Блог | Програні ігри з дияволом

На Свята у нас вдома ніколи не було надто багато всіляких їд. Тільки обов'язковий мінімум. Особливо неуважно ставилися до м'ясив. Вже пізніше, коли я почав ходити на другий чи третій день свят до приятелів, то усвідомив, що якби так хтось прийшов до мене, то почастувати добротно когось було годі. Натомість було багато пирогів і кілька ґатунків печива.

Незважаючи на досить лаконічну гастрономію, і шостого, і вісімнадцятого у кухні роїлося від усіх, хто готував вечерю. Найкращим у цих старечо-дитячих малоефективних рухах було те, що у ці дні всі зі всіма безперервно розмовляли, - пише Тарас Прохасько для Збруч. - Цілий день розмов, розчинених мукою, тістом, начинками, ліпленням і печенням. І — обов'язково для всіх — найстрогіший із строгих постів. Після першої зорі досить було з'їсти трошки борщу і кільканадцять різних пирогів, і наступала така ситість, що перед кутею треба було перепочити.

Особливо мурашиним був день перед другим Святим вечором, бо на Йордан припадали ще й уродини найстаршої бабці. Тож ми ніколи не поспішали з вечерями, усе затримувалися з початком. Попри всі клопоти і приємності не можна було затриматися тільки з одним, найголовнішим. Треба було принести з церкви свяченої води. Мої були переконані, що коли є ця вода — може не бути більше нічого. І навпаки: без свяченої води жодні добра цього вечора не є справжніми добрами.

Одного разу я пішов по воду трохи запізно. Церква була вже зачинена. Перед дверима не було ніякого чану. Я повертався випорожнілим замороженим і засніженим містом, в якому навіть ліхтарі світили послаблено, і розглядав велич своєї і родинної поразки. Зрозумів, що не можу цього допустити. Добре, що тоді ще були вуличні колонки, з яких навіть у такі морози витікала здорова йорданська вода. Тож набрав повний слоїк цієї студені, знаючи, що не зможу розчарувати, що не буду розповідати про походження води.

Читайте: Де ви були, коли приймався закон Гадіка-Підрахуя?

Вже на сходах камениці згадав про таку важливу екстремальну річ — у випадку загрози смерті новонародженого у випадку відсутності священика кожен християнин може здійснити повноцінне хрещення. Зупинився біля вікна, морозяні візерунки на якому нагадували абстракціоністський іконостас, виставив слоїк на підвіконня. Знайшов у кишені вервицю отця Антилопи, яка врятувала колись цього місіонера від з'їдження у Африці. Проказав кілька молитов, занурюючи вервицю у воду, і побіг сходами догори, принісши воду якраз до вечері.

Рідні пили воду, а я уважно спостерігав, чи не стається з ними чогось злого через моє приховане святотатство. Бо — розуміючи, що всі води світу так чи інакше уже були колись посвячені — все ж не мав я права і компетенції чинити таїнство! То був найнеспокійніший рік у моєму житті. Не міг дочекатися наступного Йордану, аби всі улюблені змогли нарешті запити мою щиру фальшивку справжньою свяченою водою. На щастя і вони, і я цей рік все ж пережили. Непогано.

Ця історія пригадалася мені через те, що зовсім недавно сталося у рідному місті. Дуже милі активісти, переповнені добрими намірами, взялися відновити перші з ряду багатьох занедбаних вхідних дверей у історичних каменицях. Зняли двері на реставрацію. А через якийсь час встановили на те місце цілком нові, грубо стилізовані під збірний образ історичних дверей. Все супроводжувалося сенсацією — нарешті, позитивна ініціатива, врятована спадщина, прегарні двері з прегарними вітражами…Святотатство полягало у тому, що стосовно цієї бутафорії не перестають вживати слова "реставрація".

Читайте: "Гаварить не по-нашему"

Кажуть, що ті двері не піддавалися відновленню, але ці набагато майстерніші і привабливіші, ніж ті, справжні. І ще важливо, що новотвір навіть не є ретельною копією, а тим, що собі уявили і що могли зробити натхненні аматори. А найгірше, що до цього всього навіть не додумалися залучити тих, хто щось знає і вміє, ні реставраторів, ні навіть зануд, які могли би знайти у архівах точні зображення саме цих дверей. Забракло не тільки компетенції, але й думки про те, що вона може бути і може бути важливою.

Є щось таке, що у будь-яких проявах пов'язане з таїнством. З чимось ірраціональним, у що можна тільки вірити і час від часу відчути незбагненним ширенням сяйва. Зрозуміло, що у всіх випадках можна досягти консенсусу — що цього таїнства нам не конче потрібно. Що всіляка автентичність, заповідність, невинність, тривалість, недоторканість — то пусте, бо може бути раціональніше і гарніше. Але тоді потрібно максимально точно вживати означення, щоби не потрапити у безнадійно програні ігри з дияволом. Щоб не читати рекламних повідомлень від пластичних хірургів про доступну реставрацію невинності.

Це буде тривожний рік. Не можу дочекатися, коли другі двері освятять цьогорічну щиру фальшивку.