Заступник Мороза вчився у Маркса, Леніна, Сталіна
Вінського називають Кобою, сірим кардиналом та рожевим олігархом
Йосип Вінський призначив зустріч о дев’ятій ранку в штабі соціалістів у Дарниці. До цього встиг виступити на радіо, через що на десять хвилин запізнився.
Робоче місце другої людини Соцпартії нічим особливим не вирізняється. Звичайні недорогі меблі. Порожні стіни. На столі порядок. Збоку в течках для паперів — документи, підшивка з концепцією розвитку промисловості, брошура з промовою президента в парламенті. Вінський сідає за стіл і складає перед собою руки — наче першокласник за партою.
Ви задоволені результатами виборів?
— Ні. На виборах до Верховної Ради набрали менше, ніж хотіли. У нас була надзвичайно складна кампанія. Був вибір: поступити так, як Юлія Тимошенко, тобто піти в опозицію і діяти як опозиція — чи залишатися у владі. Ми залишилися працювати. В основному це й спричинило низький результат. Так, як і в ”Нашої України”. Люди не люблять владу.
Під час переговорів про створення коаліції наполягатимете на збереженні ваших нинішніх міністрів?
— Ні. Ми взагалі не плануємо так вибудовувати нашу поведінку. Це тупиковий шлях. Ми вже домовилися, що кожній партії випадає посада і партія сама визначає, кого на неї призначити. Всі решта мають з цим погодитися. Тому ми ще не знаємо, які посади взагалі нам залишаться. Всі наші міністри будуть депутатами.
А Луценко?
— Це питання до Луценка. Він зробив свій вибір. Ми пропонували йому місце в списку, він відмовився. Ніяких зобов’язань перед міністрами, які можуть залишитися без роботи, у нас немає. Це нова виборча кампанія. Нові підходи до формування уряду. Ми все починаємо з нуля. Для всіх.
Перед виборами на з’їзді були заперечення щодо присутності у списку Андрія Деркача...
— Не було ніяких заперечень. Виступив тільки Микола Мельниченко. Але він був не делегатом, а приватною особою. Ми проявили толерантність, пустили його на трибуну. Могли і не пустити. Більше ніяких зауважень не було. Гарантами Деркача в списку були Мороз, Вінський, Луценко. Троє людей, що представили його партії.
А хто запросив його до списку?
— Я запросив. Тому що з 2002 року Андрій Деркач керував телекомпанією, яка дозволяла висловлювати свої думки різним партіям, у тому числі й соціалістам. Це ж ще коли був Кучма при владі. В 2003 році ”Ера” себе дуже коректно поводила. Останнім аргументом для мене було те, що він чітко став на бік Майдану. З першого дня. Зараз Деркач — рядовий член партії. У нього є час себе проявити.
Вас не бентежить, що він син Леоніда Деркача, який фігурує на оприлюднених соціалістами плівках Мельниченка?
— Діти за батьків не відповідають. Не думаю, що це могло вплинути на наш рейтинг.
Ви були успішним бізнесменом, але перейшли в політику. Чому?
— Бізнес для мене був формою здійснення політики. Я був першим секретарем Хмельницького обкому і мав утримувати партію. Ресурсів тоді не вистачало, тому був змушений займатися бізнесом. Він був в моєму житті проміжною ланкою, не головною. Потім вибрав політику. Хоча й мав успіхи в бізнесі. Якби продовжував, був би серед найбагатших людей України. А політикою я займаюся з 1991 року.
Зараз у вас бізнесу немає?
— З 1994 року я народний депутат, знаходився в опозиції. Причому не в такій, як зараз: не дають тільки красти, а все решта — будь ласка. Тоді була опозиція під пістолетом. Я вибирав між бізнесом і політикою. Суміщати вже тоді було заборонено. Я виконав закон про статус депутата, продав підприємства, які мені належали.
Які у вас були підприємства?
— А навіщо про це говорити? Бізнесу вже немає десять років. Останні акції продав п’ять років тому директорові заводу, співвласником якого я був. По сорок дві, по-моєму, гривні за акцію.
Однак вас і Миколу Рудьковського називають фінансистами партії...
— Я не спонсор партії. У мене немає таких можливостей. Але в мої обов’язки входить фінансове забезпечення партії. Тобто я залучаю кошти інших людей.
Для цього ви запросили до виборчого списку бізнесменів і директорів? Наприклад Володимира Бойка.
— Так, ідея створення промислового лобі належить мені. Потім її підтримав Мороз. Але це не стосується фінансування партії. Жоден з них не має перед нами фінансових зобов’язань.
А для чого ж вам тоді це промислове лобі?
— Щоб поновити виробництво в державі. П’ятнадцять років промисловість розвалювали. І оскільки більше ніхто не хоче цим займатися, ми пішли на об’єднання промисловців. Це в основному директори, які знають, що таке виробництво. Ми вирішили, що делегуємо їх у Комітет промислової політики. Якщо буде можливість, претендуватимемо на посаду міністра промполітики.
Голова Антимонопольного комітету Олексій Костусєв якось казав, що соціалісти хочуть зняти його і зробити головою Вінського. Це правда?
— Ми це ще зробимо. Знімемо його. Відкриємо кримінальну справу. Правда, він вже тепер став народним депутатом. Але нічого, ми цю проблему будемо вирішувати. У нас є серйозні питання до Костусєва. А хто буде головою, не знаю. Я, мабуть, не буду.
А чим би взагалі хотіли зайнятися у новій владі? Де могли б працювати краще, ніж інші?
— В Антимонопольному точно працював би краще за Костусєва. Даю вам гарантію. Чесніше й прозоріше. Але я людина партійна і буду там, де скажуть. Можу виконувати будь-яку адміністративну роботу, маю організаційний досвід.
Кого вважаєте своїми вчителями в політиці?
— Я вчився у товаришів Маркса, Леніна, Сталіна. Це найвидатніші політики останнього часу. Вони перевернули світ.
Думаєте — на краще?
— Безумовно. Сьогодні світ рухається по Марксу. Європа взяла в основу все, що він свого часу сповідував.
У сім’ї про політику розмовляєте?
— Кожного дня. У мене політизована сім’я. Найбільше — донька. Вона зі мною взагалі не обговорює ні свою одежу, ні свої справи. Тільки політику.
Я чітко знаю, що в сім’ї у мене всі соціалісти. Всі голосують за нашу партію.
Радитеся з ними?
— Порад не дають. Знають, що мені неможливо радити. А от критикують мене постійно. Найжорсткіші мої критики — дружина й донька. Будь-які мої висловлювання, виступи. До речі, їхній критиці я дуже довіряю. Вони завжди конструктивно говорять. Наприклад про мій виступ у ”Свободі слова”...
Де ви говорили, що ”Регіони” крали голоси в дрібних партій?..
— Так, схвально сприйняли. Але розкритикували мою дискусію з ”литвиновцями” на 5-му каналі. За те, що я не був переконливим. Зривався на емоції. Хочуть, щоб усе було правильно.
Хатню роботу якусь робите?
— Я вмію все робити своїми руками. Навіть меблі колись робив. Машину ремонтував, електрику. Але давно вже цього не роблю. Немає часу, та й не люблю це.
У якому будинку живете?
— У мене будинок житловою площею 96 квадратних метрів, зроблений за моїм проектом. Я ж колись працював у конструкторському бюро. Прорабом була дружина. Від початку до кінця все будівництво сама вела. Тому й дешево вийшло.
Вас називають сірим кардиналом партії. Ви згодні?
— Ну, вживають різні епітети. За іменами, такими як ”Коба” (партійна кличка Сталіна. — ”ГПУ”), стоять риси мого характеру. Десь я, можливо, жорсткуватий в управлінні. Сірий кардинал — бо багато рішень партії формую лише я. Але маю це робити, бо за розподілом обов’язків за мною — кадрова робота в партії. Ще називають рожевим олігархом — бо відповідаю за фінансове забезпечення. Мені ці епітети не подобаються. Але й роздратування не викликають.
В’ячеслав СІРМАН, "Газета по-українськи"