Наприкінці року перша українка полетить у космос!

Про молоду вродливу жінку-астронавта, Гайді Стефанишин-Пайпер, я довідався від першого космонавта України Леоніда Каденюка. Вона, виявляється, готувала його "Колумбію" до польоту! "Упродовж майже року, - тоді розповів мені Леонід Каденюк, - я проходив передпольотну підготовку в американсь­кому космічному центрі імені Ліндона Джонсона в Гюстоні. У тому ж навчальному центрі готувалася стати астронавтом українка за походження Гайді Стефанишин-Пайпер. Вона молода, добре підготовлена до космічного польоту. Гайді не забула рідної мови, дотримується національних звичаїв", - так відгукнувся перший космонавт України про свою колегу.

Невдовзі після цієї розмови з Каденюком я познайо­мився в Чикаго і з Гайді. Добре пам'ятаю, як вона висту­пала українською мовою, як декламувала напам'ять вірші Тараса Шевченка... Відтоді ми­нуло сім років. Коли ж стало відомо, що Гайді Стефанишин-Пайпер невдовзі полетить у кос­мос, то вирішив їй зателефо­нувати, аби почути інформацію про цей політ, як то кажуть, з перших рук.

Та це, як виявилось, у сучасній Америці нелегко здійснити. Піс­ля відомих подій 11 вересня 2001 року, коли в Нью-Йорку і Ва­шингтоні терористи атакували вежі-близнюки та будинок Пен­тагону, журналістам стало важче домовитися про інтерв'ю з діячами науки, техніки, медицини, куль­тури та астронавтами. Не­щодавно створене мініс­терство безпеки США за­провадило додаткові об­меження для таких кон­тактів.

Щоб поговорити теле­фоном з Гайді Стефанишин-Пайпер, треба було дістати дозвіл від НАСА (Національне управ­ління з аеронавтики та дослі­дження космічного простору Америки). А для цього від мене зажадали пояснень, у якому належало вказати, що спонукає мене до розмови зі Стефанишин-Пайпер, які передбачаю поста­вити їй запитання, у якій газеті буде надруковано інтерв'ю.

Минуло небагато часу, і від НАСА я отримав відповідь, у якій повідомлялось: мені дозволя­ється телефонна розмова, вона призначена на 24 березня, її тривалість обмежена 15 хви­линами, а саме від 9 години 30 хвилин до 9 години 45 хвилин ранку. І вказувався номер теле­фону Гайді.

Наша розмова почалась у точ­но визначений час, однак тривала майже годину.

— Гайді, то звідки у вас українські корені?

— Мій батько, Михайло Стефанишин, походить з Нового Яричева. Ви, напевно, знаєте це містечко неподалік Львова. Ще до початку Другої Світової війни

через певні обставини тато мусив покинути рідну землю і податись у світ за очі. Доля привела його до Німеччини, де він наймитував у бауера. Після війни, у 1947 році, батькові вдалося виїхати до Аме­рики. Спочатку він жив у Нью-Йорку, а потім переїхав до Міннесоти. А моя мати з Німеччини. З моїм майбутнім батьком вона познайомилась уже в Америці. На честь батька я назвала свого сина Михайлом.

— Як вам вдалося вступити до загону астронавтів?

— Це була нелегка справа. Коли НАСА оголосило про набір жінок до загону, я вирішила випро­бувати свої сили. На дев'ять місць претендувало понад тисячу жінок! Почалися різні обстеження. На щастя, результати їх були задовільними, і влітку 1996 року мене зарахували до загону астро­навтів. Я відразу розпочала під­готовку в космічному центрі імені Ліндона Джонсона.

Слід визнати, що служба у флоті багато в чому мені допо­могла. Там я займалась про­ектуванням спеціальної апа­ратури, призначеної для під­водних човнів. Аналогічні при­лади встановлюються і на кос­мічних кораблях. Окрім того, військова служба загартувала мене фізично, що теж важливо для підготовки астронавта.

— Як довго треба вчитися на космонавта? Як у США проходить підготовка до польоту у космос?

— Навчання в космічному центрі триває два роки, а далі, якщо ви зарекомендували себе якнайкраще, тобто довели, що можете стати учасником косміч­ної експедиції, починається практична підготовка до польоту. Мене нерідко питають, чи важко жінці стати астронавтом? На це запитання відповідаю відверто: навіть дуже важко! Чимало чоловіків не витримують випробувань, передбачених навчальною програмою, і, як мовиться, схо­дять з дистанції. Мені ж вдалося пройти найскладніші випро­бування, скласти всі іспити, тому можу з гордістю сказати: моя надія невдовзі полетіти в кос­мічну експедицію може здійс­нитися.

Я горджуся тим, що брала безпосередню участь у підготовці команди "Колумбії", у складі якої був перший космонавт Ук­раїни Леонід Каденюк. За кілька днів до приїзду Каденюка на космодром я разом з іншими майбутніми астронавтами готу­вала певні прилади на його ко­раблі до польоту. А коли Леонід повернувся на землю, то сер­дечно дякував нам за те, що все було зроблено дуже добре, жоден із приладів не підвів.

— Ваш політ у космос планувався ще кілька років тому. Чому він не відбувся?

— Причина загальновідома: сталася катастрофа з "Колум­бією", і всі астронавти, яких я добре знала, загинули... НАСА відмовилось від космічних чов­ників і розпочало створення нових кораблів. Передбачається, що перший такий шатл з екіпажем з шести чоловік буде запущений у космос в середині травня цього року. Якщо цей політ закінчиться успішно, то в грудні я займу своє місце в космічному кораблі, який полетить до Міжнародної кос­мічної станції (МКС).

— Скільки діб триватиме ваш політ і які завдання покладено на команду корабля?

— Наш космічний політ розра­хований на дванадцять діб. Екіпаж складається з шести астронавтів, серед яких я — єдина жінка і перша українка-космонавт! Ще один іноземець у складі команди

представлятиме Канаду. Щодо завдання, то во­но видається мені досить складним і відповідаль­ним. Йдеться головно про добудову М КС, а точ­ніше, про збільшення на її поверхні сонячних ба­тарей. Щоб вирішити це завдання, плануються три виходи у відкритий космос. Зокрема, на поверхню станції мені доведеться виходити двічі, тривалість запланованого для мене обсягу робіт у відкри­тому космосі — понад шість годин.

— Вам не буде страшно виходити у чужий, невідомий людині кос­мічний простір?

— Відверто кажучи, ні. Перед НАСА я працювала у військово-морському флоті, виконувала всі завдання під водою. І тепер така підготовка триває. Скажімо, завтра, за попередньо складеним планом, я буду впродовж шести годин тренуватись під водою у спеціально збудованому басейні. Середовище, у якому працю­ватиму, подібне до того, в якому перебуває людина у відкритому космосі. Отже, відповідну під­готовку я маю і сподіваюсь, що вона стане мені в пригоді, коли працюватиму на поверхні космічної станції.

— Уже відомо, на коли при­значено старт вашого корабля?

— Передбачається, що наш корабель полетить до зірок 8 грудня. Однак через певні, неза­лежні від НАСА обставини, як це неодноразово траплялось раніше, попередньо встановлена дата може бути змінена.

— Розпочинаються підготовки до польоту на Марс, правда, у назем­них умовах. Чи ви задіяні в цьому експерименті?

— Справді, і в Росії, і у США не тільки ведуться розмови на цю тему, але й здійснюються прак­тичні заходи з підготовки екс­педиції на Марс. Що ж до моєї участі, то, дивлячись правді у вічі, мушу сказати: для мене це вже нездійсненна ідея! Такий політ, можливо, відбудеться років за 20 — 30, а я до того часу вже по­старію, і, як самі розумієте, мені така суперекспедиція буде не під силу! (Усміхається) Тому, коли я зустрічаюсь із школярами, то кажу їм, що саме вони вже повин­ні готуватись до далеких косміч­них польотів на інші планети.

— Чи ви і на дозвіллі цікавитеся космосом?

— Найважливіша моя турбота — виховання сина, якому віддаю весь вільний час. Вважаю, що це най­перший обов'язок батьків. Не­щодавно на шкільних канікулах Михайла ми всією родиною по­їхали на тиждень до океану, де займались підводним плаванням.

Час від часу разом з чоловіком бігаю, граємо у теніс. А у вечірні години, коли звільняюсь від кух­ні, люблю послухати українську народну музику чи почитати істо­ричний роман. Отак я живу. Та, чесно кажучи, хоч би що робила, хоч би чим займалась, думками я все одно там, у космосі, серед далеких від Землі зірок...

— А на батьківщину тягне?

— Горджуся тим, що я українка. І дуже радію з того, що мої зем­ляки здійснили революцію, не проливши жодної краплини кро­ві. Я щаслива, що стану першою жінкою-українкою, якій дові­рено виконання складних зав­дань у відкритому космосі. Я зможу з космічної висоти наді­слати привіт моєму народові, який нині заслужив визнання цілого світу.

А на Великдень я прийду до церкви, щоб посвятити паску та крашанки, і щоб побажати ба­гатомільйонному українському народові щастя і добра. Від усієї душі бажаю всім українцям радіс­них і щасливих свят Воскресіння Христового!

Анатолій ГОРОХОВСЬКИЙ, „Експрес”