УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Києво-Печерська лавра: церковність чи духовність?

Києво-Печерська лавра: церковність чи духовність?

У попередніх публікаціях я вже розповів про два найдавніших дива, що входять до «7 чудес Києва», визначених кілька років тому в рамках проекту «7 чудес України», ініційованого віце-спікером Верховної ради, істориком Миколою Томенком. Ішлося про Софію Київську, якій наступного року виповнюється 1000 років, та про Золоті Ворота, які, певно, ще «доросліші». Сьогодні поговоримо про Києва-Печерську лавру, якій аж ніяк не менше, ніж 960 років.

Засновником монастиря вважають монаха Антонія, який у середині ХI століття побудував першу печерну келію на Київських горах. Так оповідає церковна традиція. Деякі дослідники переконують, що монахи тут жили ще раніше, адже християнство в Київській Русі має майже 2000-літню історію, а от від того грандіозного хрещення, яке провів у Києві Володимир, минуло й справді трохи більше 1000 років. Церква святкує 1022 роки Хрещення Русі-України, та ми, християни, повинні розуміти, що ця дата умовна, адже християнство в Україні має значно глибші корені. Християнкою була княгиня Ольга, християнами були Аскольд і Дір – усі вони отримали хрещення в Константинополі.

Проте хрещення в православній столиці було, як на мене, швидше символічним ритуалом, адже не могли князі отак в один день змінити свою віру з язичницької на християнську. Безумовно, вони знали про християнство, вони жили серед християн, і, певно, й самі були християнами ще до своїх походів до Константинополя, адже Україна має апостольське хрещення, оскільки ще в I столітті християнство в Україну приніс Св. Андрій Первозванний. Це не заперечується ані Московським, ані Київським патріархатом, ані Українською автокефальною церквою. Тим не менше, виходячи з якихось своїх церковних інтересів, ніхто з київських предстоятелів не наважився офіційно назвати українську церкву апостольською, як це зробили, приміром, вірмени.

Отже, печерним церквам і келіям на київських схилах Дніпра понад 960 років. Окрім тих важливих церковних моментів та історико-архітектурних особливостей, про які багато й без мене пишуть і говорять, зверну увагу на те, що саме тут працював Нестор Літописець, який по-своєму трактував історію нашою держави і якого ми вважаємо не лише першим відомим істориком України, а й першим політичним pr-ником (він явно працював на Ярослава Мудрого), саме тут похований легендарний богатир Ілля Муромець, тут жили й творили найдавніші з відомих українських художників Аліпій та Григорій, тут працювала перша в Україні друкарня, тут творили легендарні українські художники Іван Їжакевич, Михайло Врубель, Марія Приймаченко.

Отже, Києво-Печерська лавра – святиня далеко не лише церковна, а й духовна в широкому розумінні цього слова, цивілізаційна. Саме тому Лавра стала об’єктом культурної спадщини, що визнаний і охороняється ЮНЕСКО.

І дивними виглядають заяви Прем’єр-міністра України Миколи Азарова, що з території Києво-Печерської лаври невдовзі приберуть усе, що не стосується монастиря (це проголошено під час візиту Московського Патріарха Кирила до Києва). На жаль, сьогодні ця жахлива фантазія очільника уряду – можлива, адже кілька днів тому Київрада проголосувала про передачу Лаври з муніципальної власності до державної. Депутати були переконані, що Києво-Печерським заповідником і далі опікуватиметься Міністерство культури, а значить, на території Лаври залишаться і музеї, і художні майстерні, і, звичайно, монастир. Проте своєю заявою Микола Азаров повністю перекреслив ці надії.

На щастя, рішення Київради про передачу Лаври досі не набуло чинності, оскільки його не підписав мер Леонід Черновецький. Сподіваюсь, він не зробить цього ніколи. Якщо ж це станеться, то доведеться готувати рішення про відміну передачі, адже не можна допустити, щоб одне із 7 чудес України і Києва стало закритою зоною лише для священиків і богомольців, а важливі українські музеї, що там розташовані, митці, які працюють в Лаврі, лишилися бездомними.

PS. До речі, вулицю Івана Мазепи, на якій стоїть Лавра, і досі офіційно не перейменовано на Лаврську, оскільки рішення Київради ще не підписано мером. Леонід Михайлович не встиг його підписати до відпустки? Чи помітив, що обидва рішення – і про передачу Лаври, і про перейменування вулиці І. Мазепи – приймалися з порушенням регламенту, законів та Указу Президента?

Олександр Бригинець, письменник, голова Постійної комісії Київради з питань культури і туризму