Лівія: після Каддафі

Для початку повернемось трохи назад. Міжнародний політичний сезон розпочався з урочистого саміту 2 вересня у Парижі, учасники якого привітали Національну перехідну раду Лівії з народженням «нової Лівії».

Незважаючи на те, що бої між повстанцями та прибічниками Муамара Каддафі ще не закінчились, міжнародна спільнота досить оптимістично оцінила майбутні перспективи лівійської держави. Більше того, лідери західних держав описують події в Лівії не інакше як успішну боротьбу народу за свободу та демократію. Тому не дивно, що кожен з учасників лівійської операції намагається підкреслити визначальну роль своєї країни у поваленні режиму Каддафі.

Так, Лівія вже проголошена найбільшим зовнішньополітичним успіхом Ніколя Саркозі, якого наступного року чекає запекла боротьба на президентських виборах. Великобританія, яка досить болісно відреагувала на спроби Франції та США присвоїти всі лаври, не забарилась з відповіддю. Одразу після паризького саміту прем’єр-міністр Девід Камернон в інтерв’ю ВВС наголосив, що «Британія зіграла дуже важливу роль в інтервенції ...і ми маємо відчувати гордість за те, що зробили наші солдати».

Оптимістичну картину лівійського «тріумфу свободи» 30 вересня затьмарили повідомлення міжнародної правозахисної організації «Human Right Watch» про грубі порушення прав людини в країні. Гостру критику міжнародних експертів викликали безпідставні арешти тисяч «підозрілих» осіб, жорстоке поводження з ув’язненими, в тому числі застосування тортур. За даними експертів, значна частина ув’язнених – це особи, звинувачені у підтримці Каддафі.

Особливо підозрілими лівійські бійці вважали вихідців з субтропічної Сахари, оскільки саме темношкірі найманці складали основу армії полковника. Звичайно, в умовах перехідного періоду, коли ще продовжуються віськові дії, важко очікувати дотримання правових норм. Однак звіт правозахисників вказав на проблеми, які стануть ключовими для країни після остаточної перемоги над силами Каддафі. Розглянемо деякі з них.

Політична слабкість Національної перехідної ради. Будучи формально представником лівійського народу на міжнародній арені, Рада майже не контролює ситуацію в самій країні, зокрема дії численних військових формувань, які створювались стихійно в ході боротьби з режимом Каддафі. Ситуація з ув’язненими яскравий тому доказ, адже переважна більшість арештів проводилась за ініціативою локальних формувань.

Розподіл суспільства на переможців та переможених, прагнення помститись останнім. За словами правозахисників, хоча лідери перехідного уряду закликають бійців утриматись від актів помсти, сили на місцях не завжди чують їхні заклики. Показовим є випадок, що стався 10 вересня, коли бригада з міста Містрата прийшла у табір переміщених осіб біля Тріполі та арештувала всіх чоловіків (85 осіб) з міста Таверга. Підстава: підозра у їх причетності до розправи над жителями Містрата, яке вчинили прихильники Каддафі з Таверга.

Загроза поширення анархії. Після чотирьох десятиліть диктатури лівійці мають специфічне уявлення про свободу. А відсутність чіткого політичного лідерства та національної єдності лише загострюють ситуацію.

Міжнародні експерти з ІCG (International Crisis Group) вказують на те, що на разі головним завданням лівійського уряду є подолання розколу в суспільстві та встановлення власної легітимності. Конкуренція існує не лише між різними регіонами, етносами та племенами Лівії, а й всередині керівництва повстанців, між силами, що базуються на сході і тими, що базуються на заході.

Паралельно продовжуються дебати щодо права осіб, які заплямували себе співпрацею з режимом Каддафі, займати керівні посади у «новій Лівії». Але важливо те, що практично єдиними опозиціонерами в часи Каддафі були ісламісти. Так, в часи Каддафі теперішній голова Національної перехідної ради Махмуд Джабріл займав посаду міністра, а лідер ісламістів Абдель Хакім Бехадж був ув’язнений у найвідомішій лівійській тюрмі, Абу Салім.

Хоча ісламісти, на відміну від інших політичних сил, мають добре організовану структуру, оглядачі британської Guardian закликають не перебільшувати їх вплив. «Новому» лівійському суспільству їхні погляди здаються занадто радикальними та авторитарними. З підозрою лівійці ставляться і до політичних сил, сформованих представниками діаспори (секулярна та ліберальна течія в лівійській політиці).

Як написав один з популярних у Лівії блогерів з "Atfal Libya" (Діти Лівії): «створені та імпортовані з-закордону політичні партії прагнуть нав’язати нам свої погляди; щоб здобути підтримку громадськості, одні використовують релігію, інші – різні ідеології». Однак, підкреслює блогер, «ці люди не розуміють, що лівійці ніколи більше не приймуть нав’язаних зверху ідеологій, і неважливо чи вони імпортовані ззовні чи сформульовані тут». Лівійські блогери критикують політиків за те, що вони вже розпочали боротьбу за владу, в той час як повстанці ще ведуть бойові дії.

Найбільшу підтримку населення Лівії має національний напрям, представником якого є голова Перехідної ради, Махмуд Джабріл. Цей напрям досить неоднорідний, адже по суті є спробою обєднати представників різних груп під загальними патріотичними та демократичними гаслами. Через свій компромісний характер, ця політична сила не має чіткого бачення майбутньої Лівії, зокрема і в питанні ролі релігії.

Махмуд Джабріл вже пообіцяв залишити свою посаду як тільки повстанці здобудуть останнє місто під контролем сил Каддафі, Сірте. Цим кроком він хоче запевнити лівійців, що на зміну однієї диктатури не прийде інша. Однак відставка Джабріла та його найближчого оточення, як зазначають оглядачі британського Economista, залишать Лівію без добре відомих керівників. Вже зараз міжнародні інвестори, які готові вкладати гроші у відбудову держави, висловлюють занепокоєння невизначеністю її політичного майбутнього. Патріотичне піднесення населення Лівії, вливання в економіку значних коштів з закордонних рахунків режиму Каддафі та готовність міжнародної спільноти надати необхідну підтримку – всього цього може виявитись замало для стабілізації ситуації в країні, населення якої вперше буде обирати собі владу на демократичних виборах.

В останні роки Україна доклала чимало зусиль для розвитку відносин з Лівією, в тому числі в енергетичній сфері. Однак з падінням режиму М.Каддафі всі напрацювання у цьому напрямку було втрачено. Більше того, нова лівійська влада закидає Києву тісні контакти з колишнім диктатором, зволікання із визнанням Перехідної ради та участь українських громадян у війні на боці Каддафі. Про перспективи відновленні співпраці між Лівією та Україною, ми запитали у директора Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергія Толстова:

«1 вересня МЗС України привітало завершення активної фази воєнних дій на території Лівії, визнало Національну перехідну раду єдиним законним представником лівійського народу, висловило бажання продовжувати співпрацю. Однак з боку лівійських повстанців спостерігаємо жорсткий тиск на Україну. Так, лівійці заарештовують українських громадян, які, ймовірно, були лише цивільними спеціалістами на нафтопереробних підприємствах.

Хоча представники України в ООН ввійшли до «Клубу друзів Лівії» (мета діяльність якого підтримка лівійського народу), а Президент України Віктор Янукович підписав указ про надання гуманітарної допомоги Лівії; однак зрушень у відносинах з Перехідною радою досі немає. В певному сенсі, теперішнє керівництво Лівії тримає Україну в позиції заручника та демонструє їй зневагу через тісну співпрацю з М.Каддафі. Хоча звинувачувати Україну в тому, що вона активно підтримувала Каддафі, не зовсім справедливо. Зброю силам полковника поставляли Росія та Білорусь. Стратегія лівійського керівництва полягає в тому, щоб засобами тиску домогтись від України більшої допомоги (перш за все, продовольчої) та інших підтверджень лояльності».