Блог | Про ДМБ зсередини і майже без емоцій
Днями один з товарищів по "учебці" написав, що в армії він уже 400 днів, а наказу на дмб так і не видно. Я вирішив поспілкуватися з деякими іншими мобілізованими VI хвилі, узнати який у них настрій зараз і що вони думають про нашу демобілізацію.
Логічно почати з Андрія (30), який веде скурплуьозний лік кожному дню у військах. Він зараз десь під Попасною, говорить, що найбільша проблема для нього - це "армійський дебілізм" до якого він, людина глибоко цивільна, так і не звик.За понад рік у військах дуже мало зустр-ічав адекватних офіцерів, тому так і чекає на повернення додому. Хоча і 9 місяців на фронті з перервою на 20 денну відпустку теж уже втомили.
Володимир (53) у зоні АТО провів трохи менше, але и під час ротацій доводилося жити на полігонах у наметах, під дощами і сльотою, що ще гірше ніж на передку. Останні півроку він в районі Авдіївської промки. У відпустку йти не хоче, думає що повертатися буде важко. До дембеля ставлення філософське: уже краще відбути скільки треба і потім спокійно додому, всеодно, більше ніж 1,5 року не доведеться служити, у армії найбільше дратують любителі вогняної води.
Читайте: Життя "у полях"
Ярослав (39) зараз служить під Красногорівкою, Він, як і Володимир, мав щеплення від 'дибілізму' у вигляді строкової служби, проте від ідеї переходити на контракт відмовився саме через недолугість свого безпосереднього командира. На дембель чекає теж, у першу чергу для того, щоб поліпшити фінансовий стан сім'ї, трьох дітей на сержантську зарплатню виховувати важкувато, але якщо підпаде наступного року під чергову мобілізацію, то піде не вагаючись знову. На данний момент у зоні АТО він провів півроку.
Костянтин (29) перейшов на контракт ще навесні, особливо не вагався, його у армії зараз влаштовує усе, крім тривалих розлук з родиною. Тема демобілізації стане актуальною лише після закінчення особливого періоду. У степах Луганщини він уже 10 місяців, за винятком двох коротких відпусток.
Олександр (33) теж міркує про контрактну службу, але лише про пробний контракт на півроку. Він офіцер, 12 років тому закінчив військову кафедру у цивільному виші. За 9 місяців у АТО став уже лейтенантом. Про контракт замислився лише після відпустки, раніше дружина була категорично проти, давалася взнаки тривала розлука, зараз напруга дещо спала, остаточне рішення ще не ухвалив, тому на демобілізацію не поспіша, ще хоче зважити усі за і проти.
Читайте: Армійська буденщина
Федір (40) пряма протилежність. Він був кадровим офіцером, років 8 тому пішов з війська і знайшов себе у громадському житті. Він льотчик, але після мобілізації став офіцером по роботі з особовим складом, як наслідок його завалили паперами, у зоні АТО пробув у сумі близько 4 місяців, решта часу довелося проводити у частині, зараз працює на третій лінії і ніяк не дочекається на демобілізацію, не надихає навіть перспектива отримати капітана.
Вадим (46) зараз четвертий місяць його підрозділ розташовується у районі Курахового, теж каже, що армійських буднів уже наївся вдосталь, теж дратує постійна армійська невизначеність і бойові товарищі, коли "знімають стрес", хоча це трапляється не щодня, втім, враховуючи те, що він сам не вживає, то навіть не часті "застілля" вибивають з колії.
Данило (41) встиг побувати і на півдні Херсонщини під час 'енергоблокади' і 5 місяців у районі Бахмута. Зараз добуває термін у Києві, але каже, що навіть якби лишався у зоні АТО, то через дембель не нервувався б, треба "трохи пересидіти", то нічого страшного.
Євген (28) сам факт його мобілізації йому не подобався, тому він вирішив залишатися інструктором в учебці, зі старшого солдата дослужився до сержанта, до зони АТО він їхати не збирався. Зараз теж мріє, що сидіння за 240 кілометрів від дому у лісах має от-от закінчитися.
Мене перед відправкою у військоматі попередили, що мобілізують нас на термін від 12 до 18 місяців, крайнє число сприймається мною без ентузіазму, але усе ж як належне, якщо в цьому буде необхідність. Паніки, розпачу, обурення немає, життя триває і війна на жаль теж. Йде 405 день після мобілізації.
