Чому громадська думка відмовляє Оксані Гайдук спробувати власні сили і довести можливість бути успішним менеджером журналу «Українська культура», від якого багато хто відмовився? Лише тому, що вона пов’язана з Міністром культури Михайлом Кулиняком родинним зв’язком. Це навпаки, стимулюватиме її працювати більше і краще. Адже їй треба докласти більше зусиль, щоб довести свою ефективність. На щастя, історія має чимало успішних прикладів. Юлія Мостова не втратила лідерство газети «Дзеркало тижня», коли очолила редакцію після свого батька Володимира. Три покоління видатних акторів з гордістю носять прізвище Ступка. І ніхто не може дорікнути Остапові, що його успіх – це заслуга виключно батька, хоча він визнаний авторитет у мистецтві. Можу лише здогадуватися, скільки недоброзичливців перемили кістки Остапові, коли він робив перші кроки на сцені.

Видео дня

За кожну людину говорять її справи. Хіба винна Оксана Гайдук, що вона «не в тій родині світ побачила?» Позбавляти її шансу проявити себе лише на підставі родинних зв’язків – щонайменше несправедливо. Усі мають отримати рівні можливості та умови.

За радянських часів мені відмовили у праві працювати у спілці композиторів лише на тій підставі що мій батько – Олександр Білаш і вся країна співає його «Два кольори». Потім, коли я прийшла на радіо, багато хто поза очі переконував знайомих, що мене просто влаштували і я сама ні нащо не здатна. Доводилося викладатися на повну, щоб довести, що я не просто ношу прізвище батька, а й сама чогось варта.

Коли у 2011 році я прийшла у видавництво ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» жодне з семи його видань не виходило друком. Приміщення видавництва перебувало у стадії «давно зупиненого ремонту». Сьогодні виходять всі сім видань. Ми потрапили до мережі «Союздрук», що зробило наші видання доступними для широкого загалу. Ми заробили кошти і завершити ремонт. Ми закрили борги, що існували з 2009 року і повернули перед передплатників.

Тож панове, які на словах вболівають за журнал «Українська культура»! Наберіться терпіння, дайте можливість їй працювати, і після презентації наступного хоча б 10-го числа журналу, який вона випустить, робіть свої висновки. І якщо успіхів Оксани Гайдук буде недостатньо, я буду першою, хто це визнає. Але при цьому треба зберігати об’єктивність і неупередженість. Оксані буде важче довести, що вона на щось здатна, бо кожний вчинок розглядатиметься через призму «впливового родича». Знаю з власно досвіду, що це мине з часом. Але цей час дуже важко пережити.

Я вірю в журналістський хист Оксани Гайдук. І щиро бажаю їй успіхів.