Правозахисник Денис Костржевський: "Не бійтеся судитися з державою"

828
Правозахисник Денис Костржевський: 'Не бійтеся судитися з державою'

30 тисяч справ виграли військові пенсіонери в українських судах. Вони дістали грошові компенсації за те, що недоотримували пенсії у минулі роки. Про це розповів відомий правозахисник Денис КОСТРЖЕВСЬКИЙ. Але, разом з тим, п’ять тисяч позовів з цього ж приводу наша Феміда не задовольнила. Як вважає пан Денис, через тиск виконавчої влади. У такому разі він радить не боятись і звертатися за справедливістю до вищих інстанцій.

— Мій знайомий колишній військовослужбовець виграв подібну справу в Європейському суді із захисту прав людини,— розповідає Денис Іванович.— Нині у цій інстанції на розгляді дуже багато позовів від громадян України. А компенсації вони присуджують за європейськими мірками — близько 30 тисяч євро. Тож нашій державі аж ніяк не вигідно доводити справу до Європейського суду, бо обходиться дорожче. Уявіть собі, що буде, якщо всі два з половиною мільйони військових пенсіонерів звернуться до Європейського суду? Тоді Україні нічого не залишиться, як лише працювати на Європу.

Видео дня

— Пане Денисе, з пенсіонерами зрозуміло, а як бути іншим, хто також потерпає від порушення своїх конституційних прав?

— Взагалі в Україні більше тисячі різних правозахисних об’єднань, що опікуються відстоюванням інтересів окремих категорій: військових пенсіонерів, воїнів-афганців, вкладників Ощадбанку... Є організація із захисту прав учителів, яка допомагає педагогам відсудити їхні гарантовані законом надбавки за класне керівництво, за перевірку контрольних робіт, за певні понаднормові роботи, а також за догляд за дітьми під час відпочинку. До слова, вчителі не отримували цих грошей упродовж кількох років. Нині борг держави перед ними становить десятки тисяч гривень. Це визнає навіть уряд і обіцяє поступово виплачувати гроші. А зарплата працівників соціальної сфери? Погодьтеся, медики, учителі не можуть отримувати менше, ніж в середньому працівники промисловості. Реально ж існує різниця у декілька разів. У промисловості люди отримують 1000—1200 гривень на місяць, а педагог 400—450, а то й 200 гривень. Часто порушуються права ветеранів війни щодо справедливої виплати надбавок до пенсій, які наразі становлять від 150 до 400 відсотків від мінімальної пенсії. Проте нараховують їх за старим мінімумом, який був ще п’ять років тому. От і виходить, що нині замість 500—1800 гривень людина отримує надбавку лише у 30—80 гривень. На жаль, ніхто цією проблемою не переймається, бо не знає, що і як робити. Суд має визнати заборгованість держави перед пенсіонерами. Адже через те, що вони недоотримували грошей, відповідно не могли й сповна платити за комунальні послуги, зв’язок, накопичили й інші борги. А тепер підприємства, що надавали пенсіонерам ці послуги, вимагають сплатити гроші, застосовуючи примусові судові рішення, через які навіть виселяють людей з квартир.

— Це ж саме, очевидно, стосується і колишніх вкладників Ощадбанку?

— Відверто кажучи, мене дивує позиція держави. Адже Ощадбанк функціонує, є його споруди, автомобілі, оргтехніка, певні земельні ділянки, а людям виплачують якісь мізерні копійки. Можна ж продати статки цього банку і розрахуватися з вкладниками. Адже коли ваш знайомий позичає певну суму і не повертає у визначений термін, то суд ухвалює рішення продати якісь його речі. Чому це не можна зробити з Ощадбанком? Між іншим, коли збанкрутував банк “Україна”, пустили з молотка його майно і розраховувалися з кредиторами.

— А як ви ставитеся до так званого взаємозаліку, коли заборгованість за житлово-комунальні послуги сплачуватиметься за рахунок знецінених вкладів?

— На перший погляд, це найпростіший варіант. Але насправді така схема лише ускладнить ситуацію. Якщо детально все проаналізувати, то в результаті отримаємо ту ж саму заборгованість, тільки між іншими суб’єктами. Давайте простежимо: держава винна людині, а та — комунальному підприємству. Воно, у свою чергу, не видає власним працівникам зарплати, не розраховується за газ, вивіз сміття і так далі. Держава при взаємозаліку ніби заявляє: людино, ти вже не винна комунальному підприємству, а я, держава, не винна тобі. Але ж комунальне підприємство так само як мало, так і має борг перед іншими. І він залишається непогашеним. Тож правильно було б розрахуватися з людьми грошима, слід лише продумати, як це зробити економічно вигідним і для держави.

— За яким курсом тоді вираховувати цю заборгованість? Прирівняти рубль до гривні чи до іноземної валюти?

— Якщо вже прив’язуватися до чогось, то не до долара чи євро, а до так званого споживчого кошика. Тобто, порівнявши ціни на окремі товари, визначити купівельну спроможність колишнього рубля і теперішньої гривні. Пропозиції, щоб рахувати їх один до одного, на мою думку, це лукавство і спроба чиновників зменшити навантаження на бюджет. Але як не крути — суми все одно утворюються астрономічні. Тому наразі треба думати не над тим, до чого прирівняти, а над комплексом заходів, які б стимулювали розвиток економіки не лише за рахунок платників податків чи малих підприємств, а завдяки функціонуванню всієї економіки, і таким чином наповнювати бюджет. А потім уже з державної скарбниці розраховуватися з цими людьми.

— Щодо вчителів. Наскільки мені відомо, вони мають право на позачергове отримання житла. Але ж на всіх безплатних квартир не вистачить?

— Так думають й більшість педагогів, вони слухняно опускають руки й не відстоюють власних прав. Але є цілком цивілізований спосіб розв’язання цієї проблеми: якщо вам не надають житло до певного терміну, треба йти до суду і через нього змушувати відповідний виконавчий орган задовольнити це законне право. Проте цього люди часто не роблять. Мовляв, немає сенсу, суд все одно нічого не вирішить. Можливо, й так, якщо людина діятиме одна. Але яскравий приклад з військовими пенсіонерами доводить, якщо люди об’єднуються в своєрідні так звані безквартирні комітети чи інші організації, то справу можна зрушити з місця. Надто ж зараз, коли умови життя трохи покращилися.

— Лише киян, які стоять у черзі на житло, сотні тисяч...

— Зрозуміло, якщо всі сто тисяч безквартирних сімей подадуть скарги, і суд почне їх задовольняти, то автоматично згори дадуть команду блокувати ці рішення, як це було з військовими пенсіонерами. Проте ми хочемо, щоб уряд відчув підвищену увагу суспільства до цієї проблеми. Тоді Кабмін змушений буде приймати відповідні рішення. За законом п’ять відсотків квартир усі забудовники повинні виділяти і розподіляти між малозахищеними категоріями громадян. Також існують державні програми будівництва соціального житла. Для цього в бюджеті виписано спеціальний рядок, виділяються кошти, на які можна збудувати, приміром, 10 будинків. Хоча державі зручніше не зводити житло, а брати кредит і оплачувати роботу будівельних компаній. Це вигідно і країні (за ці ж кошти можна збудувати не 10, а 100 будинків і, відповідно, забезпечити більше людей житлом). Це вигідно банкові (він матиме гарантовану сплату відсотків) і конкретній людині. За такою схемою можна стимулювати не лише будівництво, а й розвиток усієї галузі, всієї економіки. Адже житло “тягне за собою” купівлю меблів, транспортні витрати, плату за комунальні послуги тощо. Чотири роки тому я особисто вносив відповідний законопроект до парламенту. Але так нічого й не зрушило з місця. Причина? Це невигідно окремим чиновникам, адже у запропонованій схемі від них нічого не залежатиме, тож вони й блокують цю пропозицію.

— А чи вдавалося комусь відстояти у судових інстанціях право на безкоштовне позачергове житло?

— Так. Суди здебільшого задовольняють такі позови, особливо коли це стосується знову ж таки колишніх військових, оскільки вони мають отримати квартиру впродовж року після звільнення. І суд задовольняє це право. Траплялися навіть випадки, коли виконавча служба блокувала рахунки міськвиконкому, і він виділяв позивачам квартири. Це цілком нормальна практика, просто її не дуже афішують. Побоюються, що всі підуть до суду і тоді буде нанесено серйозний удар по бюджету. Але, аби стимулювати уряд працювати, рекомендую частіше звертатися до Феміди.

Ірина ТИРАН, “Хрещатик”