Анатолій Романюк: "Не бачу нічого страшного у тому, що НСНУ і БЮТ йдуть на вибори окремо"

Анатолій Романюк: 'Не бачу нічого страшного у тому, що НСНУ і БЮТ йдуть на вибори окремо'

Вибори до українського парламенту, які, нагадаємо, офіційно стартували 26 листопада, принципово відрізнятимуться від усіх попередніх виборчих кампаній. Уперше вибиратимемо не конкретного безвідповідального депутата, а політичну силу, яка у разі перемоги повністю відповідатиме за формування влади.

В такий спосіб повинна відбутися ще одна міні-революція – партійної системи.

В Україні офіційно зареєстровано 127 політичних партій! Переважна більшість їх існує лише на папері. Майбутні вибори повинні стати основою формування в нашій країні реальної, а не віртуальної, як раніше, партійної системи. У цій боротьбі за місце під політичним сонцем виживуть лише ті партії, які потраплять до парламенту (проскочать трипроцентний бар’єр), інші – або помруть своєю смертю, або зійдуть на марґінес. Про перспективи політичних сил, що стартують на виборах, ми вирішили поговорити з політологом Анатолієм Романюком (на фото).

Видео дня

- Пане Анатолію, 127 партій – це, звичайно, перебір. А скільки оптимально повинно бути партій у такій країні, як Україна?

- У науці про партії (партології) є таке поняття – ефективна кількість політичних партій, яку розраховують на підставі кількості партій, що беруть участь у виборах, і партій, які проходять до парламенту. У багатьох країнах якщо партія не бере участі у виборах, її реєстрацію автоматично ліквідовують. Якщо аналізувати парламентські вибори 2002 року, то ефективне число політичних партій в Україні – вісім.

- Тобто ті, що пройшли до парламенту?

- Не лише. Враховують загальну кількість партій у країні, кількість партій, що беруть участь у виборах, і відсоток, який вони отримали при голосуванні. Наприклад, у Великобританії зареєстровано 23 політичні партії. У виборах беруть участь 15-16 партій. Ефективне число партій – 3,3. Трошки більше, ніж ті, що подолали виборчий бар’єр.

- Чому в Україні така величезна кількість партій?

- Зараз модно мати свою партію – показувати візитку, де ти – лідер партії. Амбіції, задоволення самолюбства. Ну й можливість торгуватися перед виборами... Але політична партія має свої конкретні функції, серед яких – представлення інтересів громадян, зокрема через вибори. Один із головних аргументів державного фінансування партій у цивілізованих країнах – партії виконують важливу суспільну функцію – здійснюють вибори. Це їхня робота, і їм за це платять. Якщо партія не бере участі у виборах, значить, вона не виконує своїх функцій.

- На цих виборах основні політичні сили – НСНУ і партія “Батьківщина” – йдуть не самостійно, а створюють блоки, поглинаючи дрібні, часто марґінальні партії...

- У тому й проблема, що створювати повноцінні блоки їм немає з ким. Це блокування не з партіями, а з назвами партій.

- Те, що великі партії зараз поглинають дрібні, – це для партійної структуризації добре чи погано? Чи закономірно, як у джунглях: сильні з’їдають слабшого?

- Це недолік закону. Повинна діяти норма – якщо партія двічі не брала участі у виборах – до побачення. Назвався партією – працюй як партія. Інакше це клуб за інтересами. А те, що дрібні партії розчиняються у великих, – нормально. Вважають, що оптимальна кількість політичних партій, які беруть участь у виборах, - шість. Психологи вирахували, що більш як шість партій чи блоків виборець у голові не тримає. Він губиться... Тому дрібні партії й входять у блоки. Лише різниця між світовою практикою й теперішньою українською в тому, що там – домовленості за програмними принципами, а у нас - особисті домовленості між лідерами. В Європі маленькі партії, що входять у мегаблоки, можуть впливати на процеси. Яскравий приклад – Італія. До урядового блоку входить маленька регіональна партія – Ліга півночі. Вона висунула умову: в їхній програмі є пункт, що Італія повинна бути федеративною країною, і якщо цю програмну вимогу не буде реалізовано, вони йдуть з уряду і не підтримують його у парламенті. Минулого четверга ухвалено закон у сенаті, згідно з яким Італія має стати федеративною країною. Маленька партія крутить коаліцією. Але робить це на основі своїх програмних цілей, а не чиїхось персональних бізнес-інтересів. У більшості наших партій програми абстрактні.

- Тому й голосуватимуть не за програму або ідеологію, а за лідера, який очолює партійний чи блоковий список. Чому? Лінь читати програми.

- А програм як таких немає. Це гасла, а не програми: поліпшити, забезпечити, досягти. “Кожній жінці – чоловіка!”, “Бандитам – тюрми!”. Немає конкретики. В Україні, припустимо, державний бюджет 50 мільярдів доларів. Кожна партія повинна запропонувати свій варіант розподілу бюджету. Тоді виборець зрозуміє, чого чекати від партій. А на основі чого нашим партіям об’єднуватися в блок? На основі популістських гасел? Раніше партіям і не потрібні були програми, вони їх ніколи не реалізовували. Не мали такої можливості. Уряд формував президент – кого він призначив прем’єром або міністрами, тому й пощастило. Партії і програми тут були ні до чого. Відповідно партії не несли жодної відповідальності.

- Після введення політреформи ситуація зміниться, партії стануть активними учасниками формування уряду, а лідер партії, що виграє, має реальний шанс стати прем’єр-міністром. Це будуть вибори прем’єр-міністра?

- І так, і ні. Лідер політичної сили, що отримає перше місце на виборах, матиме більші шанси очолити уряд. Але це можливо лише за умови, якщо ця політична сила зможе самостійно сформувати більшість у парламенті. Отож у тому, що НСНУ і БЮТ йдуть окремо на вибори, нічого страшного не бачу. Зрештою, це вже доконаний факт. Але повинні узгоджувати свою діяльність заради формування більшості в майбутньому парламенті. Проблема може бути лише в тому випадку, якщо вони боротимуться одне з одним і отримають незначну підтримку виборців. Чи буде достатнім той відсоток, який вони отримають на виборах, для формування більшості? Якщо недостатнім, то Янукович отримує шанс створити свою коаліцію. Говорити зараз про те, хто буде прем’єр-міністром, завчасно. Помаранчевим силам треба спочатку сформувати більшість, а потім вирішувати, хто очолить уряд. Це буде результат переговорів, а не ультиматумів.

Наталія БАЛЮК, "Високий Замок"

www.wz.lviv.ua