Хом’ячок, за якого варто боротися

Хом’ячок, за якого варто боротися

Про щоб не доводилось дискутувати з політиками, юристами, депутатами, бізнесменами, адвокатами та навіть спортсменами – розмова неодмінно заходить у фінальний глухий кут. Тупий тупик. Чорна безвихідь: усі невирішені людські проблеми і їх пошук справедливості впираються рогами у «бєспрєдєл» наших суддів, мов у бетонну стіну.

 До слів, як то «коаліція» і «корупція», які впевнено викликають рвотний рефлекс, додалося - «судова реформа».

 Різні люди – і «маленькі українці» і недоторкані депутати, ніби змагаються між собою і демонструють тобі біди і зло у… кілограмах. Кілограмами і центнерами легко виміряти офіційні звернення в міліцію, прокуратуру, цілі томи відписок і рішень судів, листи до уряду і Президента, публікації в газетах, незалежні розслідування правозахисників, і тисячі й тисячі сторінок мертвою юридичною мовою: «розглянули – інформуємо». І вся ця лобуда – згідно з пунктом таким-то статті такої-то триклятого кодексу. За кожним таким українським літописом, чиясь скалічена доля або загублене життя. Усе – фінал. Сльози виплакано, нерви роздерто в клоччя, позичені гроші на «справедливість» витрачено до копійки, фізіономії усіх міліціонерів, слідчих і суддів вкарбовано в пам’ять до останньої зморшки на лобі і прищика під вухом, усі коридори пройдено, усі приймальні подолано. І все – далі або вішайся, або...?

Видео дня

 Політикам легше. Викинув вгору руку з прапором і красивим гаслом про справедливість, яка десь є і за яку комусь варто боротися, - і маєш рейтинг популярності. А на практиці вихід із безвиході, спроба отримання хоча б крихти справедливості страшніші за ядерну реакцію.

 Сім років тому у безпросвітньому відчаї прогриміли автоматні черги. Заради порятунку країни від краху, розвалу, від дрімучої корупції кулі роздерли тіла прем’єр-міністра, голови парламенту, двох його заступників, міністра з оперативних питань і двох депутатів. Ця стрілянина сталася у 99-му у вірменському парламенті. Один журналіст, його брат і дядько і ще декілька чоловік, яких одразу ж охрестили «терористами», поливали свинцем з автоматів у стінах Національних зборів Вірменії керівництво своєї держави. Убили і здалися властям. І їх засудили довічно. І оголосили день скорботи. Усім сказали – це зрадники батьківщини і терористи. Так простіше, ніж пояснювати, чому ці «терористи» не вимагали ні грошей, ні окремого літака до якогось екзотичного раю, аби там ці бабки тратити.

 … Увірвались в зал парламенту з автоматами. Заради порятунку країни від краху і від корупції – так автоматники пояснювали в суді. Стріляли на ураження. Хіба вони сподівалися на щось?! Вони були переконані, вони знали, що розплата за це буде страшною. Вони знали і стріляли, стріляли, стріляли…

 У дитинстві батьки подарували мені милий пухнастий клубочок – хом’ячка. Я штрикав його олівцем і загнав у куток між шафою і стіною і ця божа тваринка мені прокусила палець. До крові…

 Кожен раз, коли в новинах показують, як черговий український бідолаха, доведений до відчаю спільними діями бандитів, суддів, правоохоронців та іншої влади, обливає себе бензином і підпалює під стінами парламенту, уряду чи якогось міністерства - я згадую Вірменію 99-го і зацькованого хом’ячка із далекого дитинства…

 На що вони усі розраховують? Усі ці, яких народ влучно і коротко називає «банда», також оглядають новини із людськими смолоскипами. Вони ж мудрі і хитрі, досягли влади і грошей – і так спокійно дивляться, як міліція збиває полум’я з чергового, просякнутого соляркою, болем і відчаєм «маленького українця»?! До них, що не доходить, що ті самогубці рано чи пізно, але перестануть таки підпалювати самих себе?! Це не ефективно! Це не полегшить життя родичам! Це не шлях до розтоптаної справедливості! Це не спосіб за цю справедливість боротися! Ці бідолахи, які знають «бєспрєдєл» на власній шкірі і зовсім не розуміють суті «судової реформи», колись водночас перестануть себе калічити й убивати. Їм це набридне. І тоді…

 Ей там, нагорі – згадайте сьогодні сумний вірменський ювілей і зрозумійте врешті-решт мого зацькованого, загнаного в кут хом’ячка. Своїм прокушеним пальцем вас заклинаю…