Чорний тиждень кума Президента

Ця заява до керівників Генпрокуратури, СБУ та МВС до болю нагадала часи “кучминого десятиліття”, яке, здавалося б, після Майдану мало відійти в небуття.

Завод — як крадений автомобіль

Автор процитованої заяви до правоохоронців — Ігор Коломойський, неформальний лідер акціонерів “Приватбанку”, так званої групи “Приват”. Під його контролем перебувають пакети акцій кількох обленерго, 42% акцій “Укрнафти”, низка інших великих підприємств, один із телеканалів Дніпропетровська і 13% акцій Нікопольського заводу феросплавів. Саме зі спробою повернути це підприємство до державної власності і провести новий, прозорий конкурс з його продажу сьогодні і згадується ім’я Коломойського.

Контрольований ним “Приват” у березні і серпні 2003 року був головним конкурентом пінчуківського консорціуму “Придніпров’я” у конкурсі з придбання двох 25% пакетів акцій Нікопольського заводу феросплавів. На конкурсі з продажу 25% акцій заводу пропозиція “Привату” становила 540 мільйонів гривень. Однак конкурс “виграв” зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук, і вартість продажу 50% НЗФ склала 410 мільйонів гривень.

Сьогодні ж, коли у держави з’явилася реальна можливість отримати за НЗФ справжню ціну, Пінчук намагається продати отриманий сумнівним шляхом завод. Голова наглядової ради компанії-реєстратора НЗФ “Славутич-Реєстратор” Геннадій Корбан застеріг потенційних покупців від придбання у Пінчука акцій цього заводу, бо “це все одно, що купувати крадений автомобіль”. Але дехто з високопосадовців вперто не бажає повернення заводу країні. По-перше, кілька останніх зборів акціонерів зірвано, бо на них не з’явилися представники держави, отже, доля підприємства залишається у “підвішеному” становищі. І по-друге, в цей же час у Коломойського, найімовірнішого нового покупця у держави Нікопольського феросплавного (а отже, особи, що перешкоджає розпорошенню акцій НЗФ по офшорах) виникли серйозні проблеми з секретарем РНБО, президентським кумом Петром Порошенком...

Сьогодні навколо НЗФ повторюється історія 2003-го. Різниця лише в тому, що Кучму змінив Порошенко. У зверненні до правоохоронців Коломойський стверджує, що проти нього та його друзів і партнерів по бізнесу можуть бути застосовані будь-які засоби тиску, фальсифікації кримінальних справ, проведення обшуків, прослуховування телефонів, арешти тощо. “На тлі протистояння з Пінчуком у процесі приватизації ВАТ “НЗФ” така брудна схема вже мала місце, — пише Коломойський. — Саме в той час була відпрацьована схема фіктивних звинувачень на мою адресу...”

Погрози російського бізнесмена Костянтина Григоришина руками Порошенка організувати проти нього кримінальне переслідування чи навіть убити лідер “Привату” має обгрунтовані підстави вважати цілком реальними. “Мені достовірно відомо зі слів народного депутата Добкіна, який був одним із тих, хто запобіг силовому захопленню людьми Григоришина ВАТ “Полтаваобленерго”, що йому особисто телефонував Порошенко і вимагав не перешкоджати захопленню. Крім того, сам Григоришин постійно вихваляється своїми тісними стосунками саме з Порошенком”.

І ще цікавий збіг: приблизно в один і той же час відбувається кілька знакових подій у медійному просторі України. Перша: активізуються чутки про те, що Порошенко хоче встановити контроль над провідними українськими телеканалами. Друга: з’явилися повідомлення про придбання власником російського “Євраз-холдингу” Абрамовим пакета акцій “Інтера” у народного депутата Ігоря Плужнікова. Третя: посередником у цій операції називають... того самого Григоришина. Чи була угода оформлена повністю — невідомо, але тут сталася четверта подія: несподівано йде з життя Плужніков. П’ята: з’явилася інформація, що група “Приват” збирається купити великий пакет акцій іншого провідного телеканалу — “1+1”. І тут Коломойському з посиланням на Порошенка погрожує все той же Григоришин.

Отже, “провина” Коломойського (якого, звісно, теж ідеалізувати не варто) може бути не тільки у тому, що він (у власних, звичайно, інтересах, як потенційний покупець і співвласник) лобіює повернення НЗФ державі, а й у тому, що його наміри придбати “1+1” стають на заваді мас-медійним планам секретаря РНБО...

Замість “орлів Кравченка” — “єгері Порошенка”?

Побоювання керівника “Привату” у серйозності намірів Порошенка днями підтвердив ще один відомий політик — народний депутат України Микола Мельник. 6 липня з трибуни Верховної Ради він у присутності Президента заявив про існування клану Петра Порошенка, який “відроджує кучмізм у його найпотворніших формах”.

За словами М.Мельника, податківці скаржаться депутатам на те, що Порошенко очолює всеукраїнський процес відмивання тіньових коштів, пов’язаних із зловживанням навколо ПДВ. “Скаржаться митники на те, що Петро Порошенко є лідером і організатором контрабандних операцій і через свого ставленика повністю контролює митну службу, — стверджує Мельник. — Куди не кинь оком, з якими підприємствами не поговори, у всіх на вустах одне прізвище — Порошенко. Україна стогне від ярма вашого секретаря РНБО, яку люди через таких, як Порошенко, називають “Радою награбованого бізнесу...”

Сам П.Порошенко вважає виступ Мельника спробою його дискредитації і пообіцяв притягнути депутата до суду за поширення наклепницької інформації. Та про бажання секретаря РНБО захистити в суді ще й свою честь і гідність його прес-служба не повідомила. З чого б це?

Свій у чужій команді

Напевно, в суді П.Порошенко намагатиметься спростувати не лише твердження депутата М.Мельника про створення ним злочинного клану, а й те, що навіть у розпал помаранчевої революції підконтрольні йому структури продовжували плідно співпрацювати з режимом Кучми.

Зокрема, той же М.Мельник повідомив про те, що “6 жовтня 2004 року, в розпал боротьби з кримінальним режимом Кучми, саме у той час, коли опозицію рвали на шматки по всій Україні, контрольованому Порошенком банку “Мрія” таємною постановою Національного банку №473 було надано кредит у розмірі 50 мільйонів гривень”. Цікаво, за які такі заслуги цей банк, що справді пов’язують із П.Порошенком, отримав утаємничений кредит?

Можливо, відповідь можна знайти в оприлюдненій минулого тижня черговій порції записів Миколи Мельниченка. У розмові, датованій ще 2000 роком, Порошенко присягається тодішньому “гаранту”: “Що ви скажете, Леонід Данилович. Я член вашої команди. Буду виконувати любий ваш наказ, там де ви скажете... Я раз у житті зробив вибір — і тут ніяких не буде змін...”

І Порошенко не розчарував Кучму. Приміром, у ході однієї з розмов, датованих жовтнем 2000 року, він доповідав Президенту про свою роль у процесі виборів “правильного” мера Вінниці. Треба визнати, що постарався майбутній герой помаранчевої революції на славу — опозиційний кандидат до мерського крісла не потрапив.

Далі — більше. Задля активізації “роз’яснювальної роботи” з незговірливими депутатами, які не поспішали вступати до прокучмівської парламентської більшості, Порошенко пропонує “гаранту” натиснути на прихильників Юлії Тимошенко і підприємців, що підтримують її партію.

Порошенко. Зрозуміли, що варто звідти переходити...

Кучма. З “Батьківщини”?

П. З “Батьківщини”, то це б суттєво стабілізувало ситуацію в більшості... І будь-які її кроки уже нічого не змогли б зробити в парламенті...

...

П. У такому випадку загрози б для більшості вже не було...

К. Ми ж перекриємо їй всі канали...

П. Нада переговорить з Азаровим, щоб ті бізнесмени, які сьогодні її фінансують, трохи щоб вийшли звідти, щоб їм дали зрозуміти, що...

К. (перебиває) Які знаходяться в “Батьківщині”?

П. У “Батьківщині”.

К. Ну а хто там?

П. Ну, є там і... Вони вирішують всі свої проблеми через Юлю.

К. Ну, ми їм наступимо на яйця.

Як бачимо, чи то у 2000 році з депутатами фракції Ю.Тимошенко і її прихильниками, чи у 2005 році з І.Коломойським та іншими бізнесменами методи, за допомогою яких П.Порошенко домагається бажаного результату, залишаються незмінними. А чи змінилося щось після помаранчевої революції в країні, ми дійдемо висновку після того, як побачимо, наскільки активно компрометуючою секретаря РНБО інформацією зацікавляться правоохоронці... Сергій ЧАЛИЙ