Універсам національної єдності

Саме «універсам» дуже нагадував мені круглий стіл, що скликав наш Президент у четвер. Велике торжище, де купують і продають. Хто просто споглядає з грішми, а хто і без грошей. Одне тільки там не роблять - нічого не створюють. Навіть сам Універсал не спромоглися створити. Хоча, може, ще щось стулять в понеділок чи у вівторок, аби відкараскатись від першої особи держави.

Цього разу Віктор Андрійович поступив мудро і багато виграв в очах простого люду. Не так, як тоді, у вересні минулого року, коли напруження сягало граничного стану і роздрай був ще той. Тоді гарант зробив майже за Олександром Пушкіним, який казав: «Розберись, хто правий, хто винний, та й покарай обох». Наказав–то він обох, але ось чи розібрався при цьому – дуже сумнівно.

Тепер все виглядало інакше. Начебто, і розібратись хотів, що має бути далі. І головне – спробував показати людям, хто чого вартий. Цього він, вочевидь, достеменно досяг. От де вже дурість кожного було видно всякому.

Хтось ще висловлював печаль за відсутністю передостаннього нашого Президента. А що, пан Кравчук і двічі спікер Плющ не дали можливості нам пересвідчитися у великих чеснотах наших щонайперших політиків? Іван Степанович взагалі справляв враження людини, котру одірвали від зовсім інших занять, нічого наперед йому не пояснивши. Тому він верз щось абсолютно не відповідне своїм минулим переконанням. Якимсь таким «совком» віяло від його аж дуже заземлених сентенцій, що до голови мені йшло: що куди ділось і звідки що взялось? Кравчук ще з шостого липня почав виїжджати на баскому коні , чекаючи, чи не закличуть його. Закликали. Спершу регіонали, а тепер, бач, і Віктор Андрійович.

Щось стає з минулими керівниками останнім часом. Що з нашими, що із закордонними. Он Шрьодера потягнуло у попихачі до російських корпоративників. Заробляє на підтанцьовці. І наші туди ж. Дуже хочуть бути на видноті. А краще дали б їм спокій. Аби писали мемуари.

Куди як краще виглядали ті, кого іменували представниками громадськості. Хоча й вони не у всьому були адекватні тому, що відбувається зараз, як-от пан Попович і поет-екс-комуніст Олійник.

Одного тільки не розумію – чому Борис Ілліч поза компартією, а Симоненко – у самій її гущавині першим секретарем? Коли, насправді, від комунізму Симоненка відгонить жалюгідною демагогією. А от Олійник - навпаки, навіює нам той золотий сон, який проповідували перші комуністи – Ісус і Магомет.

Мабуть, найкраще відповідали запитам зібрання панове Сверстюк і Захаров. Здивування торгами політиків, безсоромній здачі переконань і обіцянок наших партайгеноссе. В їхніх роздумах чулося: «Чума на обидва ваші доми».

А от де вже політики! Диву даватися хочеться. Це ж треба було зробити лідером фракції Цушко. Хоч зовні, хоч внутрішнім змістом він дивує жалюгідністю. Своїх переконань і людських реакцій. І таким людям прихильники соціалістів віддали сотні і сотні тисяч голосів. Тому так легко вони кидаються, ці лідери захисників народу своїх берегів.

Чого можна було чекати від Януковича? Він ладен підписати практично все, тільки б разом зі своїми донецькими хлопцями приповзти до влади. Тільки-но вони повлізали на керівні комітетські місця, і вже чуємо знайоме: СЕЗи, ВЕЗи, технопарки etc. Одразу починають брати бика за роги. А де краще можна мати преференції, ніж через ці узаконені державою офшорки. За перших шість місяців цього року без всіх цих принад отримано більше у піврота рази інвестицій, ніж за весь 2004 рік, за Януковича, за Азарова з їхніми сезами-везами.

Ніхто не заперечує, справа це потрібна. Але якщо є чітко розроблена система протидії перетворенню цих зон на дірки, через які витікають гроші з наших і державних кишень. І, звісно, що тобі Азаров, що тобі Кушнарьов, чи хто там ще з регіоналів – усі півають про любов до людей, про піклування про дрібний і середній бізнес.

Дехто каже, що бізнес у «Нашій Україні» і донецькі домовляться про розподіл сфер впливу. Почуєте, як через рік-два всі ті наші нашоукраїнці будуть вищати у потужних обіймах донецьких. Тому якщо вже говорити про велику коаліцію, то виключно у противазі донецьким там мають бути і «Наша Україна», і БЮТ. Хоч чисельно, хоч завдяки величезній критичній потенції Тимошенко, регіоналів з Донбасу вдасться тримати у відповідних межах. В варіанті ж коаліції без БЮТу ми можемо говорити про повну здачу президентської програми реформ.

Тому так безвідносно ставляться синьо-білі депутати до ідей Універсалу. Тому і треба було всього півгодини пану Азарову, щоб довести документ до кондиції. От де вже дійсно: «Ціль – все, засоби – ніщо». А їм дуже хотілося би скріпити легітимною гарною цидулою своє прем’єрство, своє входження у владу. Нехай нікого не тішать прекрасні заяви їх вождів. Ними можна задурити голову ПАРЕ, німцям, ще комусь. Але не нам. Бо ми добре знаємо, що вони можуть співіснувати в суспільстві лише при чіткому і невсипному контролі громадськості і влади. Або, якщо вони вже у владі, то мають бути задіяні дієві противаги у особі Президента, співучасників у коаліції. Ані комуністи, ані соціалісти на це не здатні. Як не спроможна буде зробити «Наша Україна» сам-на-сам з Партією регіонів. Тільки при участі БЮТ це стає можливим.

Поки що позиція Тимошенко унеможливлює такий варіант. Проте, в своєму прагненні зробити щонайбільше – а саме це вона вбачає своєю головною метою у прем’єрстві – їй все ж варто замислюватись над всіма негативами того, якщо цього не відбудеться і вона не буде прем’єром. Знаходженням в опозиції з 125 штиками, а вочевидь, і з меншою кількістю, їй не вдасться здійснити дієву протидію тому вірогідному наступу минулих методів і принципів, вірніше, відсутності принципів.

На сьогодні можемо говорити, що у разі перевиборів біло-синім зі своїми союзниками вдасться перемогти, хоча тоді помаранчеві, об’єднавшись, зможуть стримувати реваншерів.

Але чи не краще це зробити вже сьогодні, не відкладаючи справи у довгий ящик? Тоді багато що можна змінити вже зараз, зокрема, і тих же біло-синіх. Відносити на потім можливу перемогу, коли це можемо зробити ще сьогодні, навряд чи доцільно. Згадаймо висловлювання Кейнса про принади майбутнього: «Довготермінова перспектива – поганий порадник у поточних справах». В довготерміновій перспективі всі ми - мертві».

Тому можемо тільки дякувати нашому гаранту дотримання Конституції, що він наочно показав дійсне обличчя наших фракціонерів. Як вони безсоромно торгуються за посади, крісла. А вже ті дають рахунки у банках, вілли і все таке інше. Справжнісінький універсам.

А що робити нам? А просто не купувати у них. Обрати врешті-решт не грошові мішки – а така можливість була. Ми її процвиндрили, то не зробімо цього ще раз.

фото Михаил Маркив, Николай Лазаренко/пресс-служба Президента Украины;

Максим Левицкий/ОБОЗ