Чи буде цугцванг?

Полюбляю дивитися на цікаву породу людей, які завжди все знають. Я про себе називаю їх відмінниками або першими учнями. Вони і зовні справляють враження витворів закінченої до обтічності форми. Усміхненість у чисто американському стилі - з одвічним keep smile на обличчі. Здається, їх неможливо загнати в кут ніякими наддоказовими аргументами. Вони перечекають, оговтаються і будуть далі з прямолінійною відчайдушністю нести чергову правильну і нудну ахінею.

Про таких двох я вже неодноразово відгукувався – панів Кінаха і Мартиненка. Варто зупинитися на їхній колезі в жіночій іпостасі. Тим більше, що вона майже не злазить з телеекранів. Стала таким собі спічрайтером нашоукраїнців. Відносно молода, на її обличчі ще не почувається засмальцованості від мільйонів поглядів, як на тих наших Зайцях, Шуфричах, Шкілях і Чорноволах. Розкручуватись вона почала десь останні півроку. Особливо після свого знаменитого віника квітів, котрий вона у вирі вірнопідданого захоплення вручила новоспеченому прем’єру після його меморандумного сходження на трон.

Як у нас полюбляють вручати оті міщанські оберемки квітів наввипередки – хто більший і дорожчий. Пригадую, як зворушливо виглядав невеликий букет жовтих ромашок і волошок, котрий вручили в парламенті Маргарет Тетчер. Вона була зачарована тим скромним презентом у національному забарвленні. А у нас зараз - несмак нуворишів!

Засвітилася пані Ляпіна таки добре. Мова йде саме про неї. Мабуть, нема зараз у провладних фракцій іншої особи, яка так хвацько могла б резонерствувати з будь-якого приводу. Спершу вона обмежувалася проблемами знедолених і скривджених підприємців, які, на її погляд, затято упосліджувала попередній прем’єр. Далі - більше. В новому ж році вона говорить всім і про все.

Останнього разу вже на улюбленому владою п’ятому каналі вона просторікувала про недолугість помаранчевих зрадників та їхніх посіпак з табору регіоналів і литвинчуків. Наслухались ми від неї, що від того Головатого. З’ясувалось, що всі ці опозиціонери просто не читали Конституції. А там, з’ясовується, є стаття №19. В ній, як розповіла пані резонерка, написано, що ніхто, а парламентар і поготів, не може діяти інакше, як «на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

Е, що б то робив нарід український та його парламент, якби не було в Україні такого знавця законів, як пані Ксенія. Справа йшла про звільнення двох шанованих міністрів – Головатого і Плачкова. Де ж тут і що відбулося не на підставі, не в межах і не у той спосіб?

Ще раз нагадую, що в п.12 статті 85 чорним по білому написано, що парламент має таку собі можливість звільнити, зокрема, членів Кабінету Міністрів. Кажуть, що не виписано процедуру, як це має робитися. Прикро. Але як каже братній російський народ: «Неча на зеркало пенять, коли рожа крива». Зауважую при нагоді, що народ дійсно братній, от влада споконвіку була дуже небратня.

Так от, коли пан Президент звільняли уряд Юлії Тимошенко, вони що, якоїсь процедури притримувались? Боронь Боже! Хочу – і баста, моя рука – владика. Бачте, голова президентського секретаріату (їй не підпорядкований), громадянин Бродський (до уряду не має ніякого відношення), голова СБУ (безпосередній підлеглий Президента) безпідставно обливали гряззю «любих друзів» нашого керманича. Ну, то й звільняйте їх! Та бачте, там ще віце-прем’єр Томенко цією справою займався, тому й прем’єру дісталось. Чомусь коли інших два віце-прем’єри піддавали прем’єрку всілякій критиці привселюдно, попри всяку субординацію, ані пари з вуст Президента не почулось.

Отож, запам’ятайте, пані Ляпіна, що звільнили цих міністрів у повній відповідності з нормами Конституції. А вони є нормами прямої дії. Кажуть, що не могли звільняти міністрів з голосу. А яких таких фатальних помилок могли при цьому припуститися? Що, не тих міністрів ненароком звільнили би? Або переплутали би ініціали? Знов-таки: не обговорювали цього питання, не вислухали міністрів. Почекайте, пана Головатого так вже наслухалися, що далі вже нікуди. Хоча формально, дійсно, не слухали. А що, Тимошенко заслуховували? Так що тут точно, як у Святому письмі вийшло: «бо яким ви судом судить будете, таким же осудять і вас».

В котрий раз дивлюся на старе-нове обличчя «5 Каналу» і згадую ті одкровення з Нагірного казання про шкідливість фальшивих пророків. Не знаю, чи є у них тепер темники, але те, що мають вони щонайменше свою власну внутрішню цензуру, то вже точно. Тому так не хочуть вони слухати про те, що викликає збурення опонентів. Ні слова про газ, про першопричину того, що спонукало вчорашніх партнерів на протест.

Ще перед самісіньким Новим роком всі можновладці говорили про непорушність домовленостей щодо ціни на газ. А підписали те непорозуміння – і як відрізало. Тому й торочать Ляпіна з Асадчевим: «А ну, спробуйте, зобов’яжіть Путіна платити по 50 доларів за 1000 кубометрів!» Та ж таки спробували і стояли на своєму. Захиталися під кремлівським режимом. Як же - вони ж начільники зараз у великій вісімці. Хочуть зберегти хорошу міну при поганій грі. Треба було стояти нам, та куди там. Затремтіли коліна і підписали ту капітулянтську угоду.

І тепер так виходить, що цьому уряду, начебто, чи не сам Всевишній виписав індульгенцію. Щоб вони такого не втнули, не маєш ніякого морального права опиратися їх безглуздим діям. Бо зраджуємо інтересам народу. Окстіться, православні! Та ніякі то не інтереси народу, а забаганки невеликої купи людей при владі. Більше того, якби це було навіть не так, то, що вже видано президентський указ про «єдіномисліє» і ніхто не має права на своє судження?

Де ті ідеали свободи думки? Адже свобода не в тому, що кожен може підтримувати дії влади, а навпаки. У можливості сперечатися з владою. Чи не маємо ми діяти згідно з тим радянським анекдотом про цілковиту можливість лаяти на Красній площі американського президента. Складається враження, що відомство пропаганди президентського секретаріату і вірнопіддані ЗМІ роблять все можливе, щоб відвернути увагу від газових негараздів. А для цього зосередитись на чому завгодно: на зраді, на відставках, на недолугих змінах до Конституції.

Достеменно, що навіть самі затяті провладні прихильники розуміють, що нічого спільного між БЮТом і навіть блоком Литвина та регіоналами, есдеками і комуністами нема. БЮТ виступає проти газових угод, бо хоче повороту на краще. А ось три опозиційні до Президента сили зайняли позицію проти газової угоди з бажання зробити на гірше. Для того, щоб протягнути угодовський уряд Єханурова, нашоукраїнці пішли на відверту змову з регіоналами. І то були не якісь вигадані, ефемерні, закулісні угоди, а відверті домовленості, зафіксовані на папері. Вони, ці документи, відпрацювали своє. Тепер можна знімати свої підписи. Говорити лицемірні слова, звинувачувати всіх і вся. Аби утриматись на Олімпі, коло стерна.

Правди нікуди діти. Ото вже дійсно сказано: «Скоро роблять - сліпих родять». Зліпили ті зміни до Конституції зовсім не найкращим чином. Американці за 200 з гаком років внесли змін до свого Основного Закону за обсягами менше, ніж у нас за один рік. Дуже трусяться над духом цього наріжного каменю своєї державності. У нас же перше застосування тих змін показало, що ляпи маються, і не один. В записниках Ільфа є дуже цікава фраза: «Робили 27 правок і врешті-решт на титульному листі було надруковано: «Британська енциклопудія».

Достеменно, що історія з відставкою уряду, хоча й не суперечить тексту Конституції, його букві, тим не менше, виглядає недолуго і не збігається з її духом. Робити щось з цією справою треба. Але одразу виникає запитання, та навіть два. По-перше, для чого? А по-друге, як?

Ну, якщо для того, аби вихолостити душу цих змін, то воно нікому не потрібно. Окрім, може, як оточенню Віктора Андрійовича. Як же: мільйони людей відстояли для них (вони там згори так думають) владу і що, навіть не накермуватись нею досхочу? Тому вони хочуть перегляду всього, що було прийнято – від альфи до омеги. Кажуть, приймали Конституцію без обговорення, келійно. Наговорись тоді в парламенті, за тими круглими столами. Михайло Погребінський печінки кроїв своїми щонедільними чи навіть більш частими розтовкмачуваннями тих змін. Так, більшою частиною там були провладні політологи та політики. Але й опозиціонери залучались.

А те, що приймали в пакеті, то де це таке написано, що така процедура є незаконною? Та зрозуміло ж, нема такого. Ви хотіли Ющенка в Президенти, а вони хотіли б обмежити його повноваження. А чого ж ми хотіли? А щоб не було більше Кучми. Навіть якщо його прізвище буде Ющенко. Сказано колись: не сотвори собі кумира. Не послухали. Вирішили, що одне тільки прізвище – Ющенко – є таким собі антидотом від авторитаризму. З’ясувалося, що вірною була думка: влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно.

Поступово бачимо, як починають відтворюватися старорежимні звички і конструкції. Ось на всю Іванівську починає розгортатися свистопляска навколо референдуму про зміни до Конституції. Ми вже мали один референдум за часів Кучми. Сміховинна пародія на народне волевиявлення. Думають, що і зараз пройде таке одоробло. А дарма думають.

Вся принада Майдану, як ми тепер усі бачимо, саме в тому, що відбулося тепер, через рік. Не тоді. Коли ми відстояли наше право на свій вибір, то було лише півсправи. Основний висновок ми отримали зараз, після цього року розчарувань. Головне в тому: не сотвори собі кумира. Бо кумири є такі ж люди, як ми. Вони помиляються, вони розбещуються. Вони грішні, іноді нерозумні. І система влади має бути такою, щоб до мінімуму зводити їхні гріхи, головне – нейтралізувати їх природне бажання до посилення своєї влади.

Люди винесли бажання до контролю за владою. І нова система владних побудов наближує нас до цього. Хоча проколів безліч. І це найяскравіше виявилося саме за такого Президента, як Ющенко. Людини, яка вміє слухати, саме слухати, а не прислуховуватись. Тому що коли людина просто слухає, то це ближче до конструкції: «в одне вухо входить, а з другого виходить». А вміння прислухатись говорить про властивість виробляти рішення на базі широкого спектру точок зору.

Рішення стосовно проведення референдуму про зміни до Конституції не суперечить Конституції, хоч у старій редакції, хоч в тій, що є на сьогодні. Але сенсу робити це більш, ніж через 1,5 роки після прийняття змін, нема ніякого. Ну, хіба що показати свою зневагу до нинішнього парламенту.

Останні дії влади говорять, що зі становища перманентного пату, коли влада і суспільство нічого не вигравали, діюча команда починає потрапляти у фазу постійного цугцвангу (цугцванг у шахах – коли будь-який хід веде до поразки). Починаючи з відставки прем’єра Тимошенко, кожна дія влади веде до втрат темпу та програшу. Здача позицій йде в повзучому порядку. Розпад фракції «Наша Україна» і те, що помаранчеві йдуть на вибори декількома течіями, ні до чого позитивного не приведе. Те, що навколо НСНУ консолідувалася маса всіляких пристосуванців, людей тимчасових, свідчить про те, що бувші кучмісти беруть гору. В даному випадку під цим поняттям я розумію збіговисько посередностей, людей без національно-демократичного стрижня. Гору беруть непрофесіоналізм і угодовство. Поодинокі фігури тих, що не вписуються, тільки підтверджують тенденцію.

Тому кожен крок команди веде до здачі набутих Майданом завоювань. Владні сили поступово скочуються в обійми своїх опонентів. Але об’єднання з ними для цієї частини помаранчевих буде просто відвертою поразкою. Їх приймуть тільки з піднятими руками.

В котрий раз засвідчую, що можливість зупинити процес над краєм урвища є тільки у Президента. Чи скористається він нею, дуже проблематично. Якщо вже дійсно він зі своєю командою потрапив у фазу цугцвангу, то шансів на спасіння вже нема.До тої безнадійної у шахах ситуації залишилися лічені ходи. Один, два, три…