Олімпійська усмішка для України

Почнемо з того, з чого завершили олімпійський огляд одного з попередніх змагальних днів Олімпіади-2012. Ця країна не варта таких спортсменів. Не лише тому, що перемагають вони не завдяки, а всупереч. А й через те, що не вміємо бути вдячними, не здатні побороти в собі стереотипів й догм, нав’язувань й дешевого популізму. Легше всього раз на чотири роки прореагувати словом "молодець" на звістку про чергову медаль українця на Олімпіаді. Треба його ще й не забути й віддавати належне його майстерності так, як то роблять вболівальники тих країн, які ми перемагаємо.

Легше всього обговорювати зарплати й стиль життя бездарних футболістів, які для країни нічого путнього виграти не здатні. Але, повірте, коли в Києві навіть за умови ідеальної розкрутки відбуватиметься боксерський турнір за участю Ломаченка, Усика, Шелестюка, Хитрова, Беринчика і Гвоздика, а в той же час вібуватиметься матч "Динамо" з умовним "Ільїчьовцем", то столичний "поціновувач спорту" в основній своїй масі попахається на тих, кого клине щоразу й чиї зарплати вважає непомірними. Ось і все ставлення. Бо в цій країні нема культури спорту, є сотні, нехай навіть тисячі поціновувачів. Решта – піпл, який "хаває" те, чим його годують.

"Мляво, бездумно і невдало" - саме так в прямому ефірі охарактеризував виступ збірної з дзюдо на Олімпіаді-2012 шоумен, котрий донедавна обслуговував Олега Блохіна в якості прес-секретаря національної команди з футболу. Такі висновки з загальнодоступного телеканалу робить людина, котра навряд чи дивилася бодай одну сутичку й тим більше не перевантажувала себе переглядом й аналізом олімпійського турніру з дзюдо в цілому. Бо що вони, дзюдоїсти, хто з ними рахується? Головне – поливати. Над суттю й наслідками не задумується ніхто.

Й те, що українці взагалі не побачили перепетій золотого для нашого важкоатлета турніру вагової категорії до 105 кг – то теж прояв спортивної культури тих, хто займається трансляцією на "Першому національному". Не дарма ж золото донеччанина Олексія Торохтія назвали сенсаційним. То за умови, що напередодні Олімпіади старший тренер чоловічої збірної України з важкої атлетики Петро Алаєв прямо казав, що в цій категорії ми здатні боротися за золото. Хто хотів, той прочитав. А читати, заглиблюватися в подробиці, порівнювати цифри жадає далеко не кожен. Значно простіше побачити поразку й відразу наректи людину, яка, скажімо, принесла Україні перше в історії золото чемпіонату світу з дзюдо, "розпіареною звіздою".

Чи кричати на все горло "засудили". Насправді ж потихеньку доля чи те що в олімпійському Лондоні тою долею називається віддає нам борги. Боксера Хитрова засудили. Нахабно і недолуго. Про це пам’ятають усі. Але скромно мовчать, що в двох відверто рівних поєдинках Олександра Усика з росіянином Артуром Бетербієвим та Дениса Беринчика зі шведом Ентоні Їґітом руку судді підіймали саме українським бійцям. Може, тривалі переговори Сергія Бубки з керівництвом AIBA все ж дали якісь результати?

Чи візьмімо важку атлетику. В одну мить за дивним збігом обставин ми начебто через травми втратили відразу трьох спортсменів – призерів чемпіонатів світу Артема Іванова та Артема Удачина, а також Світлану Чернявську. Двоє перших були претендентами на нагороди, Іванов міг здобути золото. Звісно, дивує, що така непересічна тема не стала предметом дискусій в "присторастних студіях". Проте ніхто не звернув уваги й на інше: що росіяни в той же час теж начебто через травми втратили двох лідерів вагової категорії до 105 кг Хаджимурада Аккаєва та Дмитра Клокова, чинних чемпіона й віце-чемпіона світу, яким наш Торохтій, здобувши на торішньому мундіалі бронзу, програв у сумі двоборства 20 і 18 кілограмів відповідно. Причому втрату Клокова глава російського Мінспорту Мутко прокоментував доволі цікаво: "Через медичні показники".

Що то за показники – ніхто не знає. Так само як мороком покриті подробиці травм (?) українських важкоатлетів. Важливе інше. Через одну й ту ж причину ми спершу втратили претендента на олімпійське золото, а потім його разом з медаллю найвищої проби здобули. Тобто шальки терезів вирівнюються. В кожній втраті треба бачити майбутній здобуток. Бо в спорті є вища справедливість. Тільки щоб невдача обернулася перемогою, треба бодай щось в напрямку майбутнього успіху робити. Бо надто вже багато на цій Олімпіаді маємо сумних, але закономірних, з огляду на ставлення держави, "вперше" і "знову": вперше в незалежній історії без медалей у стрільбі з лука, вперше за останні чотири Олімпіади без медалей у велотреку й дзюдо, знову без нагород у греко-римській боротьбі, плаванні й стрибках на батуті. То – найпомітніші, найдошкульніші ляпаси, які стали виявом державної бездіяльності й кон’юнктурної неспроможності. Зважте також, що в колись медальних й масових видах – вітрильному спорті, веслуванні на байдарках і каное – наше представництво мінімальне. Відповідно ті "вперше" й "знову" за шість заключних днів Ігор-2012 можуть серйозно доповнитися.