Це сталося втретє в історії. Чому Україна їде з Олімпіади з повним нулем і чому ніхто не здивований

Україна їхала на Зимові Ігри в Мілані без особливої надії, ми вже давно не чекаємо медалей від таких змагань. Але лишитися взагалі без нагород – чи це те, що планували? В цьому матеріалі ми не будемо розбирати виступи окремих спортсменів, а спробуємо зібрати докупи всі причини, чому наші спортсмени пролетіли повз усі подіуми. Розповідає OBOZ.UA.

Відео дня

Жодної медалі – на рівні більшості європейських країн

Цього разу жовто-сині фінішували далеко за 30 місце, бо всього медальних позицій у Мілані та Кортіні виявилося 29. Найвище місце в усіх дисциплінах було дуже далеко, аж шосте. Що гарно, таких у нас два: 6/9 позицій посіла збірна з санного спорту (Туницька, Гой, Качмар, Мандзій, Стецьків, Мох) в останній день змагань із цієї дисципліни. Такий же результат отримала команда фристайлу (Брикіна, Окіпнюк, Котовський), шосте з семи місць. Історично це теж новий антирекорд: в попередні безмедальні рази Україна була на найвищому можливому місці п’ятою в різних дисциплінах. Це лише втретє в історії, коли ми їдемо з ОІ взагалі без медалей. На Зимовій Олімпіаді українці давно не брали медалей, аж у 2002 та 2010 роках. Саме час розібратися, що пішло не так.

Чому Україна не перемагає?

Найперше – погані виступи. Очевидно, що перфоманси в багатьох зимових видах спорту впливають на підсумковий бал. Невдача збірної з лижної акробатики була разюча, бо після срібла на ЧС, тут багато хто вмикав трансляцію з відчуттям надії. Але тільки 4 з 24 стрибків були успішними, ключові ж спортсмени не змогли виконати свої вправи. В біатлоні маємо певне досягнення, коли Мандзин став лише четвертим біатлоністом від жовто-синіх в історії, кому вдалося зайти на Олімпійських іграх у першу десятку. Він сам сказав, що це найкращий результат з очікуваннями, але мрії були значно вище. І таких висловів після виходів на змагання ми чули чимало, хоча надії на біатлон плекали значні. В окремих моментах було видно, що спортсмени згоріли: елементи не були впевненими, приземлення чи трюки виглядали кволими. Українці просто не мали впевненості.

По-друге, велику роль відіграє підготовка. Україна не має тренувальних баз. І справа не у війні – у нас банально ніколи не було вдосталь потрібних локацій. Доказом цього є непрохід в основний етап або кваліфікація на краєчку, з останнього місця відбору. Але українці змагалися за головні перемоги на своєму рівні. Наприклад, шорт-трекіст Олег Гандей, навіть із падінням і травмою, пройшов у наступний етап і так описав цей момент:

У Мілані був дуже високий рівень конкуренції, адже, виходячи з попереднього пункту, багато країн мають професійні школи та значно ширший пул спортсменів у зимових видах спорту. Українці на голову поступалися представникам Норвегії, Нідерландів, США, Італії та інших команд. Хоча бразилець Лукас Бротен взяв і виборов золото в гірськолижному спорті. Це перша медаль для теплих країн, де немає інфраструктури та умов для зими.

Іноді впливали й умови змагань. Наприклад, під час заїздів зі швидкісного спуску Дмитро Шеп’юк дебютував на трасі з жахливими умовами, коли там вже промчалися майбутні переможці фон Алльмен, Францоні та Паріс. Для них спуск був контрольованим, без перешкод і слизьких ділянок (як тієї, де злетів француз Мюзатон). Це не можна називати відмовкою, але постраждали ті, хто початково не мав великих шансів навіть на першу десятку. Можливо, треба було б дати з’їхати на ідеальній стартовій трасі найгіршим за рейтингом учасникам, а вже потім дати місце профі з кількома медалями? І таких прикладів в Італії було багато, не тільки щодо українців.

Тренер із лижної акробатики Енвер Аблаєв сказав, що його хлопці були гарними на тренуваннях, але через навантаження та інші причини стрибки під час змагань були поганезні. Його фраза була особливо гострою – "просто віддали медалі". А ще були випадки як із Дмитренко, коли вона захворіла і коучам довелося терміново скасовувати їх вихід на трасу в запланованих дедлайнах. Словом, Олімпіада-2026 для України була таким собі набором складних співпадінь, які не дали жодного шансу на подіуми.

Україна їде додому без медалей. Але головна перемога прийшла з неочікуваного боку

Україна і скелетон – це щось зі світу вуличних розваг, коли ми мало сподівалися на високі місця, не те що на нагороди. Але Владиславу Гераскевичу вдалося перетворити забавку на справу всього життя та щоразу покращувати результати на світових чемпіонатах, тому в 2026-му році українці сподівалися. Це мала б бути його чергова Олімпіада, але МОК вирішив, що російський вплив (а може й гроші) важливіше, через що Владислав лишився без старту, а наша збірна – без великих шансів на медаль.

Детальніше про шлях самого Гераскевича ми писали тут. Його відсторонення стало для всієї країни шоком, а подальша боротьба за ім’я та честь – величезним процесом протистояння з несправедливістю на рівні МОК і суду в Лозанні. Та ми виграли від цієї історії набагато більше, аніж сподівалися – Україна та Гераскевич отримали увагу великих міжнародних медіа, а Шолом пам’яті став одним із головних символів усієї Олімпіади.