То чи будуть «Наші регіони»?

22 березня - рік, як убили мого колегу по Верховній Раді першого скликання - Анатолія Бандуру. Якраз на День незалежності йому мало бути 60 років. В 30 з чимось – капітан судна, в 38 років – начальник Азовського морського пароплавства. Людина дуже мудра, послідовна. Під кінець дев’яностих його витиснули з пароплавства. Перейшов дорогу багатьом, хто зараз в синьо-білих шатах. Тому і вбили на тихій вуличці в Биковні, в кілометрі від метро «Лісова» на околиці Києва. Днями обстріляли одного з керівників виборчої кампанії «Нашої України» в Дніпропетровській області пана Геннадія Корбана.

Видео дня

І одночасно читаю в інтерв’ю голови Політради Партії регіонів Миколи Азарова: «Треба повернути країну в стан, який був за прем’єра Януковича». То, може, ще раніше, в часи того знакового гасла «закатаємо всіх в асфальт», що так полюбляли донецькі лідери?

Взагалі, інтерв’ю Миколи Яновича коротке, але дуже знакове. Один із провідних керівників «регіонів» чітко засвідчив «Известиям», що помаранчеві ведуть з ними перемовини про блокування. І всі прекрасно розуміють, про яку з помаранчевих сил йде мова. А от хто дійсний бажаний гість в більшість, забарвлену в кольори ізраїльського прапору, то це соціалісти, комуністи і блок Литвина.

Про це об’єднання після виборів наслухаєшся всіляких вельми цікавих речей. Керівник соціалістів гне свою лінію до кінця. Як на нього, то ні про який склад коаліції і мови не може бути зараз, напередодні виборів. Одне тільки торочить: про чотири політичні сили, що переможуть. Три всім нам відомі. А четверта, звісно, соціалісти. От і думає він, як той розбірливий сільський парубок, подивитися на те, у кого посаг буде багатший після 26-го. Зараз що казати? Так і проторгуватись можемо, панове соціалісти.

У НСНУ – свої теревені. Юрій Іванович тим же «Известиям» каже, що ні від донецьких, ні від БЮТу пропозицій стосовно союзу не надходило. Ні, таки запрацювався він. Це з ким же тоді регіонали, за свідченням пана Азарова, ведуть переговори? Це що, з Плющем чи з порепаною «Порою»? Не смішіть, пане прем’єр. Або, може, ведуть їх, утаємничуючи навіть від першого номеру у списку нанайців? А Єхануров весь у роботі. Агітує, не відходячи від урядового стерна.

Багато всіляких речей розповів. Он, бачте, плащаницю монастирю Московського патріархату подарував. Чия то плащаниця – варто узнати. Чи в Турині йому копію зробили? А може, це Віктор Андрійович нею укривався, коли відпочивав після Майдану?

Та й сам Віктор Андрійович інтригу тримає. Йому вже Юлія Володимирівна питання руба ставила: мало не кров’ю підписала документ, що з хлопцями Януковича ні в які ігрища грати не буде. І, в свою чергу, питає: а з ким же ви, панове майстри закулісної інтриги? - Не дають відповіді. Кажуть, щоб чекали 31 день.

А так, між іншим, пан Президент робить нові відкриття в арифметичній царині. Каже, що 1,5% зростання ВВП за січень-лютий цього року набагато краще, ніж якихось 12,5% раніше. Це ж, мабуть, у порівнянні з тим, що було у Януковича в 2004 році. Але ж тоді малося 10,2%. За Тимошенко в січні-лютому 2005 року теж було не стільки – 5,5%. Чудна якась арифметика. Мабуть, із якогось задзеркального світу. Чи, як мені розповідали в юності в Бурят-Монголії: «Сорок и сорок – рубль сорок. Спички брал? Два шестьдесят».

А в цілому вчорайший настрій нашого гаранта дуже нагадував сентенції з утьосовської співомовки: «всё хорошо, прекрасная маркиза, всё хорошо, всё хорошо!» Якби після підрахунків наступного тижня не вийшло великих сліз.

Віктор Андрійович розповідає «плюсам» вельми несподівані речі. Він якось там читав газові угоди, що ціна на газ після 1 липня переглядатися не буде. Чекайте, панове! Всім було чітко відомо, що ціна на транспорт блакитного палива (це те, що наше) мінятися не буде упродовж всіх п’яти років дії угоди. А стосовно ціни на газ (те, що їхнє) такого і бути не може. Будуть переглядати, і не раз. Пан Президент, як виходить, читав якісь інші тексти. От би і нам їх почитати, потішилися би разом з ним. А то таку вже нудьгу наганяють біло-сині з телеекранів, що ще днів десять – і почнемо їм вірити.

Політштабіст же Азаров розказує свої байки. Він уже на білому коні повертається назад, на Грушевського. Як вони будуть долати кризу. Кореспондентка вбачає, що, повернувшись до владних кабінетів, донецькі вдадуться до апробованого ними методу «жорсткого ручного управління». Великий ліберал і ринковик у відповідь запевняє, що навіть в разі їхньої перемоги, Росія в другому півріччі підійме ціну на газ.

А тоді їхня політична сила достеменно вдасться до ще більш різких управлінських схем. Бо, бачте, повернення до такої благостині, як згадане «жорстке ручне управління», було можливе лише в часи дешевого газу. Це що ж нас, грішних, чекає? Мабуть, мало нам не здасться з поверненням команди Віктора Федоровича.

Та й стосовно проведення виборів добрячих страхів наслухаєшся, женуть хвилю величезну. Куди там москалям, що на наш борщ кажуть «пєрвоє». Нашого обер-регіонала - можете собі уявити?! - записали у нових списках замість «Ніколая» Миколою. А було б цікаво подивитися на українську сторінку в паспорті пана Азарова. Там що, українською мовою написано «Ніколай» чи все ж оте осоружне слово «Микола»? Вочевидь, давно він не заглядав у свої документи, або вони у нього якісь особливі, не такі, як у всіх, що у вигляді білінгви.

Взагалі, вся та комедія з перекладом прізвищ відгонить такою чиновницькою дурістю, що не лізе ні в які ворота. Про таке у Ільфа з Петровим мовлено однозначно: «головотяпство со взломом». Проте, не забуваймо, що більшість керівництва Донецької області, де безліч міст і селищ, обиралося під чуйним проводом нинішніх біло-синіх. То, може, самих себе треба лаяти за цю перекладацьку фантасмагорію?

Одне добре: ще якийсь день-два – і все. Передвиборчій казочці кінець. Починається нова казочка – післявиборча. І тут знову все по-різному. Керівник штабу помаранчевих Безсмертний закликає: 26-го рівно о десятій годині вечора давайте заходимося підписувати документ про коаліцію. Юлія Володимирівна йому у відповідь: «Заховай свої ксиви. Не твоя компетенція такі речі виголошувати».

І таки вірно каже. Хотілось би почути це від нульового номера у списку «Нашої України». А ним, як відомо, є наш Президент. Він, бачте, мовить ані пари з вуст щодо цього. Місяць дає на роздуми. Перший номер, Єхануров, той набагато поблажливіший. Каже, що справа про коаліцію вирішиться вже в ніч з 26 на 27 березня. Хоча інтригу добре тримає. З ким вона, та коаліція, буде – не каже.

Віктор Андрійович трохи менше туману дає. Починає довго згадувати, хто з помаранчевих туди ввійде. Мабуть, що Костенко з Плющем, Кличко з Порою і ПРП. Потім пауза. Після репліки кореспондента про щось інше, згадує, врешті-решт. Найшов таки сокиру під лавкою. Прийшла на пам'ять Тимошенко зі своїм блоком. Дріб’язок такий собі. Недарма таки прем’єр, що виконує обов’язки, називає Ющенка «прапором», «символом». Символ – то субстанція духовна. І хто є хто – справа дуже периферійна, може кого і забути. Особливо, якщо не хочеться пам’ятати.

З інших таборів теж чути все і всіляке. Інна Германівна бачить себе у ролі свахи чи, точніше, звідниці. Так же їй хочеться висватати енесенушників за регіональних молодичок, що заради одного цього її варто обрати до Верховної Ради! Бо ж якщо не вона, то - хто?

І таки правда. Комуністи - ті помаранчевих аж ніяк не сприймають. А от регіоналів мало не за своїх рахують. Прогресивна конотопська пасіонарія з помаранчевими лібералами ні в які ігри грати не буде. З донецькими – інша справа. Теж ліберали, але не такі. Головне – російською мовою розмовляють. А вона останнім часом про українську зовсім забула. Вочевидь, російські радники памороки їй забили. Або ж охмурили.

Мороз – ми вже розповідали – стоїть собі на роздоріжжі, кокетує, ціну наганяє. Моя мати любила казати: «І без Гриця вода освятиться». Олександр Олександрович думає навпаки – без нього справи не буде. В опозицію вже точно не піде. Досить, набідувався. Таки добре при владі. Раніш, хто не пройде - скубне. А зараз які люди до соціалістів напросилися. Що тобі Бойко зі своїм заводом Ілліча та всіма маріупольськими околицями. А Андрійко Деркач? Ну й що ваші балачки про якесь кучмівське минуле? По-перше, перекувався. По-друге, не дуже, щоб за ним так і ганялися. То більше він упадав. А по-третє – і це головне – дуже вже у нього ласа та «Ера», телевізійна і радіо. До речі, і «Киевский телеграфъ» на дорозі не валяється. У господарстві все знадобиться.

Впираються наші несватані, помаранчеві з НСНУ та синьо-білі. Для виду пручаються. Але підштовхують їх з обох боків. Бо як згадають ті кляті часи у першій половині минулого року! Чорні хмари так і посунули, все благословенне бізнесове небо закрили. Стали проглядати на ньому великі клітини. Жінка з косою, як зараз, перед очима з тим своїм ненавісним гаслом: «Ділитися треба». Каже, так Бог наказував. Може, їй і казав таке.

Та у вересні розвиднилося. Стало легше. Минулася чорна днина. Свято не свято, а таки комерцію на старий кшталт можуть робити. Головне, щоб другий раз вона, та прем’єрка, не прийшла. Боронь тих олігархів, Микола-угодник та всі печерські святі. Може, ще й пан Президент на дорозі не встане.

Одне погано – виборці. А якщо вони тих страхів не послухають, за Юлю проголосують? Ну, нічого. Не всі ж вона 100% набере. Ми проти неї таку коаліцію утнем! Її на крок не підпустимо. Але знову про те страховисько – народ. Вчора як густо висипав на Майдан, її послухати. Тому так до тої коаліції тягне, ну точнісінько: і хочеться, і колеться. Хочеться дуже, а колеться ще дужче. З них станеться. Як що – Майдан. Тому поки що з «Нашими регіонами» прийдеться почекати. Може, щось інше придумають.