УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Українську мову не визнавали другою за милозвучністю у світі: чому це фейк і звідки ростуть ноги

2 хвилини
53,3 т.
Українську мову не визнавали другою за милозвучністю у світі: чому це фейк і звідки ростуть ноги

Хто з нас не чув інформацію, начебто українську мову визнали другою у світі за милозвучністю? Ця сакральна фраза не одне десятиліття поширювалася через пресу, про це навіть говорили на шкільних уроках.

Останні роки у мережі все частіше говорять, що ця фраза – не більше ніж фейк. OBOZ.UA розбирався, чи дійсно у 1930-х проводився конкурс милозвучності мов та – якщо це фейк – то звідки у нього ростуть ноги.

Приємна новина про милозвучність, що тривалий час гріла серця українців та навіть проскочила у шкільні підручники, насправді не має жодної доказової бази.

За першою теорією, в Парижі в 1934 році начебто відбувся лінгвістичний конгрес, де провідні лінгвісти-мовознавці визнали українську третьою після французької та фарсі за мелодійністю звучання, лексичним багатством, великою кількістю фразеологізмів, синтаксичною гнучкістю тощо.

Більш того, так званий форум мовознавців відбувся і в Швейцарії, де наша мова посіла почесне друге (після італійської) місце за милозвучністю.

Здавалося б, у 1930-х всі тільки й зайняті були вивченням звучання мов – стільки конкурсів! Однак доказів проведення таких заходів наразі – жодних. Дослідники кажуть, що ні в 1934, ні в будь-якому іншому році конкурсів милозвучності мов не було, однак ймовірне першоджерело все-таки вдалося знайти. У 1893 році в США виходила українська газета "Свобода", де на першій шпальті була опублікована стаття про те, чому треба берегти та не забувати українську мову. В статті вона названа "руською", бо галичан тоді називали русинами. І є у статті така фраза: "Нашу руська мова якъ каже одинъ ученый прфесоръ Бантишъ-Камҍнскiй есть второю по италіяньской що до звучности, що до солодкости, що до придатности подъ безсмертни ноти всесвҍтных музикальних композиторовъ".

Сучасні дослідники кажуть, що конкурсів мов не було, а в статті наведена лише думка вченого.

Український письменник Юрій Винничук додає, що всі ці згадки про конкурси – лише мильна бульбашка: "З датою, щоправда, плутанина (то 1928, то 1934), з мовами теж, бо на місці французької вигулькує італійська, а на місці перської іврит, а на місці української – не повірите! – білоруська. Бо й білоруси плекають ту саму легенду, смачно катуляючи її на язику і пригощаючи довірливих".

Українська преса 1930-х років нічого про подібні конкурси не пише. Звісно, зараз можна нарікати на радянську цензуру, але ні західноєвропейська, ні емігрантська періодика нічого про це не згадує.

Юрій Винничук, намагаючись пригадати, коли, на його пам’яті, з’явилася ця легенда, зазначив, що вперше почув про неї від викладача в Івано-Франківському педінституті (нині Прикарпатський університет). Зізнається, що пізніше "не раз чув з різних вуст, та й сам прикладався до її ширення". Бо ж наприкінці 1980-х, за словами письменника, легенда про конкурс, що ніколи не проводився, "лунала вже звідусіль".

Насправді нам не треба жодних конкурсів та міжнародного визнання, щоб любити свою мову, дбати про неї та вважати її наймилозвучнішою.

Раніше OBOZ.UA розвінчував міф, начебто українська мова бідніша за російську.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.