13-річного хлопчика витягли із петлі

13-річного хлопчика витягли із петлі

Ніхто не може дати відповіді, що підштовхнуло нормальну дитину на такий відчайдушний крок

Шокуючий випадок стався у Тернополі в неділю, 27 листопада. Близько сьомої години вечора бригада “швидкої допомоги” доставила в реанімацію обласної дитячої лікарні 13-річного підлітка, який намагався повіситися в під’їзді одного з будинків на масиві “Дружба”. Хлопчика із зашморгу, що був сплетений із тонкого металевого ланцюжка (діти чіпляють такі до кишень джинсів), вийняли мешканці будинку, котрі стали мимовільними свідками нещастя.

Видео дня

До лікарні дитину привезли фактично без ознак життя. Підліток перебував у комі третього (найважчого) ступеня, яка характеризується відсутністю свідомості, самостійного дихання, повною арефлексією, атонією, розширенням зіниць та нереагуванням їх на світло. Реаніматори доклали надзвичайних зусиль, щоб врятувати життя хлопчику. Зараз вони кажуть: “Це Бог допоміг йому вижити”... Життю дитини вже ніщо не загрожує, а от психологічні наслідки лиха йому та його близьким доведеться долати, мабуть, довго.

Видимих причин для самогубства не було

Чому зовні благополучна дитина зважилася на такий страшний крок? Хто винен у тому, що сталося? Відповіді на ці запитання шукають мама Тараса (ім’я підлітка змінено з етичних міркувань. - Авт.), вчителі, правоохоронці.

Начальник кримінальної міліції у справах неповнолітніх міського управління внутрішніх справ Оксана Солодова розповіла: “Мама хлопчика, держслужбовець, виховує сина сама. Напередодні нещастя жодних конфліктів між нею і дитиною не було. Хлопчик ходив до школи, нормально вчився. Того дня мати прийшла додому о п’ятій вечора. Сина вдома не було. А через півтори години хтось телефоном повідомив їй, що Тарас потрапив до реанімації після спроби суїциду. Мама ще й нині у шоковому стані. Ми опитали товаришів потерпілого, які провели з ним той вечір. Вони розповіли, що сиділи і розмовляли в одному з під’їздів будинку (на сусідній із будинком, де живе Тарас з мамою, вулиці). Раптом Тарас підвівся, взяв з рук товариша ланцюжок, сказав, що скоро повернеться, і пішов сходами догори. Через декілька хвилин з вищих поверхів пролунав крик – якась мешканка вийшла у коридор і побачила, що з перил звисає дитяче тіло. Сходами саме піднімався чоловік, який вигулював собаку. Разом дорослі вийняли дитину із зашморгу, викликали “швидку”.

Тарасові друзі, за словами Оксани Солодової, не вказують мотивів, які могли б спонукати їх ровесника до суїциду. Коли Тарас оговтався, то й сам не зміг пояснити причину своїх дій. Працівникам міліції сказав, що не пам’ятає, як це сталося. Але щось стиха пояснив про якусь кішку, якої йому дуже шкода. Медики вважають, що дитина говорила це під впливом снодійних і заспокійливих ліків. Працівники “дитячої” міліції розглядають три версії самогубства: конфлікт у сім’ї, чвари між дітьми і, можливо, конфлікт Тараса з дівчинкою, з якою він дружить. Підстав думати, що підлітка хтось міг довести до самогубства, у правоохоронців немає.

За останні п’ять років це другий випадок, коли звести рахунки з життям неповнолітній намагався через повішення, каже Оксана Солодова. Частіше буває, що діти ковтають таблетки, стрибають з дахів. Якщо інцидент без фатальних наслідків, дітям і батькам правоохоронці наполегливо радять пройти курс психологічної реабілітації.

«Серце у хлопчика дуже чуйне»

Власне розслідування надзвичайної ситуації провели вчителі школи, де вчиться Тарас. “Мати дуже любить сина, але він росте без батька, і це, очевидно, дається взнаки, — розповіла завуч пані Тетяна. — Мама допізна затримується на роботі, і Тарас часто полишений на самого себе. Ми помітили – він дуже захоплений комп’ютерними іграми. Підозрюємо, дитина навіть залежна від комп’ютера. Тараса не раз заставали під час уроків у комп’ютерних залах. Правда, за тиждень до нещасного випадку він став краще вчитися… Здібності у восьмикласника є, і характер у нього неконфліктний. Дружить з дівчинкою з сьомого класу. Ми дізнавалися: у них хороші стосунки. За тиждень до нещастя Тарас декілька днів хворів – рятував кота, за яким погнався собака, а кіт натомість подряпав самого хлопчика. Йому довелося брати уколи. Серце у Тараса, мабуть, чуйне, якщо кинувся на порятунок тварини”.

Випадки суїцидів не розголошують, бо це соромно

До суїцидальної спроби Тараса довели задавнені причини, вважає психолог-психотерапевт Тернопільського психосоматичного центру Владислав Газолишин. Вони сформувалися у перші роки життя цієї дитини – дуже вразливої і... дуже самотньої. А виявилися лише недавно, тому що хлопчик, як йому здалося, знайшов “найкращий” спосіб втечі від цього світу – світу, який, на його думку, не розуміє і не любить його.

- Дослідники поведінки самогубців стверджують, що кількість суїцидів зростає у певні періоди року – пізньої осені і ранньої весни, — каже пан Газолишин. — Має значення і вік самогубців. Найнебезпечнішим є ранній підлітковий – 13-15 років. У підлітків прагнення накласти на себе руки пов’язано з нестійкістю психіки, відсутністю сталих поглядів на світ. Все довкола таке хитке, сумнівне, незрозуміле, думають вони. Ці переживання є випробуванням для юної людини. Хоча зовні вона виглядає вже дорослою, але всередині – ще дитя. І коли на нього покладають “дорослі” надії, а виправдати сподівань підліток не може, він ламається... Тарас не є ненормальним, як може здатися. Серед самогубців психічно хворих людей дуже мало – лише 0,03 відсотка. Зазвичай, зважуються на самогубство психічно здорові люди. Соціум такі явища намагається замаскувати під нещасні випадки, однак це хвороба людини, не адаптованої до життя. Ні родичі, ні близькі, ні знайомі не хочуть визнавати факту самогубства, вони соромляться і бояться цього. Знати, що хтось з твоїх близьких вкоротив собі віку – соромно...

Поведінку підлітків, котрі здатні кинутися під поїзд, скочити з даху будинку або, як у випадку з Тарасом, накинути на шию зашморг, описав американський психоаналітик Ерик Ериксон, який застосував для таких випадків термін “дифузія часу”. Згідно з теорією американця, гнів, що вселяється в душу дитини, вона здатна обернути проти самої себе.

- Звідки береться цей гнів? Він з’являється в одно-дворічної дитини з розвитком її активності, - пояснює Владислав Газолишин. - Коли ріжуться зубки, вона стає неспокійною і навіть злою – кусає все. Дорослі інколи сприймають таку поведінку як агресію проти себе, вважають, що їхня дитина росте злою, “поганою”. І вони дитину сварять, б’ють, кажуть, що не люблять її... Чим частіше малюка так “виховують”, тим більше болю осідає у нього всередині, тим більше йому цей біль потрібно винести назовні. Якщо оточення, насамперед мама і тато, не розуміють, що така поведінка є тимчасовою і що біль малюка їм потрібно увібрати в себе, у дитини на все життя залишається відчуття, що з цією злістю можна жити. Така дитина ходить на дискотеки, у комп’ютерний клас, добре вчиться. Все це до того часу, поки вона не стикається з обманом. Психологи користуються терміном “обман очікування”. Простий приклад. Батьки обіцяють купити синові комп’ютер, магнітофон, мобільний телефон, але з якихось причин не виконують обіцянки. Коли це стається, у дитини виникає сумнів: а чи варто довіряти близьким людям? Вони – зрадники! В якийсь момент згадуються дитячі образи (“дифузія часу”), і дитина починає думати, що все її оточення є несправедливим. У неї розвивається почуття власної непотрібності, ізольованості від світу. Росте, шукаючи виходів, гнів. Підліток сподівається: з часом щось зміниться, але коли невиконані обіцянки стають регулярними, у нього виникає злість на час, який завдає лише болю. Час хочеться руйнувати, нищити, і зробити це дозволяють, зокрема, комп’ютерні ігри. Комп’ютер – ідеальний варіант втечі від часу. Батьки, вчителі, які посилаються на залежність від віртуального світу, часто плутають причини з наслідками. Комп’ютер – наслідок, і не найгірший, бо, крім нього, у розпорядженні підлітка є ще “похід” у секти, психічна хвороба і самогубство – гнів, обернений проти себе. Пояснити причину насильства над собою такі діти не можуть. Типова відповідь: “Я це зробив, бо цей вихід здався мені закономірним”. Красномовною є пригода Тараса з врятованим котом і його слова, що йому шкода тварини. Думаю, біль за чужу істоту – це його власний внутрішній біль, який став настільки нестерпним, що штовхнув на крайній крок. Хлопчику, мабуть, здалося, що краще померти, ніж весь час жити з цим душевним болем. Таким, як Тарас, потрібно штучно створювати умови, коли вони можуть злитися, і ця злість не викликатиме осуду дорослих. Батьки повинні вчитися любити своїх дітей по-справжньому, не формально.

Владислав Газолишин радить батькам обережніше ставитися до обіцянок, бо якщо “ламається” обіцянка, то може зламатися і світ дитини. “Нині, - каже психолог, - дуже модно слухати готичну музику, писати вірші про цвинтарі. Це модно, але небезпечно: на папері може відображатися те, що у дитини на душі. Поставтеся до цього серйозно. Ні в якому разі не ігноруйте, не висміюйте, а станьте співавторами творчості дитини. Переживайте її захоплення як свої власні: посидьте, поплачте, порадійте разом з нею. Дітям батьки, особливо мами, стають дуже потрібними саме у підлітковому віці. Якщо дорослі не навчаться всі переживання дитини відчувати не на рівні слів, а на рівні емоцій, “шкірою”, вони не зможуть достукатися до своїх дітей, пробити той бетон, який самі зцементували у стосунках із сином чи донькою”.

Світлана КЛОС, "Високий Замок"

www.wz.lviv.ua