, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

Децентралізація і декомунізація – дві частини однієї реформи

5.2т

Нещодавно на Черкащині, у селі Ірдинь пройшли перші за часи незалежності вибори сільського старости. Цієї неділі оберуть ще 30, поступово – всіх старост тих сіл, які увійшли до 159 об’єднаних громад. Відтепер старости будуть представляти інтереси селян на рівні об’єднаних територіальних громад, брати участь у плануванні бюджету громади. Згодом отримають функції щодо надання деяких адміністративних послуг.

Зараз в Україні проводяться реформи – з різною швидкістю та результативністю, якісь краще, якісь – гірше. Децентралізація та декомунізація – реформи, результати яких помітні найкраще. До того ж, вони доповнюють одна одну. І вибори старост в рамках загальної децентралізації, і декомунізація в назвах та символах – це все складові одного процесу – демонтажу неефективної радянської системи державного управління, викорінення "совкового" минулого з життя нашої країни. Незважаючи на 25-й рік Незалежності, ця система тільки зараз починає розвалюватись - зі скрипом, повільно, але впевнено.

Слід визнати, що ми дуже спізнилися з цими процесами. Десятки років за часів "совка" все було замкнено на Москву, бо на місцях практично нічого не вирішувалося – ні в селах, ні в районах, ні в областях, ні на рівні Верховної ради УССР. За великим рахунком, після 1991 року в цьому сенсі мало що змінилося. Хіба що Київ витіснив Москву (і то не одразу і не скрізь).

Зносити Ленінів, перейменовувати вулиці та проводити децентралізацію слід було одразу після отримання Україною незалежності. Це убезпечило б державу від узурпації влади Януковичем, оскільки вплинути на самостійні, самоврядні місцеві громади було б практично неможливо. Незалежні громади, які самі вирішували б свої пріоритети, маючи на це власні гроші, не вступали б рівними шеренгами в Партію регіонів і не плясали б під дудку Києва. Була б неможлива примусова русифікація, яка фактично відбувалася на Сході та Півдні країни. Тепер перед владою стоїть задача – повернути українцям Україну з її історією та традиціями. Тому дуже символічно, що разом з декомунізацією в Україну повертаються старости. Це відновлення історичної пам’яті, яку в свій час знищував радянський союз. Староста – це традиційна для України адміністративна посада, яка існувала ще у 16 столітті. Старости управляли селами і за часів Литовського князівства, і за часів Речі Посполитої, і за царської Русі, і лише СРСР зі своєю адміністративною реформою знищив цю традицію. На виборах першого старости в Ірдині літні люди навіть розповідали, що тепер у селі буде так, "як баби розказували". Хоча, звісно, тепер перед старостами стоять нові завдання та виклики. Це не повернення до старого, це скоріше поєднання традиційного укладу з сучасними принципами.

Проте, окрім символізму старост, у децентралізації є і фактична складова. Зараз вже можна говорити про результати фінансової децентралізації, внаслідок якої громади отримали додаткові кошти на вирішення місцевих проблем. Статистичні дані, отримані з різних регіонів, демонструють значне зростання бюджетів саме завдяки фінансовій децентралізації. Наприклад, Одеса звітує, що міський бюджет отримав додатково 2,2 мільярди грн, Вінниця завдяки фінансовій децентралізації отримала додатково 280 млн, у сусідніх Броварах доходи бюджету зросли на понад 85 млн грн.

В об’єднаних територіальних громадах, селах ці показники в абсолютних цифрах, звісно, менші. Проте зараз села чи не вперше отримали способи для наповнення бюджету і можливість самостійно вирішувати, як використовувати ці кошти. Зокрема, збільшення сільгоспподатку до 200 гривень (цього року він становив близько 160 грн з га. До цього – в рази менший). Ці гроші поступають в розпорядження громади. Отже, тепер сільським головам не потрібно випрошувати гроші в районах на прибирання снігу, асфальтування доріг, ремонт шкільної покрівлі чи будівництво спортивного майданчику. Громада може сама обирати пріоритетні напрями розвитку. Їм не доведеться тепер випрошувати щось у "свого" депутата, місцевого олігарха, продавати голоси на виборах тощо.

Ну і трохи #зради для профілактики. Децентралізація – це не чарівна пігулка, яку можна випити, щоб на завтра все стало добере. Законодавче закріплення децентралізації – це лише початок шляху. Це можливість, якою можна скористатися, а можна і проігнорувати. Громадянам, очільникам громад доведеться вчитися відповідальності за своє життя. Вже зараз очевидно, що це буде довгий і багато в чому болісний процес. Люди звикли нічого не робити, а лише лаяти центральну владу. І очевидно, що їм не одразу захочеться брати на себе цю відповідальність. Але децентралізація так чи інакше має підштовхнути Україну до розвитку громадянського суспільства.

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги