Як українські судді борються за землю під Києвом

Земля під Києвом завжди була ласим шматком для можновладців, прокурорів, суддів. Часто-густо ця земля дістається їм задарма, в той час коли ринкова ціна за кожну сотку сягає кілька тисяч доларів. Виглядає, що саме так сталося з понад 14 гектарами лісу у селі Тарасівка Обухівського району під Києвом. Про боротьбу українських суддів за ласий шматок землі йдеться у сюжеті програми "Схеми", спільному проекті Радіо Свобода та Першого суспільного.

На початку вересня Вищий адміністративній суд України раптом поновив провадження в одній старій кількарічній справі – буквально за місяць до того, як спливли всі терміни оскарження.

Справа стосувалася ласого шматка землі під Києвом, у престижному Обухівському районі, де суперечка іде про правомірність виділення землі. Але судді цього ж самого Вищого адміністративного суду претендують на цю саму солодку землю ринковою ціною у кілька тисяч доларів за сотку.

Історія із виділенням землі розпочалася у травні 2008 року, коли Обухівська районна держадміністрація передала маловідомим особам 73 земельні ділянки, розташовані в межах села Тарасівка, загальною площею 14,2 гектара.

Також забила на сполох сільська рада. Мовляв, долю землі в себе під боком вирішувати їм, а не району. І виділила цю ж землю зовсім іншим людям – роздала паї 160 громадянам.

"Наділені земельні ділянки розпорядженням держадміністрацією району. Хто повинен був виділяти? Сільська рада, тому що вони в межах населеного пункту. Тобто землі сільської ради, які розташовані в межах населеного пункту. В межах населеного пункту розпоряджається сільська рада, відповідно до законодавства", – вважає Сергій Жук, інженер-землевпорядник Старобезрадичівської сільської ради.

Для підкріплення своєї позиції сільрада заручилася експертизою Держкомзему, що спірна територія – не ліс (хоча там ростуть 20-метрові сосни), а чагарники, тож райдержадміністрація не могла розподіляти землі в межах Тарасівки.

Почалась судова тяганина. Вона, здавалося б, завершилась у 2012 році, коли крапку поставив Вищий адміністративний суд України. Він виніс рішення на користь райдержадміністрації. Тому земля закріпилась за першими отримувачами.

І ось через три роки – за місяць до закінчення строку позовної давності – новий поворот. 2 вересня цього року цей самий Вищий адміністративній суд України раптом поновив провадження у справі через нововиявлені обставини.

Зробив це суддя Микола Сорока, якій разом з іншими суддями Вищого адміністративного суду України претендує на цю ж саму землю. Його прізвище у списку тих, кому землю нарізала сільрада.

Навіть голова Вищого адміністративного суду Олександр Нечитайло, що вирішує долю землі, також претендує на неї.

Олександр Нечитайло підтвердив свою зацікавленість в землі під Києвом. "Справді була подана заява, і не тільки мною була подана заява щодо виділення земельної ділянки", – заявив він. Однак, за його словами, ця заява не була реалізована і він поки що не отримав земельну ділянку у Тарасівці. При цьому про поновлення провадження у справі за нововиявленими обставинами він сказав, що не готовий говорити.

Тобто зараз справу має розглядати суд, у якому судді мають пряму зацікавленість у певному рішенні. Простіше, хочуть отримати цю землю, говорить юрист Петро Бойко. Його адвокатська фірма "Петро Бойко і партнери" представляє в суді інтереси осіб, які отримали земельні ділянки першими. "Скасувавши оту позовну вимогу сільради – це отримати іншої рукою оту солодку і бажану землю, а найголовніше – у дуже крутому місті, - говорить Петро Бойко.

Пікантності цій історії додає те, що з самісінького початку виділення землі районною райдержадміністрацією мало ознаки корупційної оборудки, вважають незалежні юристи.

Ознаки фіктивності

Невже й ті громадяни, які відразу отримали спірну землю, діяли не самостійно, а в чиїхось інтересах? Юрист-правозахисник Олександр Дядюк говорить про те, що існує певний набір ознак, за якими можна опосередковано визначити, коли на землю претендують підставні особи. Основними ознаками фіктивності є: перше – те, що земельні ділянки надаються не місцевим мешканцям.

"Основними ознаками фіктивності є: перше – те, що земельні ділянки надаються не місцевим мешканцям, тому що ми розуміємо, що чужим нереально, щоб надавались", – відмічає Олександр Дядюк.

За словами Дядюка, друга ознака – це те, що ці люди можуть не перебувати на квартирному обліку саме в цьому населеному пункті або взагалі на обліку не перебували, тому не є особами, які потребують кращого житла.

Третє – земельні ділянки надаються особам, які відразу пишуть довіреність на право відчуження. І четверта ознака – те, що вони відразу продають паї, каже він.

Принаймні частину цих ознак журналісти "Схем" знайшли в процесі виділення землі районом в 2008 році. Перша з них – це скупчення людей з багатьох регіонів у одній заяві: 73 заявники, які з самого початку претендували на землю під Києвом, представляють 10 регіонів та обласних центрів, в тому числі досить віддалені, такі як Івано-Франківська чи Миколаївська області.

У списку є люди, які взагалі нічого не знають про подачу документів на цю землю – це є другою ознакою того, що принаймні частина землі виділялася на підставних осіб. Зокрема, донька сімдесятирічної Марії Зягільскої, яка виявилась однією з тих, хто за документами отримав землю в Тарасівці, повідомила "Схемам", що ні вона, ні її мати ніколи не писали заяви на отримання цієї землі, і тим більше не отримували її.

Частина людей або взагалі не цікавляться, що сталося з цінною землею, на яку вони начебто претендували в 2008-му, або швидко перепродали її третій особі – ці дії також можуть бути ознакою того, що особи діяли в чиїхось інтересах.

Отже, виглядає так, що в цій історії з дорогоцінною землею під Києвом судді Вищого адміністративного суду могли відновити справедливість та реально оцінити роль кожного гравця у цій великій земельній грі. Але замість того, щоб бути арбітрами, очевидно, вони вирішили стати гравцями та спірну землю просто привласнити. Тобто намагаються поцупити поцуплене.