Примите участие
в розыгрыше
экшн-камеры Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Другие виды спорта

Танці навколо Стадника

149

Ґвалт! Опинившись за межею олімпійських учасників, срібний призер Ігор-2008 Андрій Стадник ініціював відставку головного тренера збірної з вільної боротьби Руслана Савлохова. Засобом для протистояння львівський борець обрав перевірений в совєцькі часи метод: звернувся до керівництва Асоціації спортивної боротьби України через колективного листа, якого підписали немало чинних і потенційних збірників, зокрема олімпійські призери Василь Федоришин, Тарас Данько, потенційно перші номери своїх вагових категорій Микола Айвазян, Ігор Халаваджи, Олег Білоцерківський, Олександр Хоцянівський, а також група з третіх-четвертих номерів, згадування про яких на сторінках преси не достойне уваги. Всі вони (загалом – 21 особа) обурені методами роботи Руслана Савлохова й вимагають напередодні старту Олімпіади-2012 в Лондоні його відставки.

Розгляд ситуації намічений на 3 липня, коли відбудеться засідання тренерської ради. Тексту листа в розпорядженні "Обозревателя" наразі нема. Проте є висловлювання Андрія Стадника. Рупором він обрав невідомий досі ресурс "Коментатор", чиї журналісти від надмірної скромності не вказують ні власних прізвищ, ні контактних даних. Ознайомитися з позицією борця можна за цим посиланням. Якщо ж охарактеризувати ситуацію в двох словах, то невдоволений рішенням Савлохова про включення до складу олімпійської збірної в категорії до 66 кг молодого Андрія Кв"ятковського, а не його особисто Стадник звинувачує тренера в упередженості вибору й узурпації влади.

Як людина, котра ґрунтовно висвітлює борцівські події 11 років, гадаю, маю право не погодитися зі звинуваченнями, які пролунали на адресу тренера. З поміткою: в тому, що сталося, Савлохов винен сам. Через те, що впродовж останнього олімпійського циклу довіряв лідерам – Василеві Федоришину (до 60 кг), Андрієві Стаднику (до 66 кг) й Ібрагіму Алдатову (до 84 кг) надто сліпо. "То наші лідери і в мене нема підстав сумніватися в їхній кваліфікації" - відповідав Савлохов на запитання, чи не варто б поставити кожного в рівні з більш молодими внутрішніми конкурентами умови відбору.

Вдячність за довір"я

Ті, якщо оцінювати в цілому, безперечного тренерського довір"я не виправдовували. Точніше, до 2010-го стабільністю відзначався лише Федоришин. Після олімпійського срібла Пекіна Василь здобув бронзу й срібло чемпіонатів світу, двічі ставав третім на чемпіонатах Європи. Проте й тут ситуація не зовсім однозначна. По-перше, після срібного мундіалю-2010 Василь вже не виглядав настільки стабільним, як до того. По-друге, на внутрішній арені в нього був серйозний внутрішній конкурент – Євген Хавілов. За останній рік Євген переміг Василя в обох очних сутичках й лише після другої з них отримав право виступити на чемпіонаті Європи-2012. Там став п"ятим, але показав не надто якісну боротьбу. Це для тренера стало підставою, щоби усунути Хавілова з олімпійської команди й тим самим розчистити Федоришину шлях до третьої в житті Олімпіади.

Але ось парадокс: опинившись в такій незавидній ситуації, Хавілов, на відміну від Федоришина, не став підписувати ініційованої Стадником депеші. Сам же Василь мало того, що поставив підпис, дав вище згадуваному ресурсу резонансне інтерв"ю. Найбільше здивували ось ці слова: "Руслан Савлохов ставиться до нас без поваги. Він дозволяє образи на нашу адресу, звертається "нецензурщиною". У нас був ліцензійний турнір в Болгарії, ми його провалили. Усі це добре розуміли. Як на мене, старший тренер збірної мав би підтримати хлопців, сприяти тому, аби ми не втратили віру в себе. Але Руслан Савлохов вчинив інакше, він нас "обматюкав", вкотре принизив. Тому, під час тренувального збору в Заросляку хлопці до нас підійшли і сказали, що так жити більше не можна, треба щось змінювати".

Ці слова належать людині, яка увесь свій дорослий спортивний шлях пройшла саме в той час, коли збірною керував Савлохов. Саме Руслан Сосланович свого часу ініціював "прикидку", яка визначила, що на Олімпіаду-2004 має їхати Федоришин, а не срібний призер Ігор-2000 Євген Буслович. Виходить, увесь цей час Василь терпів? Навряд. За останніх десять років довелося записати з Федоришиним не один десяток інтерв"ю й в жодному спортсмен не сказав поганих слів про керівництво збірної. Здивувався лише тоді, коли не побачив поряд з собою на Олімпіаді-2008 особистого тренера Ігоря Барни. Окрім того, з моєї точки зору, Федоришин мав підстави ображатися на тренерський штаб за неподані протести після сутичок з росіянином Бесиком Кудуховим на чемпіонатах світу 2009-го й 2010-го років. Суперник вигравав, бо судді дозволяли йому надто багато. Однак Федоришин не обурювався й таку позицію треба сприймати як мовчазну згоду. Тим паче, що всіх закулісних нюансів ми знати не можемо.

Савлохов же в свою чергу видавав Федоришину виключно позитивні реверанси: 2004 – "Василь вже визрів для високих досягнень. На нього покладаємо надії як на Олімпіаду в Афінах, так й на наступний олімпійський цикл"; 2008 – "у нас два безсумнівних лідери – Федоришин і Алдатов"; 2009 – "Федоришин ніколи не був самовпевненим. Він реаліст і в спорті, і в житті. Василь однаково серйозно налаштовується на всіх суперників без винятку"; 2010 – "Федоришин на даний момент є для нашої збірної тим лідером, якому потрібно йти на зустріч. Якщо до когось в мене і були претензії, то тільки не до Василя. Федоришин своїм ставленням до справи взагалі ніколи не давав мені приводу в собі сумніватися"; 2011 – "В Федоришині я впевнений, що він буде працювати добросовісно навіть без тренера. Таких професіоналів мало".

Специфічні патріоти

Зрештою, Федоришин – персона самодостатня. Він ніколи не давав підстав засумніватися як у власних професійних, так і в інтелектуальних задатках. Через те й дивує, навіщо Василеві вв"язуватися в конфлікт, до якого він не має ані найменшого стосунку саме зараз, коли до Олімпіади залишилося менше місяця. Бо, як правильно в своєму недавньому інтерв"ю сказала видатна українська борчиня Ірина Мерлені: "Боротьба – індивідуальний вид спорту й думати тут треба найперше про себе й свою готовність". Досі Федоришин саме так і робив.

Інша річ – Стадник. Ще на зорі своєї дорослої кар"єри, напередодні Олімпіади-2004 цей львівський юнак запам"ятався тим, що поряд з титулом чемпіона Європи серед юніорів встиг збентежити громадськість заявами, в яких йшлося про те, що на внутрішній арені його тиснуть судді, не випускаючи з-за спини на той час триразового чемпіона світу й бронзового призера Ігор-1996 Ельбруса Тедеєва. Тоді здавалося, що хлопцем керують здорові амбіції й молодечий максималізм. Але коли Андрій публічно повторив свої слова через три роки після олімпійської перемоги Тедеєва, то, кажуть, Ельбрус Сосланович розізлився настільки, що на емоціях був готовий залишити політичну діяльність й відновити тренування, аби поборотися за олімпійську путівку-2008.

Паралельно схожі розмови вела Андрієва дружина, теж борчиня Марія Стадник. Зміну громадянства з українського на азербайджанське вона мотивувала тим, що тренери нашої збірної не ставили її в рівні умови з олімпійською чемпіонкою Афін Іриною Мерлені. Окрім того, Марія в інтерв"ю в якості громадянки Азербайджану дозволила собі припустити, що її дискваліфікація за допінг після чемпіонату Європи-2006 – то теж плід брудної конкуренції. При цьому Стадник забула, що саме з ініціативи президента Асоціації спортивної боротьби України Ельбруса Тедеєва строк її дискваліфікації було скорочено з двох років до одного, а за нову країну вона почала виступати відразу, без прийнятої в таких випадках дворічної паузи. Коли українська сторона це пригадала увідповідь на інтерв"ю про ті поступки, Марія спробувала зіпхати власне красномовство на журналістські вигадки. Але наткнулася на гаряченький диктофонний запис.

Під азербайджанським стягом Стадник виграла бронзу Олімпіади-2008, стала чемпіонкою світу й Європи. При цьому тренується вона в Україні й українського громадянства, за нашою інформацією, нікуди не дівала. Але при цьому Марія в ефірі азербайджанського телебачення дозволяє собі майже ідолопоклонні оди, заявляючи, що "в світі нема такої країни й такого президента". Бодай з огляду на те, що на справжній Батьківщині закривають очі на наявність забороненого українським законодавством подвійного громадянства, можна було б промовчати.

Взагалі, родина Стадників – то великі патріоти. Андрій ось не так давно в Азербайджані дав інтерв"ю, в якому сказав, що буде робити зі свого малого сина "нового чемпіона для… Азербайджану". Сестра борця Яна виступає за Великобританію. Хоча – то їхнє право. Лише б Україні не шкодили. Бо те, що Стадник наробив через ображені власні амбіції зараз інакше як шкідництвом не назвеш. Звісно, ніхто не каже, що Андрій – слабкий борець чи своїх досягнень (олімпійського срібла, континентального золота, світової бронзи) він добився випадково. Більше того, за якістю боротьби Стадника можна назвати однією з найяскравіших постатей в незалежній борцівській історії України й сучасній боротьбі загалом. Проте це не означає, що до Андрія має бути якесь особливе ставлення й тренери мають, закривши очі на нинішні реалії, безапеляційно включати його до складу тільки тому, що він – Стадник.

Статистика знає все

Бо то тільки зі слів самого борця витікає, що його статус лідера вагової категорії до 66 кг в Україні такий незаперечний. Більше того, можна сміливо говорити, що після здобуття олімпійського срібла-2008 Андрій перестав прогресувати й знизив до себе вимоги. Вигравши на старому багажі чемпіонат Європи-2009, надалі борець кожним наступним своїм виступом давав тренерському щтабу підстави сумніватися в правильності свого вибору на користь Стадника. Й не тільки в стабільно несприятливому жеребі справа. Вагова категорія до 66 кг взагалі така, де сильних борців, здатних боротися за чемпіонство, близько десятка. Травми й хвороби, які вибивали Андрія з колії, теж виправдовують невдачі лише в одиничних випадках. Щоб переконатися в цьому, достатньо пригадати кожен з виступів Стадника на основних турнірах після Євро-2009.

Чемпіонат світу-2009. Андрій не зміг виступити належним чином через халатність українських медиків, котрі за два тижні до старту мундіалю невдало прокололи спортсменові вену під час забору крові на резус-фактор й тим самим змусили борця протистояти суперникам фактично однією лівою рукою.

Чемпіонат Європи-2010. Стадник виглядав невиправданно повільним і бездарно програв сутичку другого кола бронзовому призеру Олімпіади-2008 Отару Тушишвілі.

Чемпіонат світу-2010. Переконливо перемігши в стартовій сутичці чинного олімпійського чемпіона Рамазана Сахіна з Туреччини, в другій Стадник достроково програв дворазовому чемпіону світу Мехді Таґаві з Ірану, полетівши після кидка обхватом на максимальних п"ять балів. "Стадник програв тому, що не слухав, що йому говорять тренери, - сказав тоді Руслан Савлохов. – Я йому казав, щоб нав'язував свою боротьбу. Андрій добре готовий. У своєму звичайному стилі ведення боротьби він міг здолати Таґаві. Однак Андрій не послухався. Він вирішив для себе, що виконає кидок, на якому іранець колись попався на Кубку світу. Але він же досвідчений борець! Раз попався – другий раз на такому прийомі точно не погорить! Тим не менш, перший період Стадник веде так, як хоче сам. У перерві попереджаю: "Борись так, як зазвичай борешся, інакше діла не буде". Куди там! Тому так все плачевно і закінчилося".

Чемпіонат Європи-2011. На ньому Стадник не виступав через те, що не встиг відновитися після лікування.

Чемпіонат світу-2011. Ефектно перемігши в другій сутичці чинного чемпіона планети Сушила Кумара з Індії, Андрій потім досить несподівано поступився переможцеві Панамериканського чемпіонату Лівану Лопесу з Куби. "Лопес – не той суперник, який мав би ставати на шляху Стадника, - казав Руслан Савлохов. – Андрієві не вистачало функціоналки і фізики". Так чи інакше, спортсмен не зміг взяти олімпійської ліцензії з першої спроби.

Чемпіонат Європи-2012. Здавалося, успішний виступ Стадника на лютневому Київському міжнародному турнірі, де він став переможцем, як мовиться, за явної переваги, сигналізував, що чорний період в кар"єрі цього титулованого борця позаду. Однак в Белграді Стадник знову виглядав непереконливо. Легко пройшовши у стартових сутичках слабких словака Петера Обзеру й німця Мартіна Даума, у чвертьфіналі Андрій не менш безапеляційно поступився Отару Тушишвілі з Грузії.

Перший олімпійський кваліфікаційний турнір. Бездарна поразка від іншого грузина Зураба Якобішвілі. Вразила повільна й доволі безхарактерна боротьба у виконанні Стадника. Після того на наступний ліцензійний турнір поїхав Кв"ятковський, посів там третє місце й здобув для України ліцензію у ваговій категорії до 66 кг.

Вища справедливість

Гадаємо, картина доволі красномовна. Жодної нагороди за три роки – то не показник для борця, який позиціонується як один з кращих у власній вазі. Після такого вартувало не висловлювати претензії й качати права, а сумлінно виконувати те, що вимагає тренерський штаб. За нашою інформацією, Савлохов чітко визначив, що основним в плані втрапляння до олімпійської команди має бути турнір "Чорне море" в Одесі. Стадник туди самовільно не приїхав, очікуючи, що й після цього тренерський штаб збірної надасть йому контрольну сутичку з Кв"ятковським в тренувальному режимі. Так було завжди. Втім, не зараз. Терпець тренера увірвався.

Тепер маємо листа, який може зчинити в зазвичай стабільному світі української вільної боротьби революцію. Найпарадоксальніше, що свої підписи ставлять й висловлюють претензії навіть люди, яких Савлохов особисто вигороджував після недолугих допінгових скандалів й походеньок по нічних клубах. Тепер вони, нічого в своєму житті не вигравши й жодного разу не довівши власної кваліфікації на справі, мають нахабство заявляти, що розкритися їм завадив наставник збірної. То – вершина абсурду й безтактності.

Підсумовуючи, хотілося б зазначити, що за роки журналістської діяльності переконався, що спортсмени дуже нечасто бувають щиро вдячними за свої успіхи тим, хто їх підготував. Здебільшого вони вважають перемоги показником власних сили й таланту. Коли ж трапляються невдачі, відразу починаються балачки про неправильну підготовку, програму якої складає, звісно, наставник. Спільної відповідальності з тренером атлети здебільшого нести не хочуть. Як правило, той егоїзм зникає лише тоді, коли спортсмен перетворюється в тренера сам.

Наши блоги