УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Виталий Портников
Виталий Портников
Журналист, публицист

Блог | Три условия сохранить Украину: у нас есть шанс выжить, только если не выполним главные российские требования

Три условия сохранить Украину: у нас есть шанс выжить, только если не выполним главные российские требования

Спустя почти два с половиной года после начала войны с Россией Украина подошла к ситуации, когда кажется возможным проанализировать каждый из вариантов того, как закончится для всех нас эта война. Хотя, конечно же, на каждом из путей мы можем встречаться с вариантами, которые будут нивелировать победу или создавать возможности даже в ситуации поражения, пишет Виталий Портников для "Збруч".

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Отже, перший й найбажаніший для всіх нас варіант – це відновлення України у її міжнародно визнаних кордонах й повернення миру. Звісно, зараз важко передбачити, яким шляхом – з точки зору співставлення можливостей сторін й розуміння обережності наших союзників – це взагалі може відбутися. Але припустимо, що Україна досягла такої перемоги й вона означатиме, що ми не просто повернули територію, але й добилися безпеки, стали повноправними учасниками НАТО та Європейського Союзу. Адже це і є головна умова президента Джозефа Байдена: Україна увійде до НАТО після перемоги над Росією. (Звичайно, може бути варіант, коли умовою закінчення війни і відновлення територіальної цілісності України може бути якраз нейтралітет, проте це не варто розглядати серйозно. Бо тоді ми маємо погодитись, що поруч існує сильна Росія. А для чого сильній Росії віддавати окуповані території?).

Другий варіант, який завжди здавався більш реальним нашим союзникам – це те, що Україні вдалося звільнити тільки частину своїх територій і закінчити війну за столом для перемовин. Ми не знаємо, звичайно, чи територіальні успіхи України вже завершилися, не знаємо навіть, чи вдасться Росії ще щось захопити. Але це варіант закінчення війни, коли Україна продовжує існувати з лінією зіткнення з Росією, що перетворюється на фактичний державний кордон нашої країни. Тут теж можливі варіанти. Тому що одна річ – це такий мир, за умов якого Україна зможе приєднатися до НАТО і ЄС (за умов гарантій того, що не буде ініціювати повернення своїх територій військовим шляхом) або ж залишиться за парканом обох союзів, проте перетвориться на країну-фортецю, головним сенсом існування якої буде виживання і стримування російської агресії проти Заходу. Зрозуміла річ, що рівень інвестицій, економічного розвитку, кількості населення й самого відчуття перспективи у цих випадках буде різним. Участь України в НАТО буде означати, що для вільної території війна або є закінченою, або є війною "спільної долі" з усім іншим цивілізованим світом – як, скажімо для Західної Німеччини після Другої Світової війни. Але якщо Україну залишать без гарантій безпеки, відчуття можливої нової війни тут буде тільки посилюватися. Ба, більше, з роками буде посилюватися й замаскований російський вплив, бо необхідність співіснувати поруч із хижаком, який вже продемонстрував свою агресивну сутність, буде допомагати суспільному запиту на умиротворення потенційного агресора. Щось схоже ми зараз спостерігаємо у Грузії. Україні для зустрічі із таким небезпечним розвитком подій просто буде потрібно більше післявоєнного часу.

Третя дорога, найбільш небезпечна – це дорога втрати суверенітету, поразки у війні. Однак і тут є різні варіанти розвитку подій. Відразу скажу, що я не бачу передумов для такого варіанту просто тому, що не бачу у Росії можливостей контролювати всю територію нашої країни за допомогою власних силовиків – а проросійські сили занадто скомпрометовані й маргіналізовані самою війною. Однак навіть якщо уявити собі російську перевагу, як вона має виглядати? Приєднанням всієї України до Росії "областями"? Приєднанням східних і південних областей з одночасним функціонуванням маріонеткової держави – як цього і бажав Путін у дні "бліцкригу"? Або обʼєднанням Росії, України і Білорусі у конфедеративну "союзну державу", яка має спонукати до приєднання усі інші колишні радянські республіки, які вдасться захопити? Я думаю, у Кремлі й самі не знають відповіді на це питання. Бо усвідомлюють, що збереження декоративної Української РСР більшовиками допомогло виживанню української нації і ідентичності, хай у спотвореному варіанті, але не дозволило перетворити українців на росіян. Але чи вдасться це перетворення шляхом "простого" приєднання всіх українських областей до Росії, також не знають і де провести формальний кордон між "безпечною" та "небезпечною" з точки зору ідентичності територіями, після двох років війни вже не розуміють. Так що поразка – це пастка не тільки для переможених, але й для переможців. Тим більше маємо памʼятати, що перша Українська державність у ХХ сторіччі проіснувала тільки кілька років, Українська РСР більше семи десятиріч, незалежна Україна – більше трьох десятиріч. Це означає, що на цій території вже сторіччя живуть люди, які не ототожнюють її з Росією і вже виросло кілька генерацій людей, для яких Росія – закордон. Згадаймо, що усього два десятиріччя незалежних Латвії, Литви і Естонії не вдалося ментально подолати пʼятьма десятиріччями радянської окупації – колишні громадяни незалежних країн та їхні нащадки продовжували ставитися до Росії як до закордону й сприймали "російськомовних" переселенців з сусідньої країни як чужаків. Так що вважати, що можна "просто так" знищити країну грубою силою – означає не враховувати уроків історії.

Роздуми над всіма цими варіантами розвитку подій дозволяють сформулювати чітке розуміння безпеки і перспектив України.

Перша умова – це євроатлантична і європейська інтеграція, спільна доля України і цивілізованого світу. Не нейтральний статус, на якому наполягають у Москві, а членство в НАТО.

Друга умова – це сильна армія, сучасний ВПК, створення ракетних армій, сприяння сучасним технологіям. Не демілітаризація, про яку говорить Путін, а мілітаризація.

Третя умова – це перемога у боротьбі за українську ідентичність. Насправді російська теза про "денацифікацію" – це якраз про необхідність перетворення українців на імперців, знищення всього українського. Для сучасної Росії – нацистської за сутністю держави – відмежування від "російського світу" і є нацизм.

Тобто фактично ми маємо шанс вижити тільки якщо не виконаємо головні російські вимоги. Росія, як це й завжди було у наших взаєминах, подарувала нам ключ до збереження нашої державності і ідентичності: вислухай Путіна й зроби навпаки.

Є, звичайно, ще одна умова нашого майбутнього – це відмова Росії від імперських зазіхань та її перетворення на нормальну країну, де люди цінують власне життя, а не чужу територію. Але замість того, щоб чекати такого перетворення, я б радив надійно захиститися від такої непередбаченої країни – й не розслаблятися навіть в разі позитивних змін на кшталт російських 90-х.

Один раз вже розслабились.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...