Партія і Ющенко – близнюки і браття

Є питання вічні. Для нашого народу до таких належать: «Що робити?», «Хто винен?», «Від Москви чи до Москви?» Це - питання глобальні. Є й такі собі, приземлені. Ну, наприклад: «Де мої окуляри?». Бувають питання середньотермінові: «З ким блокуватися на виборах, і , взагалі, чи варто з кимось блокуватися?». Є й дуже вузькі, особистісні.

Серед таких запитань останнім часом на перший план вийшло: «Чи піде Віктор Ющенко на вибори на чолі «Нашої України» або блоку, стрижнем якого буде НСНУ?» Тобто, чи здійсниться видозмінена формула Маяковського: «Партія і Ющенко – близнюки і браття. Хто більше матері-історії важить? Ми кажемо Ющенко – на думці партія, кажемо партія – на думці Ющенко».

Майже до позавчора Віктор Андрійович казав, що він об’єднує всіх, він є гарант, «Схід і Захід - разом», а також багато чого подібного. Аж раптом щось змінилося. Пообіцяв, що буде думати до дванадцятого. Взагалі показав, що настрій у нього - бойовий, говорив і про кулі, і про окопи.

Думати залишилося кілька днів. Дійсно: йти, чи не йти до списку, в чиїй компанії? Минулого разу, в 2002 році, він теж ходив до парламенту. Компанія була і велика, і таки дуже приємна. В списку дихав другим номером Сашко Стоян, славетний профбос. А вже тих бізнесменів було - просто неміряно! Ось тільки потім вони всі розбіглися, близько не видно. З бізнесменів залишились вірні друзяки – Порошенко, Мартиненко і Жванія.

Зараз, начебто, навчилися на помилках. Добре думають перед тим, як утнути якусь чергову дурницю. От до обіду думали: Присяжнюк - на прокурора. Вже, начебто, і папір написали. Після обіду ще раз подумали: який там до біса Присяжнюк, хай Медведько за отамана буде в Генеральній прокуратурі. Та й одразу думали про нього, про Медведька. Одне тільки стримувало: дуже вже прізвище у нього на Медведчука схоже. «Ось, за три – такі маленькі, а ці – великі, але за п’ять». Так і тут. Ну, чисто тобі Роман Карцев. Може, його взяти до Секретаріату, на кадри? Вміє вагатися. Воно тепер як: сім раз відміряють, а потім – бац, і одрізали! Але вже від іншого сувою. Ну, нічого, то помилки росту.

Так що будемо чекати, що то наш Президент надумає. А ми собі теж поміркуємо над цим. Відповідальності - ніякої. Чекайте, а чому йому, Президенту, треба йти до того списку? Що він такого втратить і що найде, коли до нього піде? З’ясовується, що все з точністю до навпаки. Це ті, хто в списку майже все втратять, якщо Ющенка там не буде.

От уявіть собі таку картину. Приходить якась людина на виборчу дільницю в кінці березня. Дивиться бюлетень. БЮТ – блок Юлії Тимошенко. Знаємо, хто така. Народна партія Литвина. Три з чотирьох знають. Натикаються на НСНУ. Народний союз «Наша Україна». А чия Україна? Вона і у Литвина «наша», і у Януковича. У всіх. У кого – біло-синя, у кого – червона. У Костусєва, який і з Богом, і з Росією, - мабуть, біло-синьо-червона. А це чия – Народний союз «Наша Україна»? Тут три з чотирьох не знають, що вона Ющенка. Та й глава держави сам іноді каже, що він - не їхній, а наш, загальний, спільний. Голову зламаєш.

От треба так і зробити, щоб той «маленький українець» взяв бюлетень, подивився: де там Ющенко? Знайшов і проголосував. Хоча деякі кажуть, що тепер, якщо знайде, то зовсім інакше проголосує. Та то - пусте, зводять наклеп! То в чім проблема: візьміть і напишіть – виборчий блок Ющенка. Справа в тім, що Ключковський, коли рік тому писав Закон про вибори «со товарищи», не думав, що така халепа буде. Що Юля - окремо. Литвин не дуже біжить у спільники. Мороз – людина горда, тому його і тоді не запрошували.

Рік тому думали, що всі, задравши штани, будуть бігти за Ющенком. Всі й розбіглись. Простий люд ще не весь біжить, вірить ще в Ющенка. Ну і добре, вкажіть йому, де той Ющенко. Рік тому не подумали, не назвали якусь партію ім’ям Ющенка. Тепер один вихід. Аби ідентифікувати блок чи партію чиїмось прізвищем, треба, щоб ця людина була у тому клятому виборчому списку.

Задали собі задачку. Дійсно, є над чим думати до дванадцятого. Кажуть, що назви той блок прізвищем Безсмертного чи, боронь Боже, Порошенка, кінець буде. І трьох процентів не назбирають.

А що ж буде після виборів? Піде Ющенко знову у депутати? Та ні, нічого такого не буде. Він як був Президентом - так і залишиться. Це, значить, виходить так: «поматросіл і бросіл». Тобто через дурощі батьків-засновників того Народного союзу Президент має дурити людям голову. Хоча нам вже не звикати, що його оточення підставляє лідера мало не щодня.

Серед документів, які потрібні для реєстрації учасникам виборів, у статті 58 Закону про парламентські вибори фігурує заява кожного з членів виборчого списку. Із зобов’язанням у разі обрання депутатом припинити діяльність чи скласти представницький мандат. Коли ж після виборів хтось з переможців відмовляється від Мандату без поважної причини - це просто не гарно. А якщо це робить Президент, причому ми заздалегідь знаємо, що він так зробить, - це більше, ніж негарно. За тим же Маяковським це називається дуже просто: «архіразієрархія в знущанні над демократією». І це - не «докір», як Ви кажете, пане Президент. Ви навіть не повинні думати над цією комедією. Ви маєте присоромити своїх прихильників, котрі штовхають Вас на цю оманливу стежку.

Я був вражений, коли почув, що 396 делегатів конференції Київського осередку Народного союзу гаряче підтримали рішення про включення Віктора Андрійовича до виборчого списку. Це ж як мають бути зміщені наші моральні засади, що жоден з присутніх в залі не вигукнув: «Схаменіться! Ви ж-таки люди!» Приходить на згадку одна з казок Салтикова-Щедріна. Її герой сповідував принцип «пристосовно». Починав із «пристосовно» до дрібниць, далі більше. А закінчив «пристосовно до гідності». Боже, який глибокий і неоцінений був письменник. Як любив свою Батьківщину і при цьому як над нею знущався, бо любив. А ми думаємо! Над чим? - Над «пристосовно» до порядності.

То що ж робити? А повернутися до принципів Майдану. Бути чесним і правдивим. Не виходить іти на вибори разом з Тимошенко? Це не так вже й страшно. Головне - чітко наперед сказати про те, з ким будуть блокуватися після виборів. Хочете з Януковичем - так і скажіть заздалегідь. Але не брешіть, бо скільки вже проголошеного на тому Майдані не здійснено. Одного разу збрехавши, хто тобі повірить? Ще не пізно схаменутись.

Скажіть, кого хочете бачити головою уряду. Хоч приблизно розкрийте склад уряду і домовляйтесь. Не намагайтесь накопичувати від’ємний потенціал. Покажіть, що дійсно не використаєте адміністративний ресурс. Хоча Закон не дуже допомагає в цьому. Закон, наприклад, в статті 71 не забороняє посадовцям з виконавчої влади проводити агітацію, якщо вони є кандидатами у депутати. До того ж, без відриву від роботи. Як проводять ту межу між роботою і агітацією, ми вже бачили багато разів. Особливо інтересно, як це буде виглядати у виконанні кандидатів у депутати з правоохоронних органів та суддів. Зокрема, у виконанні пана міністра внутрішніх справ. А говорять, що він буде у першій п’ятірці друзів народу – соціалістів. Треба чекати вищого пілотажу також у виконанні панів Безсмертного і Кінаха.

Найбільший інтерес викликає виконання вимог п.22 ст.71 Закону. Ви тільки вдумайтесь, що вимагають від кандидатів-посадовців. Цитую: «забороняється залучати для передвиборної агітації… підлеглих їм осіб за місцем роботи чи інших осіб, що перебувають у службовій залежності чи адміністративному підпорядкуванні від них… службовий транспорт, зв'язок…» etc. У те, що ця вимога буде виконуватись, повірити не те, що тяжко - неможливо. Це ж яке буде знущання над нашими начальниками?! Цього не може бути, бо не може бути ніколи!.До речі, зізнаюсь, чому так люблю цитувати Маяковського. Знов-таки процитувавши його: «Я – дідом хохол, другим – січовик, а за народженням – грузин». Вибачимо йому політнекоректне – «хохол». І дивіться, навіть місце народження обрав у відповідності з нинішніми політуподобаннями. Сказано - наша людина!