Тягнибок: НАТО дезорієнтував Лучіо Малан. Ч.2

Поговоривши з Тягнибоком про землю, пенсії та стосунки з БЮТ, «Обозреватель» дещо змінив ракурс розмови (хоча і тут знов наштовхнувся на, як сказав би Остап Бендер, «конкуруючу фірму» – Блок Юлії Тимошенко). А річ у тім, що не так давно Парламентська асамблея НАТО підготувала проект заяви, в якому назвала «Свободу» «антизахідною, антиліберальною, антиєвросоюзівською, антисемітською і антиросійською партією». Нагадаємо, що Парламентська асамблея НАТО – міждержавне утворення, що існує з 1955 року. Існує незалежно від самого Альянсу та в ім’я налагодження контактів між парламентарями як країн-членів НАТО, так і країн-партнерів.

З цих позицій, ПА НАТО, очевидно, має право висловлювати своє бачення тих чи інших процесів в середині згаданих країн. Проте багатьох здивувало те, що Північноатлантична асамблея взяла вкрай категоричний і загалом менторський тон. З контексту заяви випливало, що НАТО зовсім не подобається перспектива потрапляння «Свободи» до українського парламенту. Ба навіть більше: зростання підтримки Тягнибока, на думку Північноатлантичної асамблеї, здатне дискредитувати націоналістичний рух як такий. «У країнах ЄС, від Нідерландів і до Угорщини та Швеції, праві партії представлені у парламентах, але це дуже небезпечно для таких політично нестабільних країн, як Україна», – підсумували у штаб-квартирі ПА.

На додачу до всього аналітики Північноатлантичної асамблеї проаналізували місцеві вибори 2010 року, зауваживши, що «вони були менш чесними, ніж попередні. Виборчі блоки не були допущені до участі, що дуже вплинуло на позиції Тимошенко». У «Свободі» відзначили акцент ПА НАТО на тих прикростях, які зазнав у ході місцевих виборів Блок Юлії Тимошенко, а відтак зауважили, що дана резолюція ПА НАТО ніщо інше, як інспірована БЮТом провокація.

- Пане Олеже, що то було? Я про заяву ПА НАТО.

- Почнемо з того, що ця заява існує наразі у вигляді проекту, який навряд чи стане справжньою заявою. Ми направили листи всім членам ПА НАТО з нашим протестом. А підготував проект один із депутатів Північноатлантичної асамблеї – італієць Лучіо Малан, однопартієць Берлусконі.

- Говорячи словами Гамлета, «що він Гекубі, що йому Гекуба»? Йому-то яке діло?

- Очевидно, дехто з наших опонентів знайшов в особі цього депутата вдячного слухача тієї маячні, яку вони ж і намагаються поширю вати про «Свободу» у Європі. Коли я мав зустріч з послами європейських країн – послами Франції, Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії – я показував їм цю заяву, і вони разом зі мною щиро дивувалися тому, що така заява взагалі могли виникнути, настільки вона некоректна і створена на основі неправдивих фактів.

По-перше, ми є партією проукраїнською. По-друге, як можна називати «Свободу» антиєвропейською, антизахідною чи антинатовською партією? Я показав послам нашу програму – програму захисту українців. Очевидно, що автор проекту заяви не читав нашої програми, а там написано дещо зовсім інше, і коли посли подивились цю програму (а вона зареєстрована в Міністерстві юстиції), вони були щиро здивовані.

Що ж стосується того, що «Свобода» – антиліберальна партія, то, вибачте мені, я щось не зрозумів: світове співтовариство визнає тільки одну ідеологію – ліберальну? А решта ідеологій є забороненими? А якже принципи демократії? Хто сміє нам нав’язувати, яку ідеологію сповідувати? Так, ми є антиліберальна партія. Ми є націоналістична партія. Це злочин? Ні, це не злочин.

А коли пишуть, що ми – антиросійська партія, то це не так, бо ми – антикремлівська партія. Ми жорстко критикуємо політику Кремля – як вчора, так і сьогодні. Наступний цікавий момент. В тій заяві написано, що під час парламентських виборів «Свобода» захопила (це дослівний переклад – захопила!) владу на західній Україні. Даруйте, ми що з автоматами владу «захоплювали»? Чи, може, ми отримали її в результаті демократичних виборів, якими їх визнала та сама Європа? (Хоча ми не вважаємо ці вибори демократичними, і вже неодноразово говорили про те, що десь із 30 відсотків голосів у нас вкрали. Але навіть при цьому ми владу не захопили, а вибороли).

І, нарешті, просто регіт викликає фраза про те, що «Свобода» компрометує націоналістичний рух в Україні. Що це значить? Що НАТО хвилюється за розвиток націоналістичного руху в Україні?! Це вже є повна маячня. Може, ви колись чули, що, Парламентська асамблея НАТО давала конкретні оцінки політичним партіям і політичним діячам в Україні? Виходить, що на сьогодні у НАТО є два «вороги»: Каддафі і «Свобода», так? Оце і є дві найбільші загрози світовому суспільству.

З деяких заголовків в українських ЗМІ склалося враження, що НАТО через «Свободу» вже завтра буде бомбити Львів…

- А вам не дивно, що Парламентська Асамблея НАТО так не переймається Росією?

- Коли ми почали детальніше розбиратися з цією заявою, то з’ясували дуже цікаві речі. І окремі ниточки привели нас до наших політичних «колег», які грають у свої власні ігри і, умовно кажучи, б’ють нижче пояса. Ми порівняли висловлювання окремих бютівців з текстом цієї заяви і зрозуміли, звідки вона була переписана. На сьогодні ми вдалися до всіх можливих превентивних кроків, щоб цей проект так проектом і залишився.

- Проект цієї заяви виник після відомих подій 9 травня і тоді ж, після цих подій, сталося ще дещо. Конституційний Суд заборонив використання червоних прапорів. Очевидно, це ваша перемога, бодай моральна. Але чи вплинула вона на долю затриманих активістів «Свободи»? Свого часу ви казали, що проти «свободівців» порушено п’ять кримінальних та декілька адміністративних справ. Чи зведено тепер баланс на вашу користь?

- Власне, те, що проект заяви ПА НАТО виник саме після подій 9 травня, якраз і підтверджує, що писали його не в Брюсселі, а в Києві. Чітка позиція «Свободи» 9 травня в багатьох викликала паніку, особливо у тих, які зайняли угодовську позицію.

Щодо рішення Конституційного Суду – то воно було ухвалено під тиском громадськості. Ми, звісно, надзвичайно вражені його «оперативністю». Очевидно, це був план Банкової: з одного боку – пропустити закон про червоні прапори, не проаналізувавши всі ризики. Відтак вони отримали серйозний удар в першу чергу від саморганізованої громади Львова, але й була реакція світового співтовариства, яке аж ніяк не в захваті від того, що Україна повертається у сталінські часи.

Відповідно, думаю, що «регіонали» дуже пошкодували, що піддалися комуністам і підтримали їхній закон, який ті передерли у Держдуми Росії. Після всього їм треба було якось гідно вийти з цієї ситуації, а оскільки президент вже пообіцяв, що він цей закон підпише – він мусив його підписувати. Хоча ви пам’ятаєте, як він зволікав з цим підписанням, і 9 травня закон ще не діяв… Тому і знадобився трюк з Конституційним Судом, який, одначе, ухвалив доволі двояке рішення: якщо ви в нього вчитаєтесь, то зрозумієте, що КСУ не заборонив використання радянської символіки взагалі, а лише не дозволив вивішувати її поряд із державною символікою. Але навіть таке несподіване і половинчасте рішення КСУ для утвердження української національної ідеї зробило багато позитиву.

Фактично воно стало чинником унеможливлення провокацій, які готувались 22 червня. Так що хай тепер комуністи казяться – то їхні проблеми. Навряд чи тепер «регіонали», які дістали доброго прочухана від Європи та від українського суспільства, будуть так слухатися комуністів. (Останні ще мусять час від часу підкидати своїм виборцям якісь ідеологічні речі, а «регіоналам», як ви розумієте, до ідеології зовсім байдуже).

- Ну а що з вашими політв’язнями?

- 5 липня мав відбутися суд над братами Ковалівими (депутати Самбірської районної ради, Володимир та Михайло Коваліви були взяті під варту за «умисне заподіяння працівникам правоохоронних органів побоїв» - Авт.). Наш захист каже, що виробив дуже продуктивну лінію, що у обвинувачення фактично немає доказової бази. Але 5-го числа суд не відбувся буцімто тому, що вчасно не була подана заявка на конвоювання. Уявіть цю ситуацію: люди сидять в СІЗО, на них чекають малі діти, вдома нищиться господарка, а тут зумисне затягують процес. В день суду ми готуємо вуличний пікет, хоча маю сказати, що безперервний вуличний пікет у Львові на вулиці Городоцькій (де знаходиться тюрма) триває вже 60 день. Наступне засідання суду призначене на 20 липня 2011 року.

Майже всі суди (якщо не першої інстанції, то апеляційні) по подіях 9 травня ми виграли. Виграли і судові позови в адміністративних судах, але до цього часу відбуваються допити – і не лише по 9-му травня, й по подіях 11 квітня, коли Янукович приїздив до Львова і міліція так само спровокувала сутички. Влада просто намагається обезголовити львівську «Свободу», бо ми от зараз з вами розмовляємо (зустріч відбувалася 8 липня – Авт.), а в цей час керівник фракції «Свободи» у Львівській міськраді Руслан Кошулинський вже п’яту годину перебуває на допиті. І так майже щодня: по п’ять-шість годин.

Наші депутати, замість того, щоб займатися питаннями життя міста і проблемами громади, мусять ходити на допити. Ми протестуємо проти такого свавілля. Наші партійці відсиділи в СІЗО по шість-десять діб, а потім в судах ми довели, що це було незаконне затримання і незаконний арешт. Депутат від «Свободи» Пустомитівської районної ради Степан Підкуймуха реально голодував 12 діб, протестуючи проти свого ув’язнення – от чому ніхто з журналістів про це не сказав чи не написав? Ми чудово розуміємо, що все це є політичною розправою, бо 9 травня «Свобода» не дозволила ритуально принизити українців. Бо на що була розрахована ця провокація? Якраз на приниження.

…От як бандюки на вулиці діють? Бачать перехожого, хочуть змусити його робити те, що їм потрібно, і починають «наїжджати», починають тиснути, і якщо ця людина лякається, то тоді все – вони перемогли. От я, наприклад, з дитинства знаю, що робити, якщо ти йдеш, а тебе перестріває група негідників. Маєш вирахувати, хто з них є найсильніший, і поки тебе ще не били, цьому найсильнішому треба вцідити межі очі. І тоді два варіанти: або тебе таки поб’ють, або вони втікають (швидше спрацьовує цей другий варіант).

Отже, повертаючись до 9 травня. Тут також були два варіанти: або не реагувати і дати можливість «червоним» пройтися з кривавими прапорами, і тоді б всі казали: «Так де ж та влада? Як ви таке допустили? Такого 20 років не було, а тут ми за «Свободу» голосували, і – на тобі…».

Але саморганізована громада Львова, депутати від «Свободи», які на місці контролювали виконання рішення суду і місцевих рад, дали відкоша провокаторам. Люди боролися за свої переконання, за ідею, за своє майбутнє.

- Тепер, коли стало відомо, що буцімто існує узгоджене рішення про встановлення виборчого бар’єру на рівні 4 відсотків, ВО «Свобода» майже гарантовано проходить до Верховної Ради наступного скликання. Яким ви бачите профіль цього нового парламенту, з ким збираєтесь в ньому контактувати?

- Як каже один з моїх заступників Богдан Бенюк, «Не кажи «Гоп!», поки не переїдеш Чоп». Звичайно, мені дуже хочеться, аби ваші слова та потрапили Господу до вух. Але будучи 20 років в українській політиці, я б не брався нічого стверджувати. Я взагалі не знаю, чи ті вибори будуть. Не знаю, за якою схемою вони будуть проходити. І я сьогодні не закладався б на те, що буде система «50 на 50».

Думаю, що в тому середовищі, яке відповідальне за прийняття рішень, сьогодні не дарма тягнуть та зволікають з прийняттям закону про вибори. Вони рахують і недораховують своєї більшості. Візьмемо такий приклад. Чим більше я читаю, наприклад, що Медведчук не йде в політику, тим більше переконуюсь, що він туди таки йде. А тепер уявіть, що Медведчук, Кучма та усі ці олігархи – Фірташ, Коломoйський, Ахметов, Ярославський, Пінчук – пустять по мажоритарці своїх людей, щоб ті відстоювали їхні бізнес-інтереси.

І от у Раді опиняється по десятку депутатів від кожного з них. Ви що ж, думаєте, що всі вони відразу перейдуть у фракцію Партії регіонів? Або поставимо по-іншому питання: скільки Партії регіонів буде коштувати, щоб тримати всіх цих депутатів у купі? Вони ж не за тисячу доларів йдуть до парламенту, у них же апетити та бажання – захмарні…

Так що створити і утримати більшість Партії регіонів буде дуже непросто. Особливо враховуючи те, що, як подейкують, в середині самої Партії регіонів є свої незадоволені. І всі вони хочуть наживатися… Так що я наразі не берусь нічого прогнозувати. Звичайно, ми хочемо вірити, що в парламенті України з’явиться перша націоналістична фракція. А з ким ми будемо ситуативно співпрацювати… Побачимо. Звичайно, що ми будемо шукати союзників. Мені простіше сказати, з ким ми ніколи не будемо співпрацювати: з комуністами, Партією регіонів та її сателітами.

- Ви вже ведете з кимсь переговори?

- Ніяких реальних переговорів ще не було. Якщо й проходили якісь розмови, то дуже попередні і дуже поверхові. Думаю, що переговори почнуться на початку осені, тоді, можливо, й будуть обговорюватися якісь конкретні речі. А поки говорити зарано – ми навіть мало що знаємо про майбутній закон – будуть у ньому прописані 4 відсотки або 5 відсотків, буде мажоритарна система чи суто пропорційна система.

Хоча проблема тут не у відсотках. І не в тому, заборонять блоки чи дозволять. Основна проблема цього закону – це позбавлення нас, як позапарламентської сили, можливості брати участь у роботі дільничних і окружних виборчих комісій. Ми не зможемо рахувати голоси, ми не будемо при цьому присутніми. А спостерігачі, як ви розумієте, мало на що впливають. Свого часу «Свобода» – ще у 2006 році – давала пропозиції і Ющенку, і Тимошенко щодо того, яким мав би бути закон про вибори, але якщо вони нас не почули, то годі й сподіватися на те, що до нас дослухається Партія регіонів.

А для того, щоб прописати нормальний закон, треба зробити кілька речей: по-перше, зробити виборчий кодекс, в якому була б уніфікована процедура проведення і виборів президента, і парламентських виборів, і місцевих. По-друге, заборонити платну політичну рекламу в ЗМІ за три місяці до виборів і під час виборчого процесу, натомість надати рівний доступ абсолютно всім учасникам перегонів. По-третє, допустити всіх суб’єктів виборчого процесу до формування комісій.

По-четверте, зобов’язати кандидатів в депутати оприлюднювати стратегічно важливі дані: не тільки декларацію про доходи, а й декларацію про видатки; не тільки інформацію про те, де ти працюєш тепер, а й відомості про те, де працював та які посади обіймав протягом усієї своєї кар’єри, і особливо – за радянських часів. І, звичайно ж, вказувати свою національну приналежність. Якщо будуть такі дані, виборець сам робитиме люстрацію своїм голосуванням. І, по-п’яте, якщо ми говоримо про пропорційну систему, то це має бути система виборів за відкритими списками. Ось такий підхід…