І називатиметься вона „Агенти політичного впливу ЦРУ в Україні”. Ті, хто знає про існування такої книги, бажали б після мого повернення в Україну визнати мене психічно хворим. Або придумати ще щось, щоб не допустити мене до преси. Там випливуть такі факти, які дуже вдарять по СБУ й інших відомствах.