Україна у переломній точці, знову

Довге наростаюче протистояння між Президентом Віктором Ющенком та колишнім Прем’єр Міністром Юлією Тимошенко так само продовжилось після нещодавніх парламентських виборів в Україні, які принесли важливу перемогу блоку Тимошенко. Це стало сюрпризом для багатьох українців та закордонних спостерігачів, які уважно прислухалися до постійних закликів до створення помаранчевої коаліції, що лунали з табору президента.

Сподіваючись знайти переконливе пояснення очевидних непримиримих розбіжностей між Ющенком та Тимошенко, я уважно дослідив погляди українських політичних експертів, які вони висловлювали в засобах інформації до і після виборів. Натомість, я постійно чув жваві заяви, також від політтехнологів президента, про те, що в центрі цієї надзвичайно важливої драми знаходиться зіткнення політичних амбіцій, і що в разі, якщо вони будуть відкладені в сторону, буде можливим примирення обох партій. Чесно кажучи, мені ці пояснення здаються логічними, але занадто спрощеними та непереконливими.

Як же ми можемо краще зрозуміти причини жорсткої алергічної реакції Ющенка на Тимошенко, а також які перспективи альянсу, що призвів би до відновлення помаранчевої коаліції?

У пошуках глибшого розуміння, я знехотя але з необхідності звернувся до багатої, проте часто дуже сухої літератури з політології, особливо до західних досліджень. Ризикуючи занадто спростити конфлікт, історія показує, що кожен державний лідер – як демократ, так і автократ – стикається з постійною, але невисоко цінованою боротьбою за створення та утримання політичного авторитету після обрання на посаду.

І Ющенко не є виключенням.

Влада, насправді, - це те, що необхідно, щоб отримати посаду, а політичний авторитет (чи легалізована влада) – це те, що необхідно, щоб на ній втриматись. Президент, як і будь-який голова держави, має чотири базові методи створення політичного авторитету під час перебування на посаді. Цілком логічно Ющенку необхідно: прибрати чи перемогти ворогів; продемонструвати успіхи у вирішенні внутрішніх та закордонних проблем; проявити харизму; здатися незамінним. Саме в цьому лежить важливий ключ до розуміння природи конфлікту між Ющенком та Тимошенко, а також перспектив його вирішення.

Намагання Ющенка прибрати або перемогти Тимошенко як політичного ворога почалися з часу її відставки з поста прем’єр міністра минулої осені. Але він жахливо помилився, що довели парламентські вибори 26 березня. Більше того, політичний та моральний авторитет президента при цьому ще більше постраждали. Моральний авторитет Тимошенко навпаки постійно зростав завдяки її твердій відмові об’єднатися з програвшим на президентських виборах 2004 Віктором Януковичем, так само як і її невтомним поїздкам по всій країні протягом кампанії 2006 року.

До того ж, минулої осені, коли президент збирав парламентські голоси для підтримки заміни Тимошенко на посту Прем’єр Міністра Єхануровим, Ющенко був змушений підписати меморандум, який повернув Януковича, лиходія помаранчевої революції, з політичного забуття, що зробило внесок у виборчий успіх блоку Регіонів Януковича.

Щодо успіхів Президента у вирішенні проблем, то тут у Ющенка змішана репутація.

Відносини з НАТО, Європейським Союзом та США покращились, з Росією – стали дуже проблематичними. Більше того, що стосується внутрішніх проблем, успіхів у їх вирішенні було небагато. Свобода засобів інформації та право проводити масові зібрання та протестувати зазнали значних змін з часів колишнього президента Кучми. Однак, обіцянки Ющенка відправити “бандитів у тюрми”, реформувати судову систему, провести адміністративну реформу та зменшити політичну і соціальне поляризацію в країні серйозно виконані не були.

Тимошенко, яку часто називають підбурювачкою, без сумніву є харизматичним лідером, що було продемонстровано її натхненною та енергійною діяльністю під час виборчої кампанії 2006 та буремних днів помаранчевої революції. Ющенко не є харизматичним у класичному розумінні. Він почав президентську кампанію 2004 маючи по-голівудські гарний зовнішній вигляд та слабкі ораторські здібності колишнього банкіра. Цей імідж перетерпів деякі зміни після того, як він мало не вмер від отруєння та його зовнішність було сильно спотворено, що зробило Ющенка радикальнішим, додало вогню ідеям та удостоїло його свого роду постійною харизмою.

Багато українців бачили Президента непорушним у виконанні завдань Помаранчевої революції до того, як він минулої осені підписав суперечливий меморандум з Януковичем. Деякі були розчаровані трохи раніше, коли він звільнив Тимошенко з поста прем’єр міністра. Протягом останніх 15 місяців політичний авторитет Ющенка поступово руйнувався в результаті міні-скандалів та політичних криз, багато з яких розпалено Москвою, таких як підвищення цін на газ у січні.

У той же час, моральний авторитет Тимошенко повільно але постійно зростав. Її яскрава присутність на політичній сцені щодня демонструє, що президент вже не є незамінним для виконання завдань Помаранчевої революції. Можливо, він навіть може піти на компроміс щодо цих завдань, як коли він, наприклад, підписав закон про поширення правового імунітету на депутатів місцевих рад.

У цьому світлі неможливо уникнути деяких висновків та зробити декілька порад.

По-перше, протистояння між Президентом та Тимошенко – це більше, ніж просто зіткнення особистих амбіцій. Цей конфлікт, по-суті, полягає у переконанні президента в тому, що саме Юлія Тимошенко, я не Віктор Янукович є ключовою загрозою його авторитету та політичному майбутньому.

По-друге, політичний авторитет Ющенка скоріш за все продовжуватиме руйнуватись внаслідок його необачних та контрпродуктивних спроб перемогти обох цих політичних ворогів, незначних успіхів у вирішенні внутрішніх проблем, недостатку харизми та довіри, а також тому, що все більша кількість Українців вже не сприймає його непорушним у виконанні обіцянок, даних під час Помаранчевої революції.

Конфронтаційна позиція президента та його блоку Наша Україні по відношенню до Тимошенко ще далі розвиватиме розповсюджений в Україні сьогодні імідж Тимошенко як неправедної жертви брудної політики та нового морального лідера Помаранчевої революції.

Щоб побудувати свій політичний авторитет та залишитися відданим ідеалам Майдану, Ющенко має відійти від своєї очевидної одержимості Тимошенко як принциповою загрозою його політичному майбутньому. Точніше, він має зрозуміти, що виконання завдань Помаранчевої революції можна значно просунути вперед у сьогоднішній політичній трясовині лише якщо він заручиться підтримкою її виключної харизми та перевіреної відданості духу та завданням Майдану. Це вимагатиме значного прориву та внутрішньої зміні з боку президента. Просто кажучи, настала його черга діяти.

Волтер Пархоменко, доктор філософії, Старший науковий співробітник в Атлантичній раді США, зараз він знаходиться в Україні. KYIV POST