Сергій Поярков: «Западло» – будучи спікером Верховної Ради, не потрапити до неї...»

Відомий художник – про успіх, творчість і політиків.

Його недаремно називають “Піарковим” – ніхто не вміє так подавати себе у виграшному світлі і отримувати вигоду з будь-якої ситуації. Хоча я підозрюю, що навіть це прізвисько він сам придумав і “запустив” у маси. Геніальний піарник. Багатогранний майстер. Успішний художник. Заможна людина. Колись він виграв престижний міжнародний конкурс “Ілюстратори майбутнього” і отримав можливість кілька років працювати в Америці. Приїхав звідти з досвідом американського менеджменту і впевненим: ті, хто протягом останніх років не вчилися, пили горілку на кухні і “ростили жабу” – йому не конкуренти, тому що це вже не їхня країна. Для того, щоб змусити себе слухати, він часто висловлює провокативні думки – тому й потрапив до телепрограми “5 копійок”, де “мочить” політиків направо і наліво. Але застати його на “5 каналі” – річ безнадійна. Він приїжджає перед початком передачі на своєму джипі (під час Помаранчевої революції він перший прикрасив його помаранчевою символікою і так їздив Києвом). Послухавши двобій політиків, жорстко прокоментувавши їхні висловлювання, - їде геть. У такому життєвому ритмі – зосереджуючись на головному й ігноруючи другорядне – йому вдається багато чого встигати: створювати картини, випускати альбоми, читати лекції й писати книги, підказуючи народу, як успішніше продавати ідеї і результати своєї праці.

- А що ви зараз у Москві робили? (Перед початком розмови Поярков сказав, що щойно звідти повернувся. – Г. В.)

- Зараз роблю новий альбом. Четвертий. Як же можна обійти увагою скромних московських олігархів? Нехай візьмуть участь у хорошому українському проекті! Нам, українцям, пощастило. Ми завжди маємо ринок у своїй країні й у всіх напрямках за її межами. Я це унікальне геополітичне становище України використовую “на повну котушку”. Дурень той, хто цього не робить.

- Чому не відвідуєте модних тусовок?

- Мене періодично насильно витягає на різну тусню Олег Пінчук (відомий скульптор. – Г. В.). Він любитель, знавець і майстер потусуватися. Але я не можу собі дозволити часто бувати на гламурних тусовках. Відвідую такий клуб за інтересами, як Верховна Рада. Навіщо? Тому, що мені потрібна оптимізація виробництва.

Моя проблема в тому, що я роблю складні фігуративні роботи з купою деталей. Розумію, що продаватиметься й моя абстракція – люди купують вже ім’я. Проте мені дуже подобається малювати істоти і предмети, схожі на мене, з великою кількістю складочок, зморщок, з полисками-тінями, тонами-півтонами... До того ж треба колись побудувати скромний чотириповерховий будинок, облаштувати півтора гектара землі. Книжки писати. І знову ж Пінчук кличе на якісь тусовки - життя вирує. Тому оптимізація виробництва у моєму випадку полягає в тому, що я замість тусовок надаю перевагу кулуарам Верховної Ради. Це, грубо кажучи, клуб моїх колекціонерів. Якби вони займалися лише колекціонуванням моїх творів, думаю, наша країна страждала б набагато менше. Але їх вічно “пре” в якусь законотворчість. І якби вони цим не займалися – були б чудовими людьми.

Для мене Верховна Рада, – це клуб з твердим фейс-контролем, куди пропускають швидше за обличчям, ніж за документом. Тому спілкування безпосередньо з клієнтом, оминаючи всіх його помічників і секретарів, - це зручно. Для першої п’ятірки українських художників Верховної Ради достатньо, щоб жити безбідно.

- Не ображаються вони на вас за різкі висловлювання на свою адресу?

- Образилась лише одна людина – Азаров. На “5-ти копійках”. Образився аж до почервоніння. Прийшов у прямий ефір і став цитувати Черчілля. Спотворив його, до того ж не зрозумів англійського гумору – й одразу привселюдно дістав по своїй політичній шапці. Кожен політик повинен розуміти, що вміння вибиратися з важкої ситуації – це одна з його професійних якостей. Якщо він не вміє гарно вийти з негарної ситуації – він непрофесійний політик. Кожен, хто лізе в публічну політику, повинен бути професійним базікою. От Юлія Володимирівна – неважливо, яка політична погода надворі, “мочать” її чи чухають за вушком, вона з будь-якої ситуації витисне максимум і, маючи акторський дар, усе поверне на користь собі. Вчіться, політики, у Юлії Володимирівни, як не ображатися на телеведучих.

- Сергію, ви помічник якогось народного депутата?

- Поки - Гриніва. Але в новому скликанні буду помічником когось з тимошенківських. У мене великий вибір. Домовився з п’ятьма. Буду помічником або Абдуліна, або Терьохіна, або Осики… Я з цим проблем не маю. Якщо деякі депутати дозволили собі не потрапити до Верховної Ради, то я не можу дозволити собі не бути помічником народного депутата.

- Ваші політичні симпатії простежуються у публічних висловлюваннях та ваших авторських картах “НеНаша Україна” (друга з’явилася під час Помаранчевої революції, третя – кілька днів тому). Маю на увазі симпатію до Юлії Тимошенко.

- Я до Юлії Володимирівни з симпатією ставлюся, як людина публічна до людини публічної. Але голосував я за Кличка. Вважаю, що не соромно після десяти років боксерської кар’єри не потрапити до парламенту, але цілковите “западло” - будучи спікером Верховної Ради, не потрапити до неї… А у Віталія, думаю, все буде нормально…

- Ще не так давно було соромно слухати його млявий виступ на “Свободі слова” й ловити себе на думці: ну який з нього політик… Але вже зараз готова визнати, що Кличко як політик прогресує.

- Він прогресує семимильними кроками. У нього велике майбутнє в політиці. Тим паче, що ніщо так не стимулює справжнього бійця, як можливість опинитися на килимі. І ніщо не справляє на співрозмовника такого об’єктивного враження, як розмова з політиком, який не потрапив до Верховної Ради або не став мером. Віталій реально сприймає те, що сталося. І в програші команди він винен найменше. (Ми з ним нещодавно спілкувалися – він купив братові на день народження мою скульптуру). У своїх судженнях я, як художник, звичайно, необ’єктивний. Але мене вибачає те, що в політику я не пішов.

- А міг би?..

- Пропозиції були. З діаметрально протилежних таборів.

- Ви вирішили: політика – не для мене. Чи не зарікаєтеся?

- Ні, політика – це назавжди не для мене. Тому що я маю професію, яка мене годує. На відміну від багатьох наших політиків. Тобто я вмію робити те, що дає мені все необхідне.

Задзвонив мобільник. Поярков пояснив: “Вибачте, будівництво” і з хвилину давав якісь розпорядження.

- Що ви будуєте? П’ятиповерховий дім на півтора гектарах?

- Хатинку, як говорив пан Кравчук. Будиночок у чотирьох рівнях. З двадцятиметровою вежею над ним. Вид з вежі – понад двадцять кілометрів, пів-Києва видно, круговий огляд. Навкруги власний ліс з грибами і птахами, березовий гай, ярок...

Я прошу зрозуміти: перша п’ятірка українських художників живе саме так. Не вірте художникам, коли вони розповідають, скільки заробляють. Дивіться, скільки вони витрачають. Якщо з бізнесменами це не спрацьовує, бо вони гроші вкладають у бізнес, акції – то успішні художники землю скуповують гектарами, квартири в центрі... Я завжди кажу, що матеріальний успіх – ознака того, що ви затребувані. Усі здібні співаки, письменники, композитори, художники, журналісти приречені на заможність. На професіонала є попит, а на хорошого професіонала - попит ажіотажний. Не буває невостребуваних геніїв! Будь-який грамотний мистецтвознавець вам скаже, що геніїв, які жили і померли в бідності, які хоча б не пройшли через багатство, за всю історію мистецтв було десятків зо два. А двадцять тисяч були матеріально благополучними й дружили з королями, Третьяковими, Терещенками, Мамонтовими... Коли була Помаранчева революція, заслужені й народні не поспішили відкрито показати свою позицію. А справжні художники підтримували Ющенка, коли він був не при владі. Зате коли він владу отримав, усі справжні художники відразу ж перестали його підтримувати. Наймерзенніше для художника – бути Ройтбуртом.

- Хто це?..

- Є такий культурний діяч Ройтбурт, який, коли Ющенко був в опозиції, вступив у братство Корчинського й виступав проти Ющенка на боці влади, а зараз він малює Ющенка, який танцює з Тимошенко, тому що Ющенко – Президент. Справжній художник – завжди проти влади. Художник не хитається разом з лінією партії, а дисонує з нею. У художника з владою завжди повинен бути конфлікт. Він у політиці не має бути ні на чиєму боці. Є бік правди, бік здорового глузду – там наше місце. А чим ближче людина підходить до корита, тим більше вона від здорового глузду віддаляється...

Галина ВДОВИЧЕНКО, Київ-Львів.