Ольга Герасим’юк: «Я ніколи не вважала себе слабкою жінкою»

Її телевізійний образ ніхто ніколи не пов’язував із політикою, навіть тоді, коли вона почала вести програму «Іду на ви». Саме тому її рішення балотуватися в депутати за списком Блоку «Наша Україна» для багатьох стало несподіванкою. В інтерв’ю для «БЦ» Ольга Герасим’юк розповідає, чому вона зважилася на такий крок і як поєднуватиме журналістику з політикою.

– Звучали дуже різні оцінки щодо появи у виборчих списках політичних сил відомих журналістів. Як ви для себе вирішили проблему етичної межі поміж журналістикою та політикою?

– Моя діяльність у журналістиці завжди була пов’язана із суспільною, громадською діяльністю. Адже ті теми, які звучали раніше у «Версіях», тепер у «Без табу», не можуть залишатися тільки на папері чи на екрані. І ми, я та моя команда (адже це колективна робота), завжди відстоювали права цих людей, ходили по кабінетах, по міністрах. Хоча нас ніхто не зобов’язував це робити. Через те для мене такий крок є продовженням цієї діяльності, можливо, уже на іншому рівні, який дає мені більше можливостей. Щодо журналістики, то вважаю, що маю повне право залишати її своєю професією. У моєму випадку політика й журналістика не суперечать одна одній. Щодо програми «Іду на ви», то я відмовилася її вести з етичних міркувань. Бо все, що я раніше говорила, говоритиму й тепер, але це можуть по-різному трактувати. Таким чином я дала можливість реалізуватися іншому журналістові. Я хотіла б, щоб він утвердився.

– Чому вибрали саме Едуарда Лозового?

– Хотілося бачити на цьому місці журналіста, якого поважають, сформовану особистість. Крім того, я вибирала серед своїх. Зараз ми впроваджуємо на каналі такий принцип: треба давати дорогу своїм, вони мають іти вгору, а не сидіти роками на одному місці. Едик працює в ТСН уже вісім років. Він дуже принциповий, має свою точку зору, яку поважають, цікавий, освічений. Нехай спробує. Ніякої політики в цьому виборі не було. Щодо мого можливого політичного впливу на каналі. Ну, по-перше, я й раніше ні на кого не здійснювала тиску. По-друге, з нашого ефіру яскраво видно, що ми прагнемо до високих демократичних стандартів у журналістиці, а отже, різноманітність точок зору й неупередженість є нашим правилом, котре я як продюсер гарантую. По-третє, ми зараз завершуємо роботу над документом, який регулюватиме редакційну політику.

– Коли його буде оприлюднено?

– Уже скоро. Днями приїжджав наш британський консультант Стюарт Первіс, який допомагає в цій справі. Працюють над документом Андрій Тичина, Олесь Терещенко, Анна Безулик, наші юристи й аналітики. Його буде підписано з усіма, хто працює на каналі. Цей документ регулюватиме наші внутрішні стосунки, він формулюватиме принципи, якими журналісти керуватимуться в роботі.

– Деякі аналітики пов’язували вашу появу в списках «Нашої України» із закінченням терміну ліцензії «1+1». Що ви могли б на це відповісти?

– Уперше чую. Узагалі, термін ліцензії закінчується восени. До того часу взагалі можливі будь-які зміни. А перш ніж прийняти пропозицію балотуватися в депутати, я, як ви розумієте, добре подумала. Адже  взяла на себе багато зобов’язань з реорганізації роботи каналу. Ми почали багато проектів. Я відповідальна за них і команду, яку до них залучила. Покинути це лише тому, що закінчується термін ліцензії?..

– Про це кажуть, бо, мовляв, таким чином каналові легше буде вирішити питання ліцензування...

– Ні. Канал, за всіма оцінками, – серед найбільш об’єктивних, якщо говорити про можливу заангажованість. І це видно на екрані. Про всі державотворчі процеси ми ведемо мову конструктивно, прискіпливо та з великою надією на те, що нова держава Україна, якої хоче суспільство, відбудеться. Усі, хто каже про використання каналу як інформаційного ресурсу в передвиборний період, не мають жодного факту. А питання ліцензування вирішуватиметься в законному порядку.

– Як ви думаєте після виборів суміщати депутатство з посадою генерального продюсера?

– Суміщати журналістику й депутатство я маю право. А щодо посади, то це складніше питання згідно із законом. Можливо, я буду в якійсь іншій формі співпрацювати з каналом, але про це треба подумати. У будь-якому разі це буде чітко визначений законом шлях.

– У цьому контексті також усі подейкують про прихід Влада  Ряшина на «1+1»...

– Це плітки. У світі існує така практика: керівники каналів, які конкурують, не мають права переходити на керівні посади до тих, із ким вони конкурували. Звичайно, це у світі, і я не знаю, на яких підставах звільнили Влада. Але плітки вже було спростовано в тій же пресі, де вони й з’явилися. Хоча я не буду лукавити й скажу, що журналістський підхід до висвітлення цієї проблеми видався мені некоректним. Спочатку ця інформація з’явилася на «Главреде» під рубрикою «Слухи». Ці чутки висіли днів десять та обростали коментарями. І ніхто при цьому не захотів подзвонити комусь і попросити підтвердити або спростувати, як це, у принципі, завжди роблять. Не знаю, чи телефонували Ряшину, але мені ніхто не телефонував. Мене здивувало, що це робили ті журналісти, які говорять багато про об’єктивність і демократичні принципи.

– Вам, як жінці, важко робити кар’єру? Адже до жінок у нас усе-таки існує ще упереджене ставлення...

– Я чомусь завжди думала, що ні. На початку свого творчого шляху мала перед собою нуль перспективи саме через те, що я жінка. Бо навіть якщо жінка напише розписку, що вона ніколи не вийде заміж і не народить дітей, їй це не допоможе. У той час я не мала права вступити в партію, яка б відкривала мені дорогу в якісь вищі сфери. Але це мене ніколи не засмучувало, бо я не вважала себе слабкою жінкою. А в нашій професії не буває жінки й чоловіка, є тільки професіонал чи нездара. Хіба що інколи задумаєшся: усе, що скаже в цій професії чи на посаді чоловік, сприймається нормально, усе, що скаже жінка, треба казати особливо переконливо. Але хоч би як ти казала, все одно почуєш, що ти стерво... Мабуть, ми самі на початку творення світу дозволили чоловікам створити його за своїми правилами, не були проти. Тепер із цим треба рахуватися й, замість вести баталії за свої права, слід, знаючи правила чоловічого світу, додавати до них свої беззаперечні переваги й уміння – і ти переможеш.  Когось ображає те, що це вимагає додаткових зусиль, а мене це гартує. Для мене це гарна школа. Тому проблема такої нерівності ніколи не була для мене болючою. У нашому суспільстві все одно всім керують жінки.

– Ви переважно працювали над публіцистичними програмами. Як оцінюєте українську телевізійну публіцистику?

– Якби ви сказали, де вона є. Можливо, це ознака часу. Бо телебачення – це новини, кіно й розваги. І чим далі, тим більше це буде очевидно. Публіцистичні проекти – це щасливий виняток. Особливо хороші.

– Тоді це дуже песимістично...

– Чому? Треба жити й лише використовувати таку забаву, як телебачення. Поки що ж його все ще випробовують як пропагандистську машину. Сьогодні у світі до нього дуже швидко змінюється підхід. Кажуть, скоро замість телебачення взагалі виникне щось абсолютно нове. Та хоч як би там було, але не телебачення виховує людину. Тому хороша публіцистична передача або хороший інтелектуальний фільм – не для масового перегляду, на жаль.

– Зрештою, це вічна дискусія: одні кажуть, що треба опуститися до рівня маси, інші – творити продукт, який підвищуватиме політичну, правову культуру, загалом культурний рівень населення, хоча, очевидно, це важко поєднується з бізнесом, рейтингами тощо. Ви до кого схиляєтеся?

– Але ж може бути й соціально відповідальний бізнес, коли гроші працюють на благо країни. Я просто не дуже вірю у виховну роль медіа. Адже люди мають сьогодні великий вибір. Вони не читатимуть газету, яка намагається їх виховати. Тому, може, варто говорити про якість інформації, медійного продукту. Зрештою, своїх дітей ми виховуємо не тоді, коли виховуємо, а своїм життям, таким, яким вони його бачать. Я за те, щоб ЗМІ підвищували свій професійний рівень, а не займалися вихованням. А щодо залежності від рейтингів, то, не заперечуючи її, усе ж скажу, що в особливо важливі для нашої країни дні ми знімаємо з ефіру розважальні програми й серіали, які дають каналу гроші для існування, і ставимо натомість соціально значимі проекти, котрі не дають «цифри», але додають гідності.