Блог | Америка: прощання і привіт
Мені здається, що перш, ніж заявити Америці й Європі про підтримку українського Майдану і української революції гідності, вселити надію нашому народу про прийняття до вільного світу, керівники цих країн, а найперше Обама і Меркель повинні були сісти на унітази і не вставати до тих пір, аж поки Україна не опиниться в Митному чи навіть Євразійському Союзі. І мовчати та молити бога, щоб Путін аби на хвильку забувся, що вони взагалі існують у світі. У крайньому разі тоді було б менше людських жертв, кількість яких на сьогодні нараховує тисячі, а незабаром може перевалити і за мільйони.
Читайте: Обама не хочет быть "хромой уткой" и говорит, что еще пригодится
Натомість ми чули шум, бурливе плюскання у кориті, яке випадково сплутали з морем підтримки, з одноголоссям гуманної готовності того ж вільного світу допомогти нам, несправедливо ображеним, пограбованим і приниженим, відстояти нашу свободу, справедливість і незалежність.
Кому повірили?.. Обама... Колись, коли вперше його обирали президентом Сполучених Штатів, я був у захопленні. Треба ж такому статися! Країна, яка не так давно позбулася рабства, ще недавно сприймала афроамериканців, як другосортних людей, обирає своїм президентом афроамериканця. Це здавалося, як взірець, як вершина демократії. Згодом зрозумів, що помилився. Бо не можна ставити на найвищу посаду у вільній країні людину, у якої не вивітрився комплекс раба. А він у цього нащадка рабів таки є. І існує підсвідоме бажання відшукати собі господаря. Що він і зробив, знайшов такого в особі Путіна.
Читайте: Обама и Путин могут провести неформальную встречу - СМИ
Чого варте задіяне ним так зване перезавантаження стосунків з Росією, коли їх перезавантажував лише він? А Путін, навпаки, "завантажував", перетворюючи Росію у справжнього мілітаристського монстра, а себе у наймогутнішого у світі за всю його історію всевладного диктатора.
І світ отримав. Спочатку зруйновану і винищену Чечню, героїв-борців якої за волю слідом за Путіним обізвали терористами. Отримали обдерту Грузію. І тепер ось Україна. Замість того, щоб по-справжньому заступитися, як і годиться, по-справедливості, згідно світового порядку, встановленого ще після Другої світової війни і умов навіть відомого Будапештського меморандуму, продовжили примирювати агресора.
Читайте: Обама поздравил украинцев и пообещал помочь вернуть Крым
Першим, коли Путін лише почав захоплювати Крим, не втримався Обама. І що ж він заявив?: Головним у його месиджі прозвучало те, що Америка у цей конфлікт військово не втрутиться. Це Путін і всі ми зрозуміли, як дозвіл Росії на подальшу агресію. І вона продовжилася вже в східних областях України. І Обама ще раз запевнив, що військового втручання Сполучених Штатів не буде. Напевне, для того, щоб Путін спокійніше спав і сміливіше завойовував Україну. Краще б він просто змовчав. Відповідно по-капітулянтські за ним повели себе й країни Євросоюзу. А керівники деяких з них навіть висловилися на підтримку Росії і за готовність взяти участь в розколі України.
Будемо відверті: оті суворо анекдотичні погрожування пальцями та різні санкції, що застосовують керівники Європи й Америки щодо Росії, мало що важать і мало впливають на ситуацію. Агресія продовжується. Армади військової техніки і орди загарбників постійно сунуть з Росії. тисячі людей гинуть з обох боків. Україна стала жертвою і щитом проти агресії на захист вільного світу, який цього уперто не хоче бачити і розуміти, боїться навіть кроку ступити, щоб хоч чимось реальним підсилити цей щит. Та чи міцний він? У Росії більше і кращої військової зброї, більший людський ресурс, одурманений і тому переконаний агресивною пропагандою. І ця переконаність не менш міцна, ніж стійкість людей, що захищають свою Вітчизну.
Читайте:
Немцов: вести себя как Пореченков или Киселев — несусветная подлость
Ситуація надто складна. Росія навіть заявляє про готовність при її потребі застосувати атомну зброю, проти якої у колись роззброєної України нічого немає. Замість того, щоб допомогти, Обама заявляє, що у нього стосунки з Путіним "прямі і міцні", що зброї летального призначення нам не надасть. Це начебто проти нас не застосовується зброя летального призначення. Тільки ось чомусь гинуть люди.
В такій ситуації і при такій "готовності" допомагати нам добитися справедливості, відстояти свободу і незалежність чи варто сподіватися врешті-решт на реальну підтримку вільного світу? Навряд чи. Якщо і надійде допомога, то занадто пізно. Коли вже й допомагати буде нікому. Швидше всього повториться спроба далеких сорокових років минулого століття умиротворити агресора. І що тоді з цього вийшло? І що вийде у недалекому майбутньому?
Читайте: Растет число россиян, считающих агрессию Путина против Украины попыткой предотвратить свое свержение
Давайте пофантазуємо. Розчарована Заходом і пригнічена Росією Україна проводить референдум і добровільно повертається до Росії. Знову Крим український, російські війська та ополченці разом з технікою залишають нашу територію. Кілька надто вже одіозних сепаратистів одержують заслужене покарання за вчинені звірства. Це схвально сприймається, як українською, так і російською сторонами. Втрати з обох сторін внаслідок недавнього збройного конфлікту не надто великі і не настільки ще критичні, щоб стати підставою для масового збурення. Керівники обох країн разом покладуть квіти на братських могилах. Про "укрів" забудуть, навіть заборонять вживати цей неологізм, у фашизмі звинуватять декількох представників Правого сектору. Можливо, для рівноваги і навіть декого з росіян.
Читайте: Россия должна понести ответственность за срыв Минских соглашений - Могерини
І арка Дружби народів у Києві святково засяє. Більше, ніж сорокамільйонний народ повернеться в свою "дружну" сім’ю "братніх" народів. Путін із задоволенням потре руки. Ще б пак! Наскільки зможе зрости його економічний потенціал, його армія... Українці для неї не чужі. Адже служили в ній століттями. І навіть недавно. І легко займуть свої звичні місця в казармах. І Путіну можна буде піти далі. В Європу, яку, як він може пригадати з практики Гітлера, завоювати дуже легко. І навіть поставити в стрій. Поряд з українцями. Які, до речі, підуть на Європу з великою охотою. Як сьогодні чеченці ідуть на нас. За те, що не підтримали їх у вільному світі, вважай, майже зрадили. Не підтримали народ в той час, коли він ще прагнув свободи. А далі?.. Чекай, Америка.
