Шлях влади в нікуди: Лавра, Софія, Десятинка

Експерименти над громадою – річ проста і зрозуміла. Ми це вже проходили. Очільники держави, ніби садисти, перевіряють наскільки глибоко в наші душі можна увіткнути шило. Тем було чимало: Крим, голодомор, мова, підручники, тощо. У Києві ж, як ніколи гостро прозвучала тема історичних храмів.

Історія Перша. Лавра

Зміна директора заповідника, передача комплексу з муніципальної власності в державну, виселення усіх (заразом майстерень художників і музеїв) і заповнення порожнин церковними підрозділами – отакий був план. Повною мірою його реалізувати не вдалося, бо громадськість активно виступила на захист музеїв та майстерень. Влада змушена була заявити, що нікого на вулицю виганяти не будуть, усіх переселять чинно, благородно... Почали рахувати: куди, кому, скільки. Виявилося, що для того, щоб відповісти за правильні слова міністра культури М.Кулиняка, який пообіцяв бути максимально лояльним до „виселенців”, потрібно знайти багато чого, а до того ж, близько 2 млрд. гривень і кілька років. Ані такого часу, ані такої кількості грошей у держави немає. Тому комісія з виселення музеїв, що її створив Кабмін, ось уже два місяці не засідає.

Бліц-криг з виселення закладів культури з території Києво-Печерського заповідника не вдався. Війна набула затяжного характеру. На бік музеїв встали не лише опозиційні політики, мистецька еліта, громадськість, а й діячі культури наближені до В.Януковича – Борис Олійник, Іван Драч...

Але не довго раділа громада: у влади був план Б.

Історія Друга. Софія

Жертвою номер два мав виявитися храм номер один – Софія Київська, яка цього року святкує своє 1000-ліття. Несподівано з-за куліс (і там, певно, є люди, що вболівають за культуру) з’явився проект Указу Президента про передачу цього заповідника в руки Мінкульту. Того самого, якому доручили виселяти музеї і звільняти місце для монастиря УПЦ МП в Лаврі.

Громадськість дофантазувала: за передачею дітища Ярослава Мудрого - Софії Мінкульту, зміна директора, виселення закладів культури, звільнення місця для УПЦ МП, а дехто, навіть, заявляв, що для РПЦ і особисто Кирила.

Церква зробила все, щоб публічно підтримати ці уявлення громадськості. УПЦ МП заявила, що претендує на цей храм, а УПЦ КП висловилась за почергове служіння в Софії. УГКЦ виступила за передачу храма в майбутньому об’єднаній помісній Українській православній церкві.

Частина громадських активістів кинулись підтримувати то того, то іншого предстоятеля, але більшість з тих, хто знає реальний стан справ, категорично виступили проти богослужінь у Софії будь-якої церкви.

Чи виступаю я проти передачі храмів громадам? Ні, я – за. Але лише у тому випадку, коли це не зашкодить храмам. Тим, хто не знає, поясню – тисячолітніх мозаїк і фресок такого розміру, як у Софії, практично більше немає ніде у світі. Відомі храми, такі як Собор Паризької Богоматері, Кельнський собор, собор Св.Павла у Лондоні чи Св. Петра у Ватикані - значно молодші і, зрозуміло, їх значно простіше оздоблення знаходиться в технічно кращому стані. Якщо в Софії почнуть правити служби, то звукові хвилі, а не лише вологість і кіптява прискорять процес відділення зображень від кладки. Тоді обвал стелі в «СкайМоллі» видасться нам веселою дрібничкою.

Після пікетів, після численних звернень і прес-конференцій міністр культури М.Кулиняк заявив, що ніякій церкві Софію не віддадуть, але підтвердив, що такі небезпечні для святині богослужіння він допускає.

Ми розуміємо, що в даному разі йдеться не про рішення міністра, який просто виявився крайнім, а про керівну вказівку зверху. Ситуація з Софією залишається незрозумілою. Громадськість, напевно, і далі влаштовуватиме акції протесту, поки не пересвідчиться, що головній українській святині нічого не загрожує. Тож, переселення церковників у нові приміщення в історичному центрі міста і тут довелося відкласти.

Історія Третя. Десятинна

Але на кожен план „Б” у хорошої влади завжди є план „Б+”. І тут жертвою прагнення будь-чим сприяти діяльності одного модного патріархату став храм не просто номер один, а базовий храм усього руського християнства. Навіть, не храм, а його підмурки.

Історія Десятинного храму унікальна. Його точно побудував Володимир на місці, де були страчені християни, які не схотіли відмовлятися від віри. Чи це були соратники Ольги, яка, як відомо, прийняла християнство задовго до Володимира, чи страта відбулася ще раніше, а самі християни були ще з тієї апостольської церкви, яку тут колись організував ще Св.Андрій Первозваний – цього ніхто не знає. Але головне, що це була перша митрополича резиденція на Русі, перша княжа родинна церква... Коротше кажучи, суціль одні символи.

Сьогодні КМДА оголосило, що почався конкурс на визначення кращої містобудівної концепції культурного, архітектурного та мистецького відновлення пам’ятки археології національного значення «Дитинець стародавнього Києва VIII-X ст. з фундаментом Десятинної церкви X ст.».

Умови конкурсу, як зазначає КМДА, передбачають консервацію та сучасну музеєфікацію автентичних залишків та слідів церкви Богородиці (Десятинної), створення архітектурного ансамблю з інфраструктурою музейного комплексу. Важливо передбачити можливість проведення подальших науково-археологічних та історико-культурних досліджень давніх поселень епохи неоліту та залізного віку, цитаделі давнього Києва Х ст., некрополю X та XI століть, залишків княжих палаців, слідів перших етапів формування державності на Київській Русі із єдиної для всіх слов’янських народів Східної Європи духовної та символічної цінності – церкви Богородиці (Десятинної) X – XIII ст.

Проти оцих бажань заперечити нічого. Насправді, з підмурками Десятинки щось треба робити, бо там усе запущене й напівзруйноване, але...

Але саме 25 лютого, в день коли почався конкурс, міністр культури М. Кулиняк заявив, що ніякого будівництва на території Десятинної церкви не буде. Увесь жах ситуації полягає в тому, що, якщо ці слова міністра вже спростовані діями О.Попова, то вочевидь можуть бути спростовані і слова, що стосуються його особистих заяв стосовно Софії та Лаври.

Чи не може бути так, що у влади є один чиновник, який щиро дає прийнятні для суспільства гарантії, а інші роблять те, що мають робити, нехтуючи заявами першого?

Ще раз нагадаю, я за те, щоб фундамент Десятинної церкви був накритий павільйоном, бо те, що ми маємо зараз – нікуди не годиться. Подальша доля цього святого місця повинна визначатися не чиновником КМДА, а національною елітою, експертами, фахівцями, які мають досягти консенсусу в баченні того, що і як має бути. Ними, але не церковниками, які вже заявляють, що мета проекту – будівництво чоловічого монастиря, який вже однією ногою стоїть біля підмурків святого храму.

Та поки вчені сперечаються, київська влада діє. Ми вже через 2 місяці побачимо ескізи чи макети того, ЯК це буде, не вирішивши, передусім, ЩО це буде.

Головні зауваження до київської влади, яка вирішила взяти на себе усю брудну роботу у цьому скандальному проекті, такі: чому КМДА оголошує конкурс на те, чого немає в Генеральному плані Києва затвердженому Київрадою? Чому КМДА оголошує конкурс на споруду, якої немає в плані соціально-культурного розвитку столиці? На те, чого немає в програмі „Столична культура 2011-2015”. Тим паче, що гроші на конкурс, як і на саме будівництво, не передбачені в Бюджеті Києва.

Хто дав право виконавчій владі Києва порушувати стільки важливих документів одночасно? Чи це просто pr-хід, який має лише випробувати нас на швидкість і силу реакції?

Далі буде?

Далі буде обов’язково. Якщо ми це не зупинимо.