Кремлівський мрійник, або Помилка резидента

Если нельзя, но очень хочется – то можно.

Російський крилатий вислів

Як говорила героїня роману "Театр" Сомерсета Моема: "Головне – це вміння тримати паузу, чим більший артист – тим триваліша у нього пауза".

Володимир Путін два тижні уникав будь-яких коментарів перед пресою, зате в останні декілька днів поставив світ фактично на межу третьої світової війни.

І ось, нарешті, президент Росії зібрав групу журналістів на годинну бесіду, яка підтвердила гірші припущення політиків та експертів, що аналізували вторгнення російських військ на суверенну територію України.

Найточніше їхні побоювання окреслила Ангела Меркель у телефонній розмові з президентом США. За інформацією авторитетної "The New York Times", канцлер висловилась приблизно так: "Путін живе у іншому світі і я не впевнена, що він зберіг контакт із реальністю".

Подібна характеристика щодо навіть пересічної людини, неминуче викличе у родичів та сусідів вмотивовану тривогу, що ж тоді гадати, коли таке говориться про фактично безроздільного господаря країни, яка володіє другим за потужністю ядерним потенціалом у світі.

Найперше враження від прес-конференції Путіна – він досі не оправився від шоку, спричиненого українським Майданом і повним руйнуванням путінської моделі російсько-українських відносин: замість позбавленого будь-якого геополітичного маневру Януковича треба вибудовувати стратегію стосунків із політиками, підконтрольними Майдану і жорстко зорієнтованими на тісне партнерство із Заходом.

По-друге, попри традиційну для очільників Росії пропагандистську риторику про "неонацистів, націоналістів і антисемітів" у київській владі, він вимушений був фактично визнати антикримінальний характер української революції, а відтак і погодитися із правом українців на протест. Чого вартує фраза: "Я розумію, тим не менше, тих людей на Майдані, які до цих пір вимагають не якихось там ремонтів фасаду влади, а вимагають кардинальних змін".

Як мантру Володимир Путін декілька разів повторив, що "…корупція, збагачення і розшарування" мають місце і в Росії, але тут таких потрясінь не буде. Ну що ж, блаженний, хто вірує – полюбляють говорити росіяни.

Якщо спробувати систематизувати сказане президентом Росії у контексті розпочатої де-факто війни проти України, то його основні меседжі звелися до наступного:

• в Україні відбувся антиконституційний переворот і збройне захоплення влади;
• український парламент частково легітимний, уряд і виконуючий обов’язки президента – нелегітимні зовсім;
• очільник Росії має звернення [на його думку] діючого президента України Януковича про застосування збройних сил РФ для захисту життя, свободи і здоров’я громадян України. Зараз такої необхідності немає, але вона може з’явитися і тоді Путін прийме "легітимне рішення";

• Росія не визнає своїх зобов’язань, як гаранта безпеки і недоторканності кордонів, оскільки в Україні відбулася революція, фактично з’явилась нова країна, з якою Російська Федерація ніяких угод не підписувала;
• громадяни, які проживають на тій чи іншій території, повинні самі визначати своє майбутнє на основі права націй на самовизначення.

Спробуємо подивитися на розставлені Путіним акценти під дещо ширшим, ніж російський – міжнародним кутом зору:

1. Щодо легітимності української влади. Вона може подобатися чи ні, але більшість життєво важливих для країни рішень голосуються в українському парламенті конституційною більшістю голосів. Страшилки про бойовиків, що стоять з автоматами біля скронь заляканих депутатів – явне перебільшення, почерпнуте із "п’ятихвилинок ненависті" у виконанні російських телевізійних корифеїв.

Щодо легітимності Уряду і в.о. президента – то вона підтверджена усіма головними політичними гравцями світу, окрім Росії. За таких умов, позиція невизнання виглядає, як мінімум, контрпродуктивною.

2.Стосовно звернення Януковича і права Володимира Путіна вводити війська на територію України: Верховна Рада оперативно відреагувала на інформацію про наявність такого листа, а саме –роз’яснила, що за українською Конституцією (і діючою, і у попередній редакції) – дозвіл на перебування чи введення іноземних військ – виключна прерогатива парламенту. Відтак міжнародно-правова вага звернення громадянина Януковича не більша, ніж будь-якого іншого прихильника Путіна.

Щодо права ігнорувати Будапештський меморандум – то тут справа складніша. Скоріше за все, президент Росії переоцінив свою роль, як незамінного фактору у розв’язанні гострих міжнародних пасьянсів. До речі, ця роль і справді у багатьох випадках є помітною. Достатньо пригадати Іран, Сирію, Північну Корею. Дуже важливим для США, у контексті виведення військ із Афганістану, є дозвіл Путіна на створення транзитної бази в Ульяновську. Але…Західний світ не міг проігнорувати російську агресію, бо саме Україна добровільно відмовилася від одного з найбільших запасів ядерної зброї, а члени ядерного клубу гарантували її безпеку і недоторканість кордонів. Своїми діями Путін, фактично, замахнувся на післявоєнну безпекову модель світу і спробував девальвувати вартість міжнародних домовленостей найвищої ваги.

На фоні прагнень Заходу схилити уряди Ірану та Північної Кореї до добровільної відмови від ядерних амбіцій, такий крок президента Росії викликав обурення і бажання довести, що у XXI сторіччі міжнародне право залишається в силі.

Це був справжній прорахунок Путіна, який, судячи із намірів США і ЄС матиме чутливі наслідки для Росії у вигляді політичних та економічних санкцій.

3. Путінська теза про право громадян, що проживають на певній території, діяти на свій розсуд – небезпечна найперше для Росії з урахуванням її строкатого національного складу.

Той же Володимир Путін ще недавно з тривогою говорив: "Якщо у найближчому майбутньому ми не здійснимо практичні кроки для розвитку Далекого Сходу, протягом декількох десятиліть російське населення розмовлятиме китайською, корейською і японською". А якщо воно не тільки розмовлятиме, але й вимагатиме приєднання до материнських земель?

Як тут не пригадати ще одне російське прислів’я: "Не буди лихо, пока оно тихо".

І ще одна знакова тема, яку не обминув російський президент – тема Тимошенко. З ностальгією він пригадав їхню спільну конструктивну роботу і завершив: "Якщо вона захоче приїхати в Росію, нехай приїжджає". Що криється за цими словами Путіна – могло би стати, мабуть, темою окремої прес-конференції.

Загалом, враження від сказаного президентом Росії двояке: з одного боку можна, начебто, говорити про деескалацію конфлікту, з іншого – російські військовослужбовці з розпізнавальними знаками і без них продовжують блокувати автомагістралі та українські військові частини, псевдосамооборонці Криму готують незаконний референдум а псевдогромадяни України, з московською пропискою, штурмують будівлі органів влади на Півдні та Сході.

Коли заспокоїться кремлівський мрійник? Від цього сьогодні залежить не лише перебіг подій в Україні, але й безпека у світі.