Світ без надії, або Навіщо нам грецькі трагедії

6.3т

Нещодавно довелося сперечатися про класичну грецьку трагедію. Навіщо сучасній людині цей жанр, з купами трупів та жахливими пристрастями? Навіщо нам це читати?

Ми живемо в євангелізованому та гуманізованому світі, і тому у свідомості кожного з нас невитравно сидить впевненість у тому, що врешті все буде гаразд. Спочатку Блага Вість, а за півтори тисячі років за нею гуманізм запевнили нас, що темрява у нашому житті тимчасова, що врешті все владнається, і світло переможе. Добро неодмінно перемагає зло, прогрес неминучий, людство здатне вдосконалити себе і своє життя, а Провидіння веде всіх до царства вічної любові.

Люди античності бачили світ інакше. Вони знали, що в кінці наступить темрява, і надії немає. Людська природа є лайно, з поодинокими виключеннями. А над усіма, над людьми і над богами, тяжіє фатум, доля — сліпа, жорстока і безжальна сила, перед якою всі однакові, з якою не можна домовитися, якій байдужі вчинки. Невеликі осередки щастя — любов, дружба, вино, слава, мудрість — є лише маленькими плямами світла у царстві темряви, яка зрештою покриє все.

Дуже важко залишатися людиною у такому суворому світі. Комусь це вдається, комусь ні. Якщо Бога немає, все дозволено, каже Достоєвський.

Нашу картину світу, сформовану біблійними та гуманістичними ідеями, ми звикли сприймати як даність і не дуже цінуємо. Тому дуже корисно, занурившись у трагедії великих греків чи їхніх великих наступників (у першу чергу Шекспіра), відчути, як це воно — жити у світі без надії. Лише так можна навчитися по-справжньому цінувати світ, що маємо.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Источник

Наши блоги