Вміння обікрасти себе

З третьої своєї Олімпіади українка Ірина Мерлені повертається без медалі. Знаючи характер Ірини та її справжню мотивацію на лондонські Ігри, можемо не сумніватися, що зараз вона люта на себе й на увесь світ. Через те, що програла олімпійське золото, але найбільше – через поразку суперниці, яку вважає для себе найпринциповішою.

Мерлені не приховувала, що повернулася в боротьбу після народження другої дитини для того, щоб дехто, хто змінив спортивну національність, не відчував себе найрозумнішою. Той "дехто" в 2007-му проявив відверту слабкодухість й не став доводити свою перевагу на килимі, а поперся туди, де конкуренція відсутня. Бо, бачте, тут, в Україні, тренери створили тепличні умови для чинної олімпійської чемпіонки Ірини Мерлені, а решту її суперників відверто пригноблюють.

Насправді то було банальне бажання новітньої громадянки Азербайджану, уродженки Львова Марії Стадник пробитися на Олімпіаду вже й зараз. Люди, які розбираються в боротьбі, знають, що в 2007-му жодною перевагою Марії над Іриною й не пахло. Й пекінська Олімпіада то продемонструвала найчіткіше. Обидві борчині тоді посіли треті місця. Мерлені програла японці Кіхару Іко, а Стадник – канадійці Керол Г’юн, яку Ірина до того перемагала в усіх п’яти сутичках.

Своїм вчинком Марія Стадник продемонструвала, що їй начхати на країну, в якій вона народилася й що вічне Симоненкове "можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" для неї – порожній звук. Більше того, в ефірі азербайджанського телебачення Стадник виспівувала оди Азербайджану, кажучи, що в світі більше нема такої держави й такого керівництва. Чоловік Марії, срібний призер Олімпіади-2008 з вільної боротьби під українським прапором Андрій Стадник, пішов ще далі й сказав, що хоче, щоб його син теж боровся й що буде готувати чемпіона для… Азербайджану.

Втім, безбатченків, тих, хто "за шмат гнилої ковбаси і матір рідну продаси" в нашій країні безліч. На них би не вартувало акцентувати уваги, якби не одне "але". Не секрет, що Азербайджан зі своїми неймовірними матеріальними ресурсами вичавлює з українського спорту його кращий кадровий потенціал. То стосується волейболу, веслування, хокею на траві й боротьби. Відповідальних за відтік перспективних спортсменів у нас ніхто шукати не збирається. Найбільше ж дивує, що навіть за таких умов, коли за Азербайджан олімпійську медаль і золото чемпіонатів світу і Європи виграла Марія Стадник, коли донеччанка Надія Семенцова під прапором цієї країни стає дворазовою чемпіонкою Європи, представники нашої Асоціації спортивної боротьби йдуть азербайджанцям назустріч і проводять спільні збори зі збірною цієї країни. На українській же території.

Яка з того вигода нам? Припускаю, що фінансова. Але чи вартий той прибуток втрачених олімпійських медалей? Бо не секрет, що запускаючи азербайджанську збірну на базу в Конча-Заспу, ми даємо своєму суперникові якісні спаринги. Та ж Стадник у Києві може відточувати свою майстерність в контрольних сутичках з чемпіонкою світу Олександрою Когут, бронзовою призеркою світової першості і чемпіонкою Європи Людмилою Балушкою, чемпіонкою континенту серед кадетів Марією Лівач, віце-чемпіонкою світу Христиною Дарануцою. В Азербайджані таких спаринг-партнерів нема й близько. Виходить, Україна не лише власноручно готує лідера команди-суперника, а й дає азербайджанським тренерам змогу на власні очі бачити, чим живе й дихає, над чим працює та ж Мерлені. В перекладі на більш доступну футбольну мову виглядає так, наче б провести спільні збори для "Барселони" й "Реала" напередодні матчу в фіналі Ліги чемпіонів. Але й таке порівняння не буде рівноцінним, бо каталонці й мадридці бодай мали б від спільних занять рівноцінну користь. Яка ж користь українцям від роботи з азербайджанською командою, де сильні лише перші номери?

Власне, через те й не повинно дивувати, що Стадник бореться з нашою чемпіонкою на олімпійському турнірі так переконливо. Беззаперечно, Мерлені підготовка до цієї Олімпіади далася надзвичайно важко. Ірина не боролася впродовж трьох років й повернулася в боротьбу лише вісім місяців тому, після народження другої дитини. Форму Ірина набирала форсованими темпами, доклавши нелюдських зусиль для згонки ваги. При цьому Мерлені сходу виграла два престижних турніри, а на Міжнародному старті в Києві програла у фіналі якраз Стадник. Тоді Ірина сказала: "Я програла принциповій суперниці, але непринциповий турнір. Подивимося, хто буде сильнішим на Олімпіаді".

Й справді, в Лондоні вони зустрілися на стадії півфіналу. Стадник своїх попередніх і дуже важких суперниць Клариссу Чун із США і полячку Івону Матковську перемогла дуже переконливо. Мерлені першою ж своєю сутичкою продемонструвала, що підготовка забрала в неї надто багато фізичних сил. Фактично, починаючи з першої сутички, Ірина боролася "на зубах", за рахунок волі й майстерності. В діях українки не було притаманної їй вибуховості, й це лякало найбільше. Кореянці Г’юн-Чжу Кім українка навіть програла перший бал, коли суперниця пройшла в ноги і змусила Ірину тікати за межі килима. Втім, збивши азіатку в партер, Мерлені зрівняла рахунок і виграла період. В другій же двохвилинці українка почувалася більш впевнено й, пірнувши, схрестила суперниці ноги й провела два накати – 4:0. Друга сутичка вийшла для Мерлені більш переконливою. На початку другої хвилини Ірина кинула венесуелку Маєліс Каріпу "коцюбою" й, продовживши атаку, дотиснула суперницю на туше.

Півфінал й очікуване протистояння Мерлені – Стадник. Воно, наче дві краплі води, було схожим на лютневу зустріч Київського міжнародного турніру. З тою лишень різницею, що Стадник відразу повела себе дуже нахабно, після стартового свистка давши Ірині кілька ляпасів по обличчю. Зрештою, перевага азербайджанської борчині була очевидною. Як і півроку тому, переможні бали Марія вигравала завдяки проходам у ноги. В першому періоді переможний бал Марія здобула, збивши таким чином суперницю в партер, на дев’ятій же секунді другого змусила Ірину тікати за межі килима. Остаточно шанси виграти сутичку Мерлені втратила після того, як спробувала кинути опонентку "коцюбою", але після зриву опинилася в партері знизу – 0:3.

Як і на Олімпіаді-2008, в сутичці за бронзу Ірина зійшлася з чемпіонкою світу-2008 Клариссою Чун зі США. Чотири роки тому українка перемогла на туше. Зараз ситуація помінялася. Мерлені банально не вистачило сили. Й, мабуть, злості. Хоча коли суперник має свіжішу голову, коли він читає кожен твій крок, одним бажанням ситуацію виправити важко. З одного боку. З іншого ж - саме ота втома, секундна втрата концентрації коштувала Мерлені програного першого періоду. В мить, коли до сигналу про закінчення двох хвилин залишалося три секунди, а на табло горіли нулі, Ірина пропустила пірнання Чун в ноги. Через долі секунди українка лежала в партері - 0:1. В другому періоді Мерлені діяла більш агресивно й, здавалося, змогла повалити суперницю в партер. Та Чун піднялася, а коли Ірина продовжила атаку, то захопившись нею, наштовхнулася на контрприйом - кидок через стегно, який судді справедливо оцінили трьома балами. Час, щоб змінити ситуацію ще був, але сил не залишилося...

Зрештою, дорікнути Ірині язик не повернеться. Вона відновила форму всього за вісім місяців й, може, якби не травневий ліцензійний турнір у Софії, на який прийшлося зганяти вагу й тим самим максимально виснажувати свій організм раніше "часу ікс", вона б підійшла до Олімпіади в ідеальних кондиціях. Проте в спорті "якби" нема. Сталося, як сталося. В будь-якому разі, Ірина продемонструвала характер і зробила все, що могла.

А Стадник вона таки перемогла. Тим, що колись вмовила залишитися у спорті японку Хітомі Обару-Сакамото. Напередодні Олімпіади Ірина розповідала: "Я захоплююся цією борчинею. Хітомі каже мені: "Як я для тебе кумир? Ти ж олімпійська чемпіонка, а я – ні". Сакамото в 2008 році йшла з вільної боротьби. Я просила, аби залишалася. Хітомі відповідала: "Йду, бо категорія до 51 кг – неолімпійська". "То зганяй до 48" - раджу. "Не можу зганяти, бо в мене вага в незмагальний час – 57 кг". "Але, - пояснюю, - в мене зимою теж 57 кг". Сакамото рік подумала, повернулася й почала зганяти вагу до 48 кг".

Ще до старту Ігор-2012 Мерлені назвала Обару-Сакамото головною претенденткою на золото. І не помилилася. Бо, програвши Стадник перший період, Хітомі переконливо виграла два наступних. Японка - олімпійська чемпіонка. А хтось, хто вважав себе незаслужено обділеним, покаже "найкращій країні й найкращому президенту" срібло.