Блог | Знищення металургії - це знищення України
Я збрию бороду, якщо хтось доведе мені, що це не так.
Після Першої світової війни і підписання Версальського мирного договору Німеччина виплачувала країнам Антанти репарації в тому числі ... коксовим вугіллям. Через це страждала металургія країни, яка програла, себто Німеччини. І вигравала металургія Великої Британії і Франції. Бо без коксу працювати металургійне підприємство працювати просто не може.
На початку Другої світової війни, точніше одразу після того, як СРСР у неї вв'язалась, одним з перших рішень Сталіна було перенести меткомбінати за Урал, щоб убезпечити їх.
Рішенням прем'єр-міністра Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії сера Уїнстона Спенсера Черчилля на початку тієї ж таки Другої світової заводи металургійної галузі були взяті під особливу охорону.
Тому, що металургія під час війни - надважлива. Жодне підприємство оборонної сфери не може працювати без металу.
Та і в цілому. Що сто років тому, що сімдесят, що нині - металургійна галузь надважлива для кожної країни, яка має гірсько-видобувальний потенціал. В Україні багато років це був рядочок ВВП #1. І уступає лише останні два роки через актуалізацію аграрної сфери в зв'язку з продовольчою кризою і незначним падінням цін на метал в зв'язку із закриттям низки підприємств у Китаї.
Це робочі місця для сотень тисяч українців і шматок хліба для мільйонів, якщо подумати про їхні родини.
Це десятки мільярдів гривень податків в наш бюджет.
***
Тепер про сьогодення.
Блокуємо вугілля з, прости Господи, "лнр/днр" - ок, ідеологічно це звучить правильно - в результаті металургійні підприємства закриваються, оскільки працювати без коксового вугілля, нагадую, вони не можуть.
Виробляти (!) зброю (!) і оборонну (!) техніку (!) Україна (!) під час (!) війни (!) не (!) може (!)
Гинуть підприємства і прив'язана до них інфраструктура. Сотні тисяч українців - без роботи, без зарплати.
Хто з цього виграє?
Відповідь очевидна. Московія.
Це, якщо відкинути емоції і лозунговщину про "торгівлю на крові", а керуватись здоровим глуздом.
І тому вкрай прикро, коли в цій грі на користь ворога використовують щирі почуття патріотів. Сто років тому Москва робила так само. А ми учитись на своїх помилках наполегливо не хочемо...
