"Маленькі дива": виходжування передчасно народжених діток
Ще декілька років тому словосполучення "передчасно народжена дитина" було для мене зовсім невідомим. Я нічогісінько не знала про таких дітей, які народжуються з масою тіла кіло чи навіть менше. Поки не стала сама мамою такої крихітки. Довго приходило усвідомлення того, що сталося, прийняття, що це сталося саме зі мною. Я і гадки не мала, що завчасно народжується кожна 10-та дитина у світі, а недоношеність є однією із перших причин неонатальної смертності.
Моя вагітність не була дуже легкою, але і причин для госпіталізації мій лікар не бачила. Підвищений тонус матки тримався часто, але загалом я себе почувала добре – ні токсикацій, ні набряків, підвищенного тиску не було. Просто собі жила за принципом "вагітність – це не хвороба". Поштовхи в животику я почала відчувати дуже рано, на 14 – 15 тижнях вагітності, що не типово для першої вагітності. На курси для майбутніх батьків я свідомо вирішила ходити на ранніх термінах, аби не відкладати все на останній момент. Проте там за весь курс я нічого не чула про те, що щось може піти не так і що тоді треба буде робити – такий собі план "Б" ніхто не озвучував.
Читайте: Як соціалізувати дітей з обмеженими можливостями
В неділю я мала хрестити синочка моїх друзів, але доля склалася інашке, в той самий час як ми мали виїзджати в церкву – я лежала в пологовій залі і народжувала донечку. Окрім стану шоку мало що пам’ятаю. Лише згадую, вже як маленьке жабенятко поклали на секундочку на груди. Розуміла, що гарним знаком було те, що дитинка закричала одразу.
Ох і важкі були перші дні: нічого не знаючи, коли не розумієш що відбувається, і що тебе чекає, губишся у своїх власних переживаннях. Додавала перцю в ситуацію фраза "треба почекати 7 днів", лише тоді, коли лікарі могли переконатися, що дитина вижила, і батьки могли отримати документи про народження малюка.
В ті дні я вперше потрапила до перинатального психолога на консультацію, яка мені дуже допомогла. Я розуміла, що мені важко і що мені потрібна допомога із прийняттям ситуації. Для мам дуже важлива підтримка рідних і друзів, і я вдячна моїй родині, яка була постійно поряд. Звісно, їм було теж дуже важко і страшно. Досі згадую, як мій тато забігав в палату і лишав речі біля входу і постійно казав, що дуже поспішає. Потім вже прийшло розуміння, що він просто дуже боявся побачити таку маленьку дитину, яку ще ніколи не бачив у своєму житті.
Виходжування в перинатальному центрі тривало практично два місяці, за які спершу ми спільними зусиллями із лікарями боролися із лейкоцитами, далі налагоджували харчування і боролися за кожен грам, підтримували рівень заліза – з ним зазвичай є нюанси у недоношених діток, слідкували за очами, аби не пропустити ретинопатію, овальним вікном та неврологією. Мало спали, чи інколи взагалі не спали, але дізналася, що у мам є така функція перезапуску: настає ранок і сили звідкись приходять. Бо вони потрібні, не важливо спав ти чи не спав аби бути біля дитини. В палаті тоді були із ще однією дівчиною з дитинкою, з якою досі дружимо і згадуємо ті часи, коли на новий рік разом прикрашали палату чи шили костюми нашим діткам Діда Мороза та Снігуроньки з вати на 31 грудня.
Але сьогодні ні слова про погане. Саме власний життєвий досвід привів мене до цієї теми, яка зараз стала моєю роботою, моїм хобі та щоденним натхненням. Коли Діанці було півроку я вирішила розпочати виробництво речей для передчасно народжених діток, бо вибір одягу для таких немовлят дуже обмежений, а восени минулого року прийшла готовність відкривати першу в Україні Асоціацію батьків передчасно народжених дітей. Уявіть, що в деяких країнах такі асоціації працюють вже 10 чи навіть 20 років, наприклад одна із найперших асоціацій в Європі працює у Бельгії і має за плечима 26 років досвіду. За три роки "варіння" в цій темі у мене є більше розуміння чого не вистачає батькам та лікарям у відділеннях, з’явилося багато знайомих, які пройшли через непростий шлях виходжування і які готові підтримувати інших не лише словами, а й діями. Не хочеться бути просто спостерігачем недосконалих процесів, хочеться зробити і свій внесок, переймаючи досвід іноземних колег.
Однією з основних задач для Асоціації ми з колегами (мамами діток-поспішайок) бачимо інформування населення про проблематику передчасних пологів, надання підтримки іншим родинам, які опинилися в такій самій ситуації, можливо позитивні приклади інших допоможуть комусь укріпитися у вірі. Не секрет, що налаштування та віра батьків – значать дуже багато. У планах працювати із наданням фінансової допомоги родинам, покращувати умови виходжування і робити все можливе для запобігання передчасних пологів. Коли мами будуть обізнані, що може спровокувати передчасні пологи, або щось йде не так із перетіканням вагітності і план "Б" зрозумілий– то кількість пологів раніше 37 тижня можна буде зменшити.
У багатьох перинатальних центрах є традиція збирати випускників, і це також дуже важливо для того, аби родини підтримували один одного, а лікарі бачили результат своєї роботи – як ті крихітні дітки, яких витягували всім відділенням вже можуть самостійно і бігати, і стрибати і розповідати віршики у 3 -4 рочки і нічим не поступатися своїм одноліткам. Ось така зустріч якраз відбудеться завтра, куди зберуться випускники Перинатального центру м.Києва та усі передчасно народжені малюки з батьками на Свято Малюка. У програм планується презентація зворушливого фільму Крістіни Бессолової "Маленькі дива" про передчасно народжених дітей: 8 історій, 8 дітей та 8 сімей, які пройшли усі випробування і зараз радіють кожному дню, а їхні життя сповнені щастям, бо в цих родинах є свої маленькі герої.
Свято відбудеться у Центрі сучасного мистецтва М17, за адресою : Антоновича 102 – 104, Київ.
Вхід вільний.
Інколи деякі проекти даються не просто, із випробуваннями. Але від того отриманий результат цінується ще більше. Так само і в мене. Я вдячна долі за донечку та ціную отриманий досвід, який намагаюся використовувати із найбільшою користю не лише для себе, а й для спільної теми.
