Сваха Ющенка
«Не буду говорити про Ющенка, —приголомшила мене Софія Хахльова, заступник директора Острозької спецшколи-інтернату для розумово відсталих дітей, що на Рівненщині. —Про наш навчальний заклад — будь ласка... Чому ніхто не приїздив сюди, коли ми з директором Марією Олександрівною самотужки ремонтували старе приміщення — колишню стайню? Коли мало не навколішки стояли перед спонсорами, випрошуючи харчі для знедолених діточок? Коли за важку працю отримували лише по двадцять гривень?»...
За гроші Ющенка відремонтувала шкільний кабінет
Двоє підлітків школи-інтернату бавилися на вулиці. Побачивши незнайомця, насторожилися. Зиркають з-під лоба. Запитую про Софію Антонівну. Один із них, вищий на зріст, шморгнувши носом, діловито уточнює: «Шукаєте нашу маму? Ідіть коридором, її кабінет — праворуч, останній».
Виявляється, усіх вихованців, а їх у цьому закладі 122, досвідчений педагог з понад сорокарічним стажем Софія Хахльова називає своїми дітьми. Відтак опікується, мов рідними. Добротою та любов’ю намагається зцілити зранені душі «гаврошів», в яких оселилися страх, безнадія та відчай. Для багатьох із цих колишніх господарів вулиці, які встигли пізнати смак цигарок, алкоголю, запах клею, побої та знущання дорослих, вона чи не вперше відкриває світ розуміння і підтримки.
«Такі діти, — пояснює директор школи-інтернату Марія Федорчук, — особливо реагують на чуйність. Тому й горнуться до Софії Антонівни, називають її мамою. Буває, обійме когось за плечі, приголубить, і... розплачуться разом над сирітською долею. Ця жінка — педагог від Бога.
Раніше дивувалася: звідки у неї беруться сили та терпіння? А тепер розумію — з любові до дітей. Якось син Олексій привіз їй тисячу гривень і каже: «Це тобі, мамо. Купи щось потрібне...» А вона за ті гроші й відремонтувала у школі методичний кабінет. Боляче, коли про таку людину пліткують. Моя колега ніколи не хизується тим, що стала свахою Президента України».
Зять Ющенка отримав нагороду від Кучми
Софія Антонівна слухає нашу розмову, доповнюючи її спогадами, які гріють душу і відлунюють болем у материнському серці. В очах жінки зблискують сльози.
«Знаєте, до чого добалакались земляки? Що я нібито викупила універмаг та якесь кафе, що до нашого будинку приїздив ескорт крутих машин мало не всіх депутатів Верховної Ради. А то потайки спостерігають, що виношу у кошику для сміття... Це гидко і принизливо. Я ніколи не користувалася плодами чужої праці, не зраджую цьому принципу й тепер. У такому дусі виховала і своїх дітей. Вони утверджуються в житті своїми здібностями і талантами. Мого сина Олексія у двадцять шість років, ще до знайомства з Віталіною, старшою донькою Віктора Ющенка, обрали головою правління акціонерного товариства «Славутський руберойдний завод». Дуже переживала за сина, адже це — промисловий гігант. Хвилювалася, навіть радила відмовитися від посади. А він мене заспокоїв: мовляв, все буде добре. Минуло небагато часу, і підприємство визнали одним із найкращих в Україні. Тодішній Президент Кучма вручив синові пам’ятну відзнаку...»
З Віталіною Ющенко Олексій Хахльов познайомився під час виборчих перегонів. Вони випадково відстали від команди, яка вояжувала населеними пунктами. Перші незабутні враження молодят переросли в почуття. Тепер Олексій разом із Віталіною виховують десятимісячного синочка, якого назвали на честь відомого дідуся Віктором. Щасливе подружжя живе в Києві. Але частенько навідується в Острог до бабусі, котра сумує за онуком. Іноді Софія Антонівна вибирається до Києва. Каже, що Віктор Ющенко та його сім’я завжди зустрічають її як найріднішу людину. Найбільше, що вразило її — це простота та інтелігентність цієї родини.
«Даруйте, — звертаюся до Софії Антонівни, — чув, що ваш син і невістка іноді допомагають школі-інтернату».
«Так, — каже жінка. — Олексій знає долю майже кожного з моїх вихованців. Коли приїздить додому, не забуває поцікавитися. Якось одного з підлітків взимку скерували до інтернату у тоненькому спортивному костюмі. Він не мав інших штанів. Розповідала вдома про цього маленького хлопчика, а сльози котилися з очей. Олексій слухав мене, слухав, а потім дістав з шафи свої брюки і каже: «Візьми. Нехай носить...» Віталіна працює в благодійному фонді, який опікується інтернатами. Вона об’їздила майже всю Україну, була і в нас. Доброта цієї родини — спадкова риса...»