Примите участие
в розыгрыше
планшета на Android Участвовать
Приз
ЭкономикаШоу

/Новости футбола

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

740

Свого часу в рідному для автора цих рядків Тернополі вантажівки, які возили пісок на будівництво стадіону для місцевої ДЮСШ, наніц розбили картингову трасу. Її ніхто не поремонтував і понині. Пригадую, тоді, 10 років тому, тренер з картингу Олександр Привалов сказав: "Чому німці мають одну з найсильніших в світі футбольних збірних, але при цьому саме вони виростили Шумахера, за яким тягнеться вся автомобільна промисловіть? Бо Німеччина, на відміну від України, не бажає бути банановою республікою й не хоче, щоб її мешканці не вміли більше нічого, крім як ганяти м’яча".

Те висловлювання тренера згадалося ще тоді, коли літак з українською делегацією, котра вирушала на матч "Боруссія" - "Динамо", на борту пішов на зниження для посадки на кьольнському летовищі. Видимість з ілюмінаторів відкривалася добра й ледь не з максимальної висоти можна було розгледіти контури німецьких земель. Окрім знаменитих вітряків, в очі кидалася велика кількість зелених прямокутників. То – стадіони, кожен з яких навіть з тисячі метрів виділявся чіткою, ідеально накладеною розміткою, кращою, ніж на більшості стадіонів, де проводяться матчі української Прем’єр-ліги. Навколо газонів – по кількасот глядацьких місць. Поруч з окремими стадіончиками – басейни під відкритим небом.

То було перше враження, котре потім посилилося ще більше під час мандрівки швидкісною електричкою з Дюссельдорфа до Кьольна. Ті подолані з високим комфортом за півгодини часу 42 кілометри запам’яталися ще й спогляданням з вікон трьох спортивних комплексів з двома-трьома футбольними полями й тенісними кортами поруч з ними. Стан газонів, та ж розмітка – такі ж ідеальні.

З огляду на це відразу усвідомлюєш, чому в німців з неперервною частотою народжуються Нетцер, Грубеш, Шустер, Маттеус, Мьоллер, Гесслер, Еффенберґ, Баслер, Швейнштайґер, а в обороні грають не кострубаті бігуни з ногами важкоатлетів, а світлі голови на кшталт Заммера чи Лама. Стати футболістом з ідеальним поєднанням вміння й інтелекту здатні лише люди, які мають змогу не просто ганяти м’яча, але й творити з ним в ногах.

Коли їхали автобусом з з Дюссельдорфа, де розквартирувалася українська делегація (футболісти й тренери – в готелі "Хайят", офіційні особи й преса – в "Мелії"), в Менхенґладбах, то з вікна помітили щось на кшталт любительського іподрому, де якраз в той час жінка в повному обмундируванні долала на коні бар’єри. Ця місцина походила радше на ферму, не в нашому, звісно, розумінні. Попри те нагоду штудіювати долання перешкод бажаючі мають. То чи варто дивуватися, що основу олімпійської збірної України з кінного спорту складають німці Катаріна Оффель і Бйорн Наґґель?

Говорити, що німецькі дороги ідеальні, мабуть, не варто. До слова, значна частина нині використовуваних німецьких автошляхів побудована ще в часи правління Гітлера. Про це нині воліють не згадувати точно так само, як у нас про причетність до будівництва більшості чернігівських соборів гетьмана Івана Мазепи. То за умови, що Івана Степановича, окрім московських попів, ніхто інший в світі ворогом не вважає. Інша річ, найвідоміший уродженець Менхенґладбаха – ідеолог нацизму Йозеф Ґеббельс. Згадкою про діяльність його і його політичної партії на батьківщині здебільшого слугують хіба що ті дороги, які пережили другу світову.

Найбільша ж гордість Менхенґладбаха нині – якраз команда "Боруссія". Щоб переконатися в цьому, достатньо побувати у місті в один з ігрових днів. Приміром, автобус з українською делегацією, відбувши до стадіону за дві години до початку матчу Ліги чемпіонів, потрапив у великий затор й прибув до кінцевої точки всього за 40 хвилин до початку гри. Не дивно, бо протяжність "корка" - приблизно дев’ять кілометрів. І більшість з тих автівок їхали саме на футбол. Цікаво, що впродовж тої повільної їзди постійно виникало враження, що при аналогічній скупченості машин в Україні на гру ми потрапили б ближче до початку другого тайму. Врятувала зовсім не відсутність швидкісних обмежень, котре діє по всій тереторії країни і навіть не добрий стан доріг. Просто культура водіння в Німеччині на кілька порядків вища, ніж у нас. Показовим вважаю випадок в Дюссельдорфі. Коли з тротуру на пішохідний перехід здавалося б збирався вискакувати велосипедист, водій автобуса навіть не моргнув оком й не збавив швидкості. Бо їхав на зелене світло, а велосипедист перед самим переходом спокійно пригальмував. Мовчазна дорожна ідилія й навіть натяку на паніку, яка б виникла за схожих обставин у нас. Все тому, що кожен звик дотримуватися правил й не порушувати їх в будь-яких ситуаціях. Зважте, що на німецьких дорогах нема й натяку на даїшників.

Проте повернемося до "Боруссії". Оскільки Менхенґладбах місто маленьке, з чисельністю населення всього 258,8 тисяч, приблизно половину фанатів команди складають представники інших міст. Через те й не варто дивуватися, що під автостоянки на пристадіонних територіях віддано десятки гектарів. Всі ці місця забиті вщент. Й, очевидно, не вистачає й тих місць, бо поряд з будівництвом ще одного тренувального поля на території "Боруссія Парк" ведеться споруждення додаткової стоянки.

Зазначимо, що під’їзди до стадіону в порівнянні з нашими НСК "Олімпіський" чи "Донбас-Ареною" набагато більш комфортні. То за умови, що рух громадського транспорту в ста метрах від "Боруссія Парку" триває навіть під час матчу. Ті ж місцеві мешканці, кому до стадіону далеко йти пішки, а в заповненому транспорті їхати не хочеться, доїжджають на роверах й паркуються на спеціально облаштованих велостоянках.

Взагалі, в тому ж Дюссельдорфі існує певний культ на велосипедну їзду. Велосипедистів там так багато, що спешу з незвички, коли то з-за одного, то з-за іншого вуха почали обганяти люди на роверах, виникло навіть побоювання стати винуватцем роверного ДТП. Лише потім збагнув, що місцеві мешканці орієнтуються добре й, приміром, на набережній одну тротуарну доріжку негласно залишають велосипедистам. Ходять по ній в основному туристи. До тих пір, поки теж не зорієнтуються в ситуації.

Велостоянки поруч з кожним кафе чи рестораном – вимога часу, правило доброго тону. Навіть за умови, що саме в Дюссельдорфі, починаючи від алеї Генріха Гейне й закінчуючи узбережжям річки Дюссель, розташовано відразу 260 пабів, їдалень, розважальних закладів й це місце називають "найдовшою бар-стійкою в світі". Правда, парадокс ось у чому: серед білого дня зустрінеш дуже мало людей, котрі в тих закладах пили пиво. Їдять німці дуже багато, навіть жінки. Якби пересічний українець подивився на замовлені пересічною німкенею порції, то жахнувся би. Такі тарілки зі спагетті й м’ясом подужає не кожен здоровий чоловік. А ті жінки, до слова, зовсім не телеваті.

А ось нісенітниці про те, що в Європі не побачиш людей, котрі б розгулювали з пляшкою пива по вулиці – то радше вигадки наших політиків, котрі ратують за здоровий спосіб життя, "боряться" з алкоголізмом й тютюнопалінням, а на справі не роблять й дещиці того, що є на Заході. Пиво з пляшок німці справді сьорбають. Сидячи на лавочках й на ходу. І "бички" під ноги кидають. Такий контингент, на жаль, є всюди. Але й тих, хто бігає кроси, там в десятки разів більше. Зранку, ввечері, серед спекотного дня. І річ тут не лише в культурі заняття спортом. У ній теж, але щоб посприяти бігунам, місцева влада вмонтувала на узбіччі доріжок поряд з Рейном сонячні батареї. Щоб займатися спортом могли й ті, хто працює до пізна. У нас же добрий десяток років безсоромно брешуть навіть про відкриття експериментальних велодоріжок, не кажучи вже про стоянки й решту предметів першої необхідності для пересічного європейця.

Також у Дюссельдорфі – чимало величезних парків, на які не сміє зазіхати жодна грошовита нахаба. Один місцевий мешканець розповів, що бізнесмен, котрий нещодавно викупив територію під будівництво споруди поруч зі старовинним цвинтарем, на якому не ведуть поховань понад 100 років, зобов’язався упорядкувати те кладовище. То була обов’язкова умова, адже саме там спочиває знаменитий німецький художнних Фрідріх фон Шадов.

Газони в парках кращі, мабуть, ніж поле на "Дніпро-Арені". Їх постійно поливають й ніхто по них не ходить, не загоряє з ряднинами. Для цього обладнані спеціальні острівки на узбіччях. До дерев німці ставляться також дуже бережливо. Зрізану багатовікову платану, яка зсохла в 2002 році, навіть помістили в спеціальний скляний саркофаг. Поряд росте ще одна платана, якій наразі не менше 200 років. У місті ж платани – невисокі. Їх щоосені стрижуть й не дають піти в ріст. Привертає увагу й кафе, де столики знаходяться під накриттям платанових дерев. Там постійно утримується температура в межах 17-19 градусів й німці називають такі умови найоптимальнішими для обіду. Вода в Рейні настільки чиста, що туди повернулася риба, яка щезла років 100 назад. Про що й казати, якщо навіть у невеличкій річці Дюссель, яка розсікає місто, після очистки від намули (її, між іншим, проводили добровольці) на поверхні плавають двокілограмові коропи й лини. В Україні, як відомо, линів майже повинищували браконьєри.

Іншими словами, перейшовши нещодавно до дюссельдорфської "Фортуни", гарне місце для життя обрав собі український футболіст Андрій Воронін. Місце, де цінують старовину й гармонійно поєднують її з сучасними будівлями. Місце, де в елітному районі Нідер-Кассель купили собі домівки Рауль, Фелікс Маґат й Руді Фьоллер. Знаходиться воно на узбережжі Рейну, де вздовж ріки простяглися широкі луги. Їх не косять, а дозволяють місцевим фермерам випасати овець. Там той процес називають природньою стрижкою газону.

Взагалі, в Німеччині створені всі умови не лише щоб займатися спортом, а й щоб бути спортивним фанатом. Швидкісні електрички, як для українця, звісно, коштують дорого (приміром, шлях від Дюссельдорфа до Кьольна в одну сторону вартує 10,40 євро). Але не рівняймо наші босяцькі умови з їхніми. То перше. А друге – питання банального комфорту. Якщо у нас шлях з Києва до Луганська займає 15 годин, то у Німеччині крайні точки сполучаються чотири-п’ятигодинними переїздами. І курсують ті поїзди не раз на добу. Тобто, відправляючись на виїзд з північного Гамбурга в південний Мюнхен, вболівальник не мусить вимучувати себе виснажливими нічними переїздами, а зосереджується виключно на мандрівці й футболі. На жаль, ми продовжуємо жити за принципом, згідно з яким "савєтскій чєлавєк должен тєрпєть"…

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

Нефутбольні замальовки ґладбахського тріумфу. Фоторепортаж

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Наши блоги