УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Неймовірно: очевидне нарешті стало явним

Неймовірно: очевидне нарешті стало явним

«Телекритика» звернулася до телевізійних експертів, щоб дізнатися їхню думку щодо першовересневої трансляції одразу на трьох каналах (ICTV, СТБ, Новий канал) подій із Нікополя навколо НЗФ. Як ви оцінюєте факт використання загальнонаціонального ефіру в приватних інтересах власника цих каналів? (адже іншої точки зору в матеріалах каналів представлено не було). Як ви оцінюєте позицію журналістів, які працюють на цих каналах і видають в ефір цей матеріал?

Прес-служба Нового каналу:

- Новий канал стежить за подіями навколо НЗФ, оскільки це гучна, показова і резонансна справа. Біля заводу працює знімальна група каналу, яка постійно на зв'язку. Близько першої години дня, за повідомленням наших журналістів, ситуація стала напруженою, біля воріт заводу з'явилися службовці з “Беркутa”, судові виконавці, відомі політики. Це важлива інформація, тому було прийнято рішення про пряму трансляцію з Нікополя. Протягом певного часу ситуація не змінювалася, хоч протистояння сторін продовжується і зараз. Новий припинив пряму трансляцію, але будь-якої хвилини, якщо події швидко розгортатимуться, готовий включитися.

Володимир Бородянський, голова правління ЗАТ „Міжнародний Медіа Центр-СТБ”:

- Сейчас никакой трансляции нет, сейчас у нас транслируются новости, хотя трансляция имела место. Использования эфира в частных интересах не было. Когда большое количество людей собирается по поводу резонансного противостояния, это необходимо освещать. Мы провели информационную трансляцию с места событий.

Тарас Шевченко, президент Інституту Медіа Права:

- Щодо журналістів, то їхньої провини я ні в чому не бачу. Вони виконують завдання менеджерів, а невиконання наказів керівництва може обернутися звільненням з роботи. Що ж до використання загальнонаціональних каналів у вузькокорпоративних інтересах, то цей факт має місце. Сьогодні вже не секрет, що одна людина контролює три загальнонаціональних канали, що є порушенням антимонопольного законодавства України. Адже, за українським законом, людина має право володіти не більше, ніж двома каналами. У даному випадку у підпорядкуванні однієї людини їх знаходиться три. Сталося це через нечітке формування деяких пунктів закону.

Володимир Ар’єв, керівник програми «Закрита зона»:

- Все зводиться до співвідносин між менеджментом і власниками каналів. Якщо власник захотів, а менеджмент погодився, то претензій бути не повинно. Крім того, події щодо НФЗ є достатньо резонансними, а відтак, великій кількості людей цікаво було б подивитися на те, що відбувається.

Закинути щось юридично є можливим лише у випадку порушення конкретних умов ліцензування, але це вже компетенція Нацради. А з моральної точки зору питання видається досить спірним. Єдине: коли інформація подається однобоко, це в будь-якому випадку заслуговує негативної оцінки. На жаль, я не маю зараз можливості спостерігати дану трансляцію і оцінити, наскільки об’єктивно і неупереджено висвітлюються події.

Щодо роботи журналістів - можу зазначити, що кожен журналіст зараз може обирати місце роботи і приймати конкретні правила гри. Якщо вони йому не подобаються – він іде з каналу.

Сергій Гузь, голова Незалежної Медіапрофспілки України:

- Важко одразу оцінити ситуацію, тим більше, я не маю можливості дивитися даний ефір. Але якщо формальних порушень з точки зору закону немає, редакції мають право цілком самостійно визначати редакційну політику, і обмежувати їх вибір - недопустимо.

Основною проблемою в цій ситуації є питання власників телеканалів, про яке вже багато говорили і писали. Мова йде про те, що, наприклад, майже всі впевнені у впливі Пінчука на дані телеканали, але довести це практично неможливо.

Загалом, ситуація видається досить неприємною, але не можна однозначно говорити, що дані канали „неправі”. На даний момент на заводі існує протистояння між частиною працівників і правоохоронними органами, і, з огляду на це, дуже цікаво було б дізнатися, чи не було якихось обмежень зверху на трансляцію подій іншими каналами.

Денис Жаркіх, телепродюсер:

- Вопрос не совсем корректен. Если холдинг Пинчука понесет серьезные убытки, то это скажется и на финансировании каналов. Поэтому ничего нет плохого в самом факте отстаивания своих интересов командой Пинчука, в том числе - и через собственное ТВ. Другой вопрос - насколько это эффективно. Если они не сумеют вписать это в общенациональный контекст, то в новостях это будет выглядеть глупо, если сумеют, то почему нет - событие налицо.

Олексій Кресін, кандидат юридичних наук:

- Те, що показують по трьох каналах - це наслідки політики колишнього президента і тієї влади, яка у нас була до Помаранчевої революції. Цього слід було чекати, бо за часів Кучми канали були монополізовані кількома кланами. Тому не випадково, що лише три канали, які належать одному власнику, і ведуть трансляцію цих подій. Навколо питань власності ще тривалий час будуть виникати такі речі. Варто не звертати на це увагу, але, слід зазначити, що це буде впливати на думку пересічного телеглядача. Я не впевнений, що можна законним шляхом боротися з використанням загальнонаціонального ефіру у приватних інтересах власників каналів. Власне, Нацраді треба подивитися, чи не порушують ці канали умови ліцензії. Сьогодні ці три канали діють досить цинічно, відображаючи позицію лише свого власника.

Євген Перегуда, кандидат політичних наук, головний редактор агентства „Експресінформ”:

- Учитывая, что у этих каналов и НФЗ один хозяин, иного трудно было ожидать. В принципе, это нормально, когда человек использует принадлежащие ему средства массовой информации в своих же интересах. Странно было бы, если бы он использовал свои каналы для озвучивания точки зрения своих оппонентов. Поэтому я считаю это абсолютно нормальным. Другое дело, какое место занимают средства массовой информации в нашем обществе. Отсутствие плюрализма в наших СМИ, в том числе - и в освещениии событий на НФЗ, происходит потому, что доходы, получаемые при однобокой подаче информации СМИ, намного выше, чем при озвучивании разных версий и точек зрения. Дело в том, что СМИ в Украине находятся на политическом финансировании, а не на самоокупаемости. Если бы эти СМИ были для их хозяина бизнесом, а не инструментом влияния и помощи для другой сферы его бизнесовых интересов, то в целях максимального расширения своей аудитории телеканалы подавали бы разные точки зрения на происходящие события. Пока же от того, как работают СМИ – показывают они одну точку зрения или все – их прибыльность и рентабельность не зависит. Есть народная мудрость: тот, кто платит, тот и заказывает музыку. Раз платит не потребитель информации, а, прежде всего, владелец газеты, телеканала и для него это вложение средств есть убыточно, то и существует подобная ситуация. В мире существует достаточно примеров, когда газета и телевидение являются чистым бизнесом. Например, газетная империя Мердока. Он не является владельцем заводов, пароходов, он владеет только СМИ, которые ему приносят прибыль. Они для него – главный бизнес, поэтому он не будет в ущерб этому своему бизнесу три часа кряду транслировать какое-то сомнительное столпотворение у ворот завода НФЗ. Это неинтересно зрителею, разве только если он владелец акций НФЗ.

Что же касается упреков в адрес журналистов, однобоко транслировавших события у ворот НФЗ, то, думаю, эти упреки должны прозвучать в адрес менеджеров каналов, а не рядовых исполнителей начальственных приказов.

Юрій Сторожук, заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

- Я не можу якимось чином прокоментувати ситуацію. Справа в тому, що ми не втручаємося у зміст інформаційного наповнення і творчості журналістів. Це повністю їхня справа, внутрішня редакційна політика. Вона не суперечить умовам ліцензії - це по-перше, а по-друге, цілком відповідає чинному законодавству. А з приводу того, чи відбувається таким чином певний тиск, треба говорити або з чиновниками Фонду держмайна, або з інформаційниками. Як фахівець, я, звичайно, міг би дати коментар, але як заступник голови Нацради я утримуюся.

Олександр Палій, Координатор Секретаріату Громадської Ради з питань свободи слова та інформації:

- Висвітлення в прямому ефірі трьох загальнонаціональних телеканалів (ICTV, "Нового" і СТБ) звичайної майнової сварки, до якої має відношення власник цих телеканалів, наочно свідчить, наскільки інформаційний простір України є вразливим до монополізаційних впливів. Фактично, на рівному місці в межах всього суспільства актуалізується проблема, яка, по суті, стосується якості правової системи в країні.

В Україні давно пора реально демонополізувати інформаційний простір.

У США, наприклад, нещодавно розгорілися бурхливі протести, коли республіканці намагалися збільшити дозволену для приватних телекомпаній аудиторію з 35% до 45% населення.

Якби в Україні діяло таке жорстке антимонопольне обмеження, то всі найбільші телеканали держави змушені були б змінити власників або стати суспільними.

Ще більш жорстке антимонопольне обмеження у Франції. Там заборонене сумісництво більше двох форматів розповсюдження – тобто, на національному регіональному чи місцевому рівнях. Мовлення на ефірному телебаченні дозволяється лише тим, хто «не зловживає» іншим медіа-бізнесом. Не дозволяється мати ліцензію на мовлення в кабельному телебаченні з аудиторією більше шести мільйонів абонентів, тобто, близько 10% населення.

Порівняно з цим в Україні для медіа-олігархів – повне "роздолля". Закони про захист економічної конкуренції, про пресу, а також про телебачення і радіомовлення є банальною імітацією боротьби з монополізмом на ринку ЗМІ.

Тому в Україні необхідно запровадити норми, згідно з якими один бізнесмен не міг би мати акцій більш, ніж в одному телеканалі й одній газеті та в Інтернет-версіях цих ЗМІ. Необхідно запровадити дієві механізми уникання контролю через підставних осіб, а також обов'язковість публічності імен власників усіх ЗМІ.

Щодо пропагандистської якості самої картинки, показаної трьома телеканалами Віктора Пінчука, то, на мою думку, вона досить низька і, напевно, не досягне бажаного ефекту. Адже люди мають можливість порівняти минулорічні революційні кадри і нинішню "бурю у склянці води", для якої справжній пафос знаходиться лише в кількох чоловік.

Журналісти в даному конфлікті розглядають себе, очевидно, просто як найманих працівників. Чимало, а, може, й більшість iз них зовсім не думала, як подати дві точки зору в той момент, коли вирішувалася доля їхньої країни під час минулої виборчої кампанії. Тому наївним було б чекати від критичної маси журналістів каналів Пінчука якихось самостійних кроків у питаннях, які зачіпають власника їхнього телеканалу та його бізнес-інтереси.

Дмитро Видрін, директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку:

- С одной стороны, мы не можем препятствовать частным телеканалам транслировать все, что они хотят. Но использовать общенациональные каналы для внутриклановых разборок, на мой взгляд, недопустимо.

Мы уже говорили по поводу Никопольского завода: здесь есть национальный интерес и стратегический интерес государства, который состоит в том, чтобы завод был возвращен в госсобственность и деньги за будущую покупку пришли в госбюджет. От этих денег будет зависеть и зарплата учителей, и зарплата медиков. Поэтому те телеканалы, которые отстаивают клановые, а не общенациональные интересы, мне кажется, наносят колоссальный ущерб, прежде всего, интересам тех бюджетников, от которых зависит образование наших детей, наше с Вами лечение. Следовательно, это абсолютно недопустимая позиция национальных каналов.

Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей:

- З одного боку, СТБ, Новий канал та ICTV - не державні канали, а приватні, тому вони можуть самостійно визначати свою інформаційну політику. Телевізійні канали (принаймні, їхні топ-менеджери) можуть відчувати загрозу своєму подальшому існуванню через тиск на їхнього власника, тому їхня спроба стати на захист свого роботодавця принаймні зрозуміла.

З іншого боку, Віктор Пінчук ніколи офіційно не підтверджував факт приналежності цих трьох каналів йому, і нарешті сьогодні таємне стає явним, а отже, суспільство певний час було дезінформоване, або, принаймні, недоінформоване.

Ще один аспект – це умови ліцензії цих каналів. Слід переглянути, чи є в ліцензіях на право мовлення можливість переходу (хоча б тимчасового) телеканалів у суто інформаційний режим.

А загалом - ситуація навколо НФЗ дурно пахне. Враження таке, що спочатку цей шмат державної власності несправедливо «відтяпав» один олігарх, а тепер за спиною держави маячить інший олігарх, і невідомо поки що, хто з них кращий...

Віктор Небоженко, керівник соціологічної служби «Український барометр»:

- Пинчук правильно делает, что сопротивляется. В том, что собственник каналов пускает по своим каналам то, что считает нужным, ничего плохого нет. Вопрос в другом: какая общественная оценка этого будет – позитивная или негативная, ведь общество может негативно воспринимать сам конфликт.

Мы же не возмущаемся из-за того, что показывает УТ-1, хотя всех нас тревожит содержание и качество их материалов, уровень которых трудно сопоставить со статусом общенационального канала.

Проблема здесь в том, как оценивать использование телевидения, в том числе - и прямого эфира, в приватизационных конфликтах. Это совершенно новая проблема для Украины и, честно говоря, пока еще у меня нет по этому поводу своей точки зрения.

Володимир Полохало, керівник проекту «Політична думка»:

- Це вже сьогодні спростовує наївно-утопічні розмірковування менеджерів, журналістів, випускаючих новин і таке інше, які стверджують, що власники телеканалів ніяк не впливають або мало впливають на редакційну політику. Редакційна політика – це політика власника. Просто є власники, які впливають опосередковано, дипломатично й тонко (їм не обов’язково навіть щодня бути присутніми на планерках), і є власники, які роблять це грубо, брутально й цинічно. Подія, про яку ви запитуєте, засвідчує, що в нас апріорі не може бути незалежних від власника журналістів, продюсерів, головних редакторів, випускаючих новин. І якщо інтереси власника в певній ситуації зачіпаються надто серйозно, він забуває про дипломатичність, про те, що він не має впливати на канал, і дає команду або «фас!», або, навпаки, іншу команду «псам демократії», після якої вони можуть завиляти хвостом.

Після Помаранчевої революції свобода слова існувала чисто умовно – до визначення бізнесової й політичної позиції власників телеканалів. Поки що телебачення в Україні має олігархічний характер. І, як капіталістична олігархія суперечить принципам економічної конкурентності, так само олігархія медіапростору суперечить принципам свободи слова. Я думаю, що на каналах Пінчука завершився період «відлиги» після Помаранчевої революції, завершиться він, мабуть, і на «Інтері» та «1+1», коли будуть чітко позиційовані їхні власники. Але це зовсім не означає, що влада має намагатися замінити власників чи використовувати УТ-1 або «порошенківський» 5-й канал як адміністративний ресурс. Я думаю, можна говорити про те, що шлях переходу від брудного, цинічного телебачення, а саме так виглядали канали Пінчука в боротьбі проти Ющенка, до витонченого маніпулятивного, в Україні ще не подолано.

Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

- Я б тут говорив про цілий комплекс питань стосовно використання загальнонаціонального ефіру. Пінчук використовує ті канали, які є у нього. І тут я би говорив не лише про корпоративний конфлікт. Я б сказав про інше – про те, що державу використовують в інтересах окремої приватної корпорації. І мається на увазі вже не пінчуківська, корпорація, яка вже програла цей конфлікт, а мається на увазі група «Приват».

Маємо дуже сумнівну й дуже підозрілу історію. Голова Фонду державного майна каже, що в неї ще немає рішення про передання цього заводу у власність держави, а вже відбулися збори акціонерів, у яких узяли участь представники держави - нібито за дорученням Фонду державного майна. Хто говорить неправду? Треба розібратися.

Далі. Чому, якщо завод переходить під контроль держави, більшість керівництва цього підприємства – з боку групи «Приват», міноритарного акціонера? Я хочу сказати, що це не перший такий випадок – вже є ситуація, ще з часів Кучми, коли таке велике державне підприємство, як «Укрнафта», фактично, керується представниками групи «Приват». І маємо ситуацію, коли ведуть боротьбу з одними, «поганими», олігархами, такими, як Пінчук та Ахметов, але з’являються нові, яким держава допомагає. Чи добре це, чи це справедливо?

Думаю, що з цими питаннями, особливо в контексті боротьби з корупцією, треба розібратися. І розібратися треба з тими високими посадовцями, хто допомагає приватній корпорації в боротьбі за свої приватні інтереси. Тобто, треба розібратись і з Пінчуком, і з групою «Приват».

Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій:

- У меня к этому двойственное отношение. С одной стороны, есть сомнения, насколько нужно было использовать прямой эфир для того, чтобы показать всю сложность ситуации вокруг НФЗ. С другой стороны, это может рассматриваться и как необходимость информирования телезрителей о сложнейших и ключевых процессах, связанных с реприватизацией. Здесь столкнулись интересы мощных бизнес-игроков и афилированных с ними политиков высокого уровня. Поэтому знать об этом, иметь информацию об этом людям необходимо, и телевизионные каналы могли руководствоваться не столько пожеланиями своего собственника, сколько фактором необходимости информирования телезрителя о происходящем, очевидно, ключевом процессе в ходе реприватизации.

Другое дело, что здесь важен не сам факт показа, а факт комментария, факт аудиосинхрона, факт балансирования различных точек зрения. Если в ходе этого прямого эфира был более-менее нейтральный комментарий, и если была предоставлена возможность высказаться различным сторонам этого конфликта, в том числе и представителям государства, которые заинтересованы в нейтрализации конфликта, тогда сам факт прямого включения с места реприватизационно-революционных событий на этих телеканалах не несет характера экстраординарности.

Если же подобной сбалансированной нейтрально-информационной точки зрения не было в этом прямом включении, тогда это можно рассматривать в качестве информационной игры на одной стороне, в качестве информационной и пиар-поддержки своего собственника. И если это было так, тогда это уже не информирование, а пропагандирование, не нейтральный показ с объективных позиций, а информационное сопровождение интересов одной стороны.

Не сам факт показа здесь важен, а форма показа, его содержательное наполнение, разносторонность и сбалансированность позиций.

Следует отметить, если там действительно есть незаконные действия, то прямой эфир оправдан. Прямое включение с места событий всегда сопровождает какие-то ключевые революционные события. Так было не раз и, в частности, в ходе революции на Майдане. То, что происходит сейчас, а именно прямое включение каналов с места событий вокруг Никопольского ферросплавного завода, свидетельствует о том, что революция перекинулась уже на бизнес-сообщество и на проблемы, связанные с собственностью. Причем, эта революция напоминает уже не столько мирные протестные формы, сколько приобретает форму полувоенных действий различных бизнес-групп.

Судя по той картинке, которую сейчас показывают каналы, напрашивается вывод, что «оранжевая революция» начинает трансформироваться во внутреннюю бизнес-войну, что, конечно же, печально, поскольку во многом дискредитирует то, что было сделано в конце 2004 - начале 2005 годов.