Блог | Пане Президенте, Ви - не цар!
Зовсім недавно завершились святкові заходи, присвячені черговій річниці Незалежності України. Що мені більш за все запам’яталось, і що вразило в цих подіях.
Може для когось це буде дивним, але мені більш за все запам’яталась соціологія, яка була оприлюднена напередодні свята.
Різкий сплеск патріотизму серед українців зафіксували соціологи.
Це надзвичайно важливий факт, який підтверджує, що незалежно від усіх проблем, які у нас є – люди вірять в свою державу, шанують її і пишаються тим, що є українцями.
Це велике досягнення нашого народу.
Не буду аналізувати причини, які дали такий феноменальний результат, але не згадати про це – було б величезною помилкою. Скоро ми вступимо вже офіційно у передвиборний процес. Ми знову будемо обирати собі президента. Безумовно, президент це важлива фігура – але не цар і життя підтвердило, що головною постаттю в нашій країні є народ.
З часу проголошення незалежності у нас зараз п’ятий президент.
Можна по різному ставитись до Леоніда Кравчука, чи Леоніда Кучми, або до Віктора Ющенка, але ніхто мабуть не буде заперечувати, що ці люди внесли свій внесок в розбудову нашої держави.
Кожний із цих людей, перебуваючи на найвищому державному посту зробив для нашої держави і народу багато правильних і корисних справ, але разом з тим і кожен із них вчинив і цілу низку помилок, і великих, і не дуже великих.
Але, як би там не було, і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко увійдуть в українську історію, як Президенти України. Ніхто не може їм дорікнути на те, що вони були маріонетками в руках іноземних правителів. Вони були українськими патріотами.
А от Віктор Янукович – зганьбив себе на посаді Президента України. Що це за президент, замість того, щоб знайти з народом спільну мову, або якщо не здатний на це – піти у відставку – закликав війська іноземної держави, щоб вони вчинили агресію на його країну, заради збереження влади.
Більше він не є Президентом України і в історії України залишиться зрадником.
Діяльність чинного Президента України Петра Порошенка – мабуть доцільно оцінювати після того, як він залишить цей високий пост. І від нього залежить, як народ оцінить його заслуги перед народом і державою.
Кого нам обрати?
Час покаже, але надзвичайно важливо, щоб на посту президента нашої держави – однозначно був патріот України, щоб ні в кого не було сумнівів саме в цьому.
Нещодавно я стояв перед захороненням Філіпа ІІ, в Вергіні, столиці Македонських царів.
Те, що це видатна постать, усі про це знають, у всякому разі ті, хто цікавиться історією, але я звернув увагу на деякі обставини, які як мені здається є актуальними і для нас, сучасних українців.
Коли Македонія стояла на межі втрати своєї незалежності, а македонський цар був убитий, брат убитого царя Філіп зумів зберегти незалежність Македонії, народ в нагороду за це проголосив його царем, замість малолітнього Амінта, спадкоємця трону убитого царя Пердіккі ІІІ.
В подальшому Філіп ІІ, будучи вже македонським царем створив біля себе спеціальний підрозділ, в який ввійшли сміливі і сильні та розумні діти македонців, яких він відбирав і виховував у надзвичайно жорстких умовах. Всі хто погано працювали, або неналежно ставилися до військових обов’язків – жорстоко карав, в тому числі за лесть.
Таким чином, він виховував майбутнього македонського царя, оскільки його дружини не народжували йому спадкоємця царської влади. Він збирався передати владу не по крові, а по заслугах.
Філіп ІІ мав колосальний авторитет і повагу у свого народу, але передати царську владу хотів не тим, хто досяг великої майстерності у підлабузництві і лестощах правителю, а хто своєю відвагою і сміливістю вчиняв подвиги для свого народу.
Він мав абсолютну владу і непохитний авторитет. Його слово і дії були святими, але навіть Філіп ІІ, маючи таку владу і авторитет усвідомлював, що правитель повинен дослухатись народу і бути частинкою цього народу.
З цією метою він наказав одному із своїх слуг кожний ранок говорити йому: "Цар – ти людина".
Але сталося диво, в одної з дружин Філіпа ІІ народився син, якому належало у війти в світову історію.
Звали сина Філіпа ІІ і майбутнього нового царя Олександр Великий, або Олександр Македонський.
Якби не було Філіпа ІІ, то не було б і великої імперії від Греції до Індії.
Разом з тим, македонський цар Філіп ІІ, який підпорядкував собі землі древньої Еллади, був убитий не на полі брані, а кинджалом його власного охоронця.
Так несподівано закінчилось життя одного із видатних людей тої епохи, з якого почалися великі грецькі завоювання.
Пройшли тисячоліття, Філіп ІІ залишився в світовій історії, як позитивний герой, люди його пам’ятають і шанують, і не тільки тому, що він батько Олександра Македонського, а тому що сам був видатною постаттю. Тисячі людей кожний день відвідують його захоронення. Тут же знаходиться і захоронення його онука, сина Олександра Македонського (де похований Олександр Македонський поки що не знайдено).
Але поруч із захороненнями Філіпа ІІ та його онука, поховано і біля 70 простих македонців.
Я згадав про македонських царів ще й тому, що ми повинні обирати людей на важливі в державі посади не за гарні слова, які ці кандидати говорять, а за їх справи, які вони зробили для народу.
Можливо і нашим президентам треба завести такий порядок, коли щоранку один із співробітників їх адміністрації повинен говорити: "Пане Президенте, - Ви не цар, – Ви людина!"
