Дуброва: з Зантараєю про Олімпіаду не спілкуємося
Олімпіада стартувала. Відгриміла церемонія відкриття, й сьогодні від змагань та видів спорту рябітиме в очах. Втім, в перший повноцінний змагальний день увага українців буде прикута до татамі, на якому розпочне боротьбу найсильніший дзюдоїст в українській історії, перший наш чемпіон світу в цьому виді спорту Георгій Зантарая. Його першим суперником за ваговою категорією до 60 кг жереб обрав бронзового призера чемпіонату світу-2009 й чемпіонату Європи-2010 Еліо Верде з Італії.
Георгій здатен перемогти. Однак попри те ця збірна з дзюдо, навіть не дивлячись на результат виступу в Лондоні, виглядає унікальною. Бо ще ніколи в цьому виді спорту Україна не возила повноцінної команди. Зараз же українські чоловіки будуть представлені в кожній з семи олімпійських категорій. І медалі здатен здобути ледь не кожен її представник. Інша річ, що конкуренція в дзюдо страшенно висока та й від випадку тут залежить чимало.
Приміром, ніхто не дорікне призерові двох Олімпіад, українському стягоносцю Романові Гонтюку (категорія – до 90 кг), якщо він у першій сутичці поступиться такому ж володареві олімпійських срібла і бронзи, чемпіонові світу Тьяґо Каміло з Бразилії. То буде сутичка рівних. Хоча в єдиному очному побаченні цих суперників у чвертьфіналі чемпіонаті світу-2005 виграв якраз Гонтюк. Чи взяти ще одного титулованого українця, чемпіона Європи-2009 Володимира Сороку (до 73 кг). Жереб обрав йому суперником за стартовим поєдинком дворазового переможця європейських першостей Жоао Піну з Португалії. Раніше Володимир не зустрічався з Жоао жодного разу й не відомо, як та перша сутичка розвернеться.
Сергієві Дреботу (до 66 кг), котрий гучних титулів не мав, дебютувати на Олімпіаді доведеться з зустрічі з бронзовим призером чемпіонату світу-2011 Чжун-Хо Чо з Кореї. 22-річний Артем Василенко (до 81 кг) почне Ігри з сутички з призером двох чемпіонатів Азії Ісламом Бозбаєвим з Казахстану. Не можна говорити, що Фортуна на старті посміхнулася Артемові Блошенку (до 100 кг). Він зустрінеться з не таким грізним за титулами, але дуже досвідченим 34-річним австралійцем Даніелем Келлі. В листопаді 2011-го ці суперники зійшлися у півфіналі етапу Кубка світу в Апії. Тоді виграв Блошенко. Однозначним фаворитом у своїй парі виглядає хіба що Станіслав Бондаренко (понад 100 кг). Він зустрінеться з словенцем Матьязом Цераєм, якого досі перемагав в усіх трьох сутичках. Востаннє – трохи більше місяця тому, в фіналі етапу Кубка Європи в словенському Цельє.
Втім, то те, за чим будемо спостерігати впродовж найближчих днів. Наразі ж кореспондент "Обозревателя" говорить з наставником чоловічої збірної Віталієм Дубровою про команду в цілому, про її емоції напередодні головного старту чотириріччя.
- Віталію Вікторовичу, цю збірну від більшості наших олімпійських команд відрізняє надзвичайно доброзичлива атмосфера, прозорість. Помітно, що між борцями навіть після затяжного періоду підготовки нема ворожості…
- Це справді так. У нас дуже гарна команда, прекрасний колектив. Протягом чотирьох років хлопці здружилися. У нас і раніше була дружна команда, а зараз це ще помітніше. Хлопці молоді, одного віку, разом були в юнацькій, в юніорській збірних, разом перейшли до дорослої команди. Ця дружба залишилася, хоча конкуренція висока. Навіть зараз, сперечаючись за місце в олімпійській збірній у вазі до 100 кг, Артем Блошенко з В’ячеславом Денисовим ділили на турнірах один готельний номер. На татамі вони суперники, вороги, а поза килимом можуть посміятися, кудись разом сходити. В цьому плані проблем немає. Зокрема й тому, що система відбору на Олімпіаду була дійсно прозорою. Кожен знав, що перший номер збірної вирішиться не якимось голосуванням, дзвінками, листами, а через боротьбу на татамі. Навіть ті хлопці, які завоювали ліцензії, але не потрапили до олімпійської збірної (Греков, Денисов та Синявський), ні на кого не ображені, розуміють, що путівку до Лондона в них ніхто не відібрав, не вкрав. Вони програли її самі.
- Може, таку атмосферу в команді вдалося створити, бо ви – молодий тренер?
- Цей фактор відіграє свою роль. Я розумію проблеми хлопців. Вони вже дорослі, але в той же час і діти. Ми знаходимо спільну мову, йдемо на зустріч, якщо є якісь проблеми. Кожен дзюдоїст може до мене підійти і знає, що я не скажу йому: "Пішов звідси". Завжди радимося стосовно тренувального процесу, можемо поспілкуватися. Тому поки що в нас все виходить.
- Чи робите щось для того, щоб ця грань в стосунках "трененер-спортсмен" не була перейдена, щоб не було панібратства?
- Поки що про це мова не йде. На килимі ми працюємо, поза килимом можемо посміятися, відзначити якусь перемогу, випити разом келих шампанського. Але тут, у тренувальному залі, коли зайшли в ці чотири стіни, лише працюємо. Ми навчилися розмежовувати час для праці і відпочинку.
- Відчуваєте з наближенням олімпійських стартів внутрішню напругу?
- Можливо, якесь хвилювання й є, але візуально цього не видно. Протягом всього олімпійського циклу ми налаштовували спортсменів, що Олімпіада – це звичайні змагання, як чемпіонат світу чи Європи. Це – аналогічна підготовка, тільки чемпіонат світу триває чотири дні, а на Олімпіаді боротьба триває в одній ваговій категорії в день. Навіть склад олімпійського турніру буде слабшим, ніж на чемпіонаті світу.
- Так само каже і Георгій Зантарая…
- Судіть самі. На чемпіонаті світу – два японці, два росіяни, два грузини, два корейці, два французи. На Олімпіаді по одному прибирається і стає значно легше. Під час жеребкування існує посів, "сіються" вісім спортсменів. Ми ще до відльоту в Лондон приблизнознали пульки – хто буде й де. приблизно знали потенційних суперників, з ким можемо зустрітися на стадії чвертьфіналу, а з ким лише в фіналі.
- Стосовно Зантараї у вас відповідальність подвійна, бо Георгій – ще й ваш особистий вихованець. Його всі його вважають фаворитом, кажуть, що він виграє медаль і навіть золото. Стримуєте якось ці хвилі емоцій?
- З Георгієм ми взагалі не спілкуємося про Олімпіаду. Говоримо про його сім’ю, його новонароджену дитину, автомобілі. Нам є про що говорити. Постійно жартуємо. Теми Олімпіади намагаємося не підіймати взагалі, щоб не було зайвого мандражу, страху, хвилювань. Я тренер молодий, але досвід є. Не треба спортсменів смикати. До Лондона готувалися, наче до звичайних змагань. Бо якщо почати, що "то Олімпіада, від тебе всі чекають", то спортсмен може згоріти завчасно і не буде результату.
- Чимало тренерів навпаки намагаються в такі періоди відсторонити спортсменів від сім’ї, щоб не відволікалися, зосередилися лише на спорті...
- У нас таке теж є. Георгій розуміє, що в хаті мала дитина. Він не міг нормально спати, постійно на базі, іноді їздив додому. Мені не треба його відсторонювати, бо він сам розуміє, насткільки важливо, щоб був нормальний режим, щоб підготовка пройшла максимально плідно.
- У Сороки була проблема з зап’ястям…
- Це мінімальна травма, можливо. Може, це й добре, бо Володя провів дуже плідний збір у Заросляку, працював з особистим тренером Анатолієм Калинським три тижні, в нього було п’ять спаринг-партнерів, через те він повернувся до Києва на підйомі. Володю треба було стримувати. Ця енергія після гір била через край, він казав: "Хочу п’ять сутичок". Казали, що трьох досить. Тому ця травма змусила Володю трохи втихомиритися, зберегти сили до самого старту Олімпіади.
- Вперше українська чоловіча збірна з дзюдо поїхала на Олімпіаду в повному складі. Теоретично зараз є сенс ставити більш вагомі цілі…
- Планування не є благородною справою, тим паче, на Олімпійських іграх. Воно ж як іноді буває? Не з тої ноги встав – і результату не буде. Спортсмен – темна конячка. Як було з тим же Ромою Гонтюком на Олімпіаді в Афінах. На нього ніхто не ставив, в команді були більш досвідчені Муса Настуєв, Валентин Греков, Геннадій Білодід. А медаль взяв Рома. Тому я ставлю на кожного спортсмена. Вважаю, що кожен з семи хлопців може здобути в Лондоні нагороду. Буде багато факторів – елементарний настрій, коли борець зловив свій кураж. Чи навпаки проснувся з поганим самопочуттям, коли щось не так.
На початку олімпійського циклу, прийнявши збірну, я поставив перед собою й хлопцями мету – ліцензії в усіх вагових категоріях. Цього ми добилися. Звісно, хочеться, щоб вперше в історії нашого дзюдо ми повернулися з Олімпіади з двома медалями. Але це буде дуже важко. На минулих Олімпійських іграх на чоловічому турнірі лише три збірних змогли взяти більше двох нагород. Три здобула Корея, Японія і Франція - по дві. Всі інші країни мали по одній медалі. У нас ще не було золотої нагороди, тому будемо сподіватися, що комусь вдасться здійнятися на саму гору. І Зантарая, і Сорока, і Гонтюк мають всі шанси здобути золото. Тому маємо мету – одна нагорода, щоб не знизити планку, бо з трьох останніх Олімпіад дзюдоїсти привозили по одній медалі.