Новий гараж для БЕНТлі

Цей матч треба було переглянути. Команди обновились і мусіли похизуватись своїми обновками. Даррен Бент і Едін Джеко – два форварди, за яких щойно заплатили півсотні мільйонів фунтів стерлінгів – повинні були зійтися обличчям до обличчя… «Астон Вілла»-«Манчестер Сіті» – такий цього разу матч тижня за версією цього блогу :)

Ще кілька місяців тому навряд чи хтось поставив би цих хлопців у один ряд. Джеко – один із найперспективніших форвардів Європи, за яким полюють італійські та англійські гранди, вигукуючи астрономічні суми один поперед одного. Бент – нападник, який провів кілька матчів за збірну Англії, однак у підсумку так і не зумів закріпитися в «Тоттенхемі», а тепер зализує рани в Північній Англії. Тепер вони форварди одного класу, принаймні однієї цінової групи. Через першого «Сіті» збідніло на 27 мільйонів фунтів стерлінгів, щоби підписати другого «Віллі» довелося викласти 24 мільйони в британській валюті. Такі метаморфози дали привід багатьом оглядачам та звичайним уболівальникам зробити висновок, що за Бента було заплачено зависоку ціну…

На мою скромну думку, така оцінка передчасна. Прогадали чи не прогадали «віллани» дізнаємося через півроку, рік, кілька сезонів… От візьмімо, до прикладу, вчорашню гру. Бент, зробивши за весь матч 27 дотиків до м’яча (за підрахунками Daily Mail), опинився у певний момент там, де треба, забив єдиний гол у матчі та приніс своїй новій команді перемогу. Джеко торкнувся м’яча 71 раз (Daily Mail), носився по полі, постійно потрапляв у об’єктиви телекамер… і покинув поле без нічого. Багато зайвої та непотрібної метушні, як і у грі всього «Сіті». А тепер припустімо, що так усе залишиться й надалі. Якщо на Бента гратимуть, у нього повинно бути все гаразд у Бірмінгемі. А Джеко… Англія виявилася не по зубах багатьом висококласним форвардам. Не вірите – спитайте Шеву…

Із трансфером «боснійського вовка» все зрозуміло. Щонайменше рік тому Джеко вже заявив, що хоче попробувати свої сили в іншому чемпіонаті. «Вольфсбург» торгувався скільки міг і врешті нікого не здивувало, що авторами найпривабливішої для екс-чемпіонів Німеччини пропозиції стали саме манчестерські шейхи.

Інша справа – Даррен Бент. І, повірте мені, ціна – далеко не головне, що примусило англійську громадськість говорити про трансфер форварда в «Астон Віллу». Ціна – дурниця. Бент хотів у нову, багатшу команду? Прошу дуже! «Вілланам» будь-якою ціною був потрібний забивний форвард, який допоміг би підняти команду з дна таблиці? Будь ласка! Чи може «Сандерленду» завадить величезна купа грошей? Зовсім ні! Так про що ж мова? А йдеться про моральний аспект справи. Йдеться про ображених уболівальників. Може навіть не ображених, а швидше вражених. Вражених тим, як швидко люди забувають про власні слова та відмовляються від власних обіцянок…

«Все складається якнайкраще. Якщо мені запропонують продовжити контракт із «Сандерлендом», я буду більше, ніж просто щасливий. Адже тут футбол – це все. Це пристрасть, пристрасть і ще раз пристрасть. Вболівальники тут одержимі футболом, однак така зарядженість ніколи мене не лякала.»

Ці слова Бент сказав у грудні. В січні футболіст наполягає на трансфері і переходить в «Астон Віллу»…

У 2009 році Даррен став непотрібним «Тоттенхему». Саме тоді форвард одягнувся в кольори «Сандерленда». Тут він відновив свою форму, знову почав забивати, повернувся до складу національної збірної. Бент був знову на висоті і, закономірно, був вдячний команді, яка подарувала йому ще один шанс. Уболівальники його обожнювала і він навзаєм розсипався в компліментах. Але ці реверанси в бік фанів урешті виявилися фальшивими. То для чого вони були взагалі? Невже це нормально загравати з людьми, фанатично відданими клубові, лише задля зайвої порції аплодисментів?

Тепер Бент не заходить до свого твіттеру. Каже – зробив паузу, щоби не читати погрози з боку «чорних котів». «Сподіваюся, що ти помреш у муках. Пам’ятай, що ми зробили для тебе». «Іудо, втікай та помри». Такі побажання вболівальників нападнику, який забив за їхній клуб 32 голи у 58 матчах! Я засуджую цих писак. Тим паче, що інтернет-воїни зазвичай мають мало спільного зі справжніми фанатами клубу. Однак я хочу засудити й футболіста. Якщо ти – найманець, то, будь ласкавий, і поводь себе як личить ще одному звичайнісінькому найманецю. Прийди і скажи – я граю тут, щоби заробляти гроші. І не мороч голови людям, які все життя вірні одним кольорам, а не бігають за шелестом купюр. На думку відразу спав один із діалогів із «Пісні льоду та полум’я» Джорджа Мартіна, що його вели роботодавець та найманий вояка.

- Скажи, Бронне, якби я звелів тобі вбити немовля… маленьку дівчинку, грудну… ти зробив би це? Без жодних запитань?

- Без жодних питань? Оце вже ні. – Найманець потер великий палець до вказівного. – Я запитав би: скільки?

У цьому плані мені неймовірно сподобалося перше інтерв’ю новобранця «Карпат» Лукаса. Хлопець приїхав із Іспанії до Львова і сказав щось на кшталт «Я працюватиму ту т на повну силу, бо я хочу перейти до котрогось із європейських топ-клубів». Без зайвого гупання кулаком у груди, чи не так? А тепер порівняйте з південноамериканцями, які «завжди мріяли грати (до прикладу) в київському «Динамо». Справжні чоловіки завжди цінують чесність більше, ніж солодку брехню. Так «карпатівець» Даніло Авелар вже пробуватиме свої сили в «Шальке». І галичани побажають йому успіху. Бо цей найманець відважно воював за зелено-білі кольори прапора і не перетворював свій язик на помело.

Також у всій цій історії з Бентом шкода ще одну особу. Мартін О’Ніл віддав футбольному клубові «Астон Вілла» 4 роки. Так, він не виграв з командою жодного трофею. Він (що найгірше) двічі не пройшов кваліфікації єврокубків. Однак О’Ніл взяв команду, яка завершила сезон на 16 місці. Через рік «віллани» стали вже одинадцятими. Потім – три роки поспіль 6 сходинка в чемпіонаті…

Тренер був готовий повести «Віллу» в бій за Лігу Чемпіонів. Підняти її на те місце, що його зараз посів «Тоттенхем». Однак для цього йому потрібні були гроші. Фінанси, щоби провести кілька підсилюючих трансферів. Логічно! Однак керівники клубу замість того, щоби посприяти честолюбним намірам наставника, продали диригента атак «Вілли» Джеймса Міллнера. До того ж таки «Ман.Сіті», до слова. Врешті О’Ніл пішов. Команда відразу ж опинилася, там де вона й була до приходу північноірландського фахівця – на 16 місці. І тепер, щоби врятувати «Астон Віллу» від вильоту, боси команди дають 24 мільйони фунтів на форварда!!! Вони збожеволіли. З цими грошима та колишнім тренером «віллани» вже би вели боротьбу за путівку до Ліги Чемпіонів!!!

Даррен Бент – молодець. Після тої кількості негативу, що вилилось на нього останніми днями, він вийшов на поле, виграв порівняння із «зірковим» новобранцем суперників, забив єдиний, вирішальний гол у матчі проти одного з лідерів прем’єр-ліги, приніс новій команді таку необхідну тепер перемогу. Він – герой. Однак вболівальникам «Вілли» я би не радив підносити Даррена надто високо, а, тим паче, міцно до нього прив’язуватись. Так, більші гроші Бентові запропонувати буде важко. Однак, якщо хтось таки вирішить це зробити, Даррен піде. Попри всі клятви у вірності. Навіть якщо його поманять у «Бірмінгем Сіті». Такий вже він є, хлопець із ямайським корінням та надзвичайним гольовим чуттям. «БЕНТлі» повинне бути там, де є гроші. І в протилежному переконати його навіть не намагайтеся.