Хандурін – під слідством. Порошенку – приготуватися

Як ми й передбачали, Генеральній прокуратурі таки довелося порушити кримінальну справу у зв’язку з викраденням з Апеляційного господарського суду м. Києва матеріалів господарської справи за позовом Генпрокуратури до консорціуму „Придніпров’я” й Фонду державного майна про визнання недійсними підсумків продажу в 2003 році контрольного пакету акцій Нікопольського заводу феросплавів. Кримінальна справа порушена на клопотання заступника Голови Верховного Суду України проти виконувача обов’язків голови Вищого господарського суду Миколи Хандуріна, подвигам якого „Обозреватель” присвятив дві попередні публікації та спеціальну прес-конференцію. У якій іпостасі проходитиме в цій справі Петро Порошенко – доки невідомо. Але вже очевидно, що без його свідчень та очних ставок Порошенка з Хандуріним, Притикою й головою апеляційного суду Пінчуком (однофамілець зятя екс-президента) справа з місця не зрушить. Оскільки ідея викрасти з дорадчої кімнати матеріали судового розгляду й зірвати призначені на 28 липня цього року збори акціонерів Нікопольського заводу феросплавів належала явно не Хандуріну.

Про досить делікатне процесуальне становище Петра Олексійовича свідчить також і та обставина, що кримінальна справа була порушена ще 30 липня, а Генеральна прокуратура досі з цього приводу – ані пари з вуст. Тим не менш, для організаторів і виконавців нечуваного за своєю нахабністю злочину проти правосуддя перспектива опинитися на лаві підсудних виглядає цілком реальною. І не тому, що в Україні раптом пригадали про „верховенство права”. А тому, що іншого варіанту вийти з того глухого кута, в який Порошенко й Хандурін загнали суто господарський спір між „Придніпров’ям” і Кабінетом Міністрів, просто не має.

На сьогоднішній день, з одного боку, Апеляційний господарський суд м.Києва визнав продаж акцій НЗФ структурам, підконтрольним Віктору Пінчуку, незаконним. Рішення набуло чинності, але його тексту в природі не існує – у судовому засіданні була усно проголошена лише резолютивна частина. Через це неможливо ані видати наказ на примусове виконання, що паралізує подальші дії Кабміну й Фонду держмайна по поверненню в державну власність акцій НЗФ, ані оскаржити це рішення в касаційному порядку, що паралізує подальші кроки „Придніпров’я” у боротьбі за контроль над НЗФ. Щоправда, пан Хандурін проголосив, що касаційна скарга „Придніпров’ям” начебто подана й касаційне слухання в ВГСУ начебто призначено на 16 серпня. Але все це – „начебто”, оскільки судове рішення оскаржувати по частинах не можна, а відсутність повного тексту рішення, передусім – його мотивувальної частини, не дає можливості дати йому правову оцінку. Отже, варіант залишається лише один – обрати відносно Хандуріна запобіжний захід, відсторонити його постановою слідчого від виконання адміністративних функцій першого заступника голови ВГСУ, провести в його кабінеті обшук, вилучити справу по Нікопольському феросплавному, повернути її суддям апеляційного суду, дати можливість останнім написати повний текст рішення, вручити рішення учасникам справи, дочекатися, доки „Придніпров’я” подасть обґрунтовану касаційну скаргу й лише після цього порушувати касаційне провадження. Причому, без участі підозрюваного Хандуріна, камеру для якого в Лук’янівському СІЗО так несподівано звільнив Борис Колесников.

Втім, ситуацію до такого конфузу можна було б і не доводити. Достатньо було лише суддям апеляційного суду, які вирішували долю Нікопольського феросплавного, вчасно, ще під час розгляду справи, оприлюднити інформацію про той тиск, який на них чиниться на користь консорціуму „Придніпров’я”. Після цього чи навряд хтось би наважився порушувати таємницю дорадчої кімнати й забирати в суддів справу в момент роботи над текстом рішення. Але про цей свій обов’язок „їхні честі” пригадали лише після того, як справа незаконно опинилася в Вищому господарському суді, а ми провели з такої нагоди прес-конференцію.

Буквально за годину по тому перед журналістами в конференц-залі УНІАН представ

заступник голови Апеляційного господарського суду м.Києва Сергій Бондар який заявив, що це, мовляв, він особисто передав два томи справи по ВАТ „Нікопольський завод феросплавів” до Вищого господарського суду. Але зробив це під шаленим тиском з боку першого заступника ВГСУ Хандуріна, який йому навіть погрожував звільненням. „Я прошу Маляренка, - волав Бондар, - втрутитися в цю ситуацію. Будуть інші справи, і суд не може працювати в такому режимі”. От тільки незрозуміло, при чому тут голова Верховного Суду України Василь Маляренко та яким чином він може „втрутитися в ситуацію”. Що ж стосується пана Бондаря, то йому, якщо він вирішив взяти на себе відповідальність за те, що справа по НЗФ незаконна опинилася в кабінеті Хандуріна, краще було б не прес-конференції проводити, а написати явку з повинною. Бо порушення таємниці дорадчої кімнати під час роботи суддів над рішенням є злочином незалежно від того, хто його зробив – Хандурін, Бондар, Порошенко чи хтось інший. От тільки в дійсності все відбувалося не зовсім так, як розповів на „пресусі” заступник голови Київського апеляційного господарського суду, який, з одного боку, попав під порошенковський прес, а з іншого – боїться „здавати з потрухами” свого начальника Хандуріна. Втім, судячи з того, що кримінальна справа порушена в Генпрокуратурі персонально проти Миколи Хандуріна, а не „за фактом”, свідчить про те, що у відомстві Піскуна достеменно знають, хто саме вивозив матеріали по Нікопольському феросплавному з приміщення апеляційного суду.

Після виступу суддів не міг втриматися від публічної заяви й головний герой нашої скорботної повісті - кандидат юридичних наук Петро Порошенко. Попри те, що Петро Олексійович студіював ази правничої науки в порядку самоосвіти (за фахом він економіст-міжнародник) під проводом такого знаного юриста сучасності як Сергій Васильович Ківалов і навіть свою дисертацію захищав (точніше, „захищав” – але то тема окремої розповіді) в очолюваній Ківаловим Одеській національній юридичній академії, на інтелекті нинішнього секретаря РБНОУ це ніяк не позначилося. Відомо про це стало ще рік тому, коли помічники народного депутата Нестора Шуфрича такі собі Марія Самбур і Валерій Воротник заявили в суді позов до Інтернет-видання „Українська правда”, колишнього керівника радіо „Континент” Сергія Шолоха й автора цих рядків про захист честі й гідності. Позов виявився феноменальним за своєю безграмотністю й через це справа все ніяк не може розпочатися розглядом по суті – позивачі досі не розібралися, до кого ж саме вони позиваються. Ця історія вже трохи підзабулася, але минулого року з есдепеуошних потуг сміялася вся юридична громадськість. Не міг встояти осторонь і Петро Олексійович, який через прес-службу „Нашої України” оприлюднив свої поради на нашу з „Українською правдою” та Шолохом адресу. Так ось, кандидат юридичних наук Порошенко порадив нам даремно в районний суд не ходити, а ... подати на той безглуздий позов апеляційну скаргу. Вочевидь, Ківалов так і не спромігся свого часу пояснити улюбленому учневі, що в апеляційному порядку оскаржуються не позовні заяви, а рішення, вироки, постанови й ухвали місцевих судів, які не вступили в законну силу.

Але той ляпсус нічому пана Порошенка не навчив і тому 28 липня його прес-служба розповсюдила заяву ось такого змісту: „Порошенко закликає усіх надзвичайно виважено ставитись до надання коментарів щодо рішень судових органів, які не є остаточними і можуть підлягати як оскарженню так і перегляду”. А далі в заяві зазначено, що Порошенко „цілком підтримує позицію Голови Верховного Суду Маляренка, що коментарі будь-яких осіб надані до завершення судового процесу та входження в законну силу рішення суду можуть розглядатись як спроба тиску на Суд” і тому „при всій повазі до прав журналістів на свободу слова” Порошенко вважає, що подібні дії „ускладнюють об’єктивність розгляду судової справи і перешкоджають реалізації принципу верховенства права”.

Персонально для секретаря Ради національної безпеки й оборони України пояснюємо, що постанова Апеляційного господарського суду м. Києва щодо незаконності приватизації Нікопольського заводу феросплавів набула законної сили 25 липня 2005 в момент проголошення резолютивної частини вердикту – це є особливістю апеляційного провадження на відміну від провадження в місцевих судах, де рішення набувають чинності лише за перебігом певного строку. Якщо Петро Олексійович не вірить нам на слово, він може зазирнути до Господарського процесуального кодексу України або проконсультуватися в пана Ківалова. І доти, доки ця постанова не буде скасована за передбаченою законом процедурою, належні структурам Віктора Пінчука акції НЗФ будуть вважатися отриманими незаконним шляхом.

Втім, у ситуації, що склалася, Порошенку варто було б звернутися до Ківалова не по консультацію, а запросити відомого „підрахуя” в якості захисника. Бо кримінальна справа порушена й якщо слідство дійде до організаторів злочину, висувати обвинувачення доведеться не тільки Хандуріну. Якщо, звісно, дійде.