Блог | Решение Высокого суда по Привату: первые впечатления

Как и обещала, излагаю свои мысли относительно решения Высокого суда по делу Привата против его контролирующих акционеров и других ответчиков. Меня это решение заинтересовало, потому что в течение последних пяти лет мы рассматривали много подобных дел и хотелось сравнить подходы, особенно по спорным вопросам. В одном посте это сделать невозможно, поэтому пишу пока свои первые впечатления от решения в целом.

Далее текст на языке оригинала

Рішення викладене на 490 сторінках, воно є добре структурованим, тобто розбитим на доволі дрібні розділи, всі абзаци пронумеровані, на початку рішення розміщений зміст (що не є типовим для українських судових рішень, але це дуже зручно для навігації). Взяла для себе на замітку.

Щодо обсягу рішення, який викликав здивування у правників, то наші рішення по цій категорії справ не набагато менші. Втім, ми їх змушені писати трохи швидше, аніж 1,5 роки. Як приклад, наші пілотні рішення по банку Даніель, банку Фінрост.

Повертаючись до рішення британського суду. Розділи мають не стандартні, а індивідуальні назви за конкретним змістом, наприклад: "Опис Банку та його менеджменту", "Розвиток подій наприкінці 2014 - 2015 роках", "Українське право: зміст статті 3 (1) (2) Цивільного кодексу", "Іноземне право: експерти", "Позовна давність: загальні огляд", "Стаття 261 (1): про що саме має бути обізнаним позивач? ". Мені було трохи незручно, що такі дрібні розділи не були згруповані у більш загальні (я б бачила ефективною більш складну структуру – з розділами та підрозділами). Водночас, за такого детального структурування було неймовірно зручно шукати певні питання чи розділи. Ми частково також використовуємо аналогічний підхід, тому тут кардинальної різниці не бачу.

Рішення містить дуже багато контекстної інформації, яка спрямована на загальний опис ситуації, в якій відбувалися ти чи інші події, українських реалій. Наприклад, багато описується фактична внутрішня культура в банку до націоналізації, загальна бізнес культура в Україні у певні часи. Базуються таки описи в основному на показах свідків. Оце для нас якраз дуже незвичний підхід. Я такі контекстні речі зазвичай викладаю у вступі, іноді трохи у подальших розділах (наприклад, тут.) Але, вбачається, що в цілому в українських судових рішеннях такий підхід майже відсутній.

Наприклад, у п. 153 рішення вказано: Пан Андерсон заявив, що і пан Коломойський, і пан Боголюбов також дотримувалися політики "спалити після прочитання". Це твердження стосувалося знищення документів, а не того, що документи не були створені взагалі, і я переконаний, що це, безсумнівно, траплялося в багатьох випадках. Яскравим прикладом цього є подальше зізнання пана Коломойського в його заяві про розкриття інформації, що "загалом він не зберігає документи в паперовому вигляді". Він також зазначив, що після ознайомлення з паперовим документом "зазвичай знищує його одразу або після виконання всіх необхідних дій". Банк розкритикував це як надзвичайний спосіб поведінки члена наглядової ради великої фінансової установи, що має близько 20 мільйонів клієнтів. Незважаючи на український контекст, про який я вже згадував, я погоджуюся з цим; це дає невелике уявлення про деякі незвичайні аспекти культури банку до націоналізації.

У п. 61 суддя вказує: Ці погрози узгоджуються з іншими діями пана Коломойського, які не можна просто списати на поведінку бізнесмена, звиклого до того, що все робиться так, як він хоче. У банку панувала культура покірності та беззаперечного виконання вказівок вищих керівників, на чолі яких стояв сам пан Коломойський і (хоча й у значно меншій мірі) пан Боголюбов. Зокрема, ці погрози та така культура мають значення для при застосуванні позовної давності, а ще більше – для того, що нереалістично вважати, що будь-який співробітник Банку міг би або мав би змусити Банк розпочати судовий процес проти окремих відповідачів у 2014 році, коли аспекти незаконного привласнення були вперше оприлюднені.

Так, у п.178 рішення суддя пише: "Ще одна проблема, що викликає занепокоєння, пов'язана з доступністю відповідної документації, відображена в показаннях пані Пахачук. Вона приєдналася до Банку на посаді заступника голови Правління в момент націоналізації і в своїх показаннях описала величезні виклики, з якими зіткнулося нове керівництво Банку, коли воно взяло на себе управління його справами. Один абзац варто навести повністю, оскільки він дає чітке уявлення, яке не було оскаржене під час перехресного допиту, про те, чому власні документи Банку були неповними: "Окрім того, що існуючий персонал активно не допомагав, ми також стикалися з ситуацією, коли в архівах Банку регулярно бракувало документів у паперовому та електронному вигляді. На мій погляд, перед націоналізацією було зроблено навмисну спробу "очистити" документи Банку. Це було особливо очевидно в одному з відділів, за який я була відповідальна після свого призначення, – відділі інвестиційної діяльності, який раніше очолював пан Новіков. Коли я почала працювати в банку, офіси цього відділу були повністю порожні, тобто з них було винесено все: шафи для документів були повністю порожні, навіть розетки були вирвані зі стін. Більшість співробітників Департаменту інвестиційної діяльності просто пішли після націоналізації, і я вважаю, що ті, хто залишився, зробили це лише для того, щоб підривати нашу роботу і вводити нас в оману".

Суддя постійно детально і покроково пояснює, яким чином він доходить тих чи інших висновків. Тобто він не лише застосовує законодавство до спірних відносин, рішення містить багато персональних міркувань. Він детально оцінює як свідків, так і експертів з питань українського права - наскільки йому здаються правдивими, логічними та несуперечливими їх пояснення.

По експертам все дуже відкрито – розкриваються їх бекгарунд – прізвища, професійний досвід, загальна оцінка як експерта, дуже детально, які саме пояснення вони надавали з кожного питання, у чому зійшлися, а у чому ні, і підсумовуючи – яку саме правову позицію чи тлумачення взяв за основу суд і чому він так зробив. Це, знову таки, дуже відрізняється від усталеного в Україні підходу, де тривалий час навіть наукові висновки не додавалися до матеріалів справи, і дуже нечасто на них у судових рішеннях робиться посилання, не говорячи вже про те, щоб дискутувати з науковцями з приводу правильності чи неправильності висловлених позицій.

Наприклад, аналізуючи питання позовної давності суддя показує різницю в тлумаченні, відповідно до свідчень двох експертів – пана Бекетова та пана Альошина. Але потім вказує, що при перехресному допиті з’ясувалося, що пан Альошин у своїх звітах не згадав про два інших провадження, в яких він надавав по суті протилежні свідчення щодо українського законодавства англійському суду. Далі суддя зазначає, що "це дуже незадовільна позиція для експерта" (п. 1750-1752).

У розділах, присвячених доказам, є декілька загальних положень, присвячених стандарту доказування у цій категорії справ. Це - баланс вірогідностей, але суддя вказує, що чим суворіше порушення, тим більше вірогідним має бути той чи інший факт (переконливішими докази). Суддя також зазначає, що людська память часто підводить, тому документи мають більшу силу порівняно з показами свідків. Покази свядків, які пройшли перехресний допит, мають більшу вагу порявніно з тими, які не пройшли (п.47).

У цьому ж розділі суддя також доволі негативно оцінює відмову індивідуальних відповідачів (п.Коломойський та п.Боголюбов) розкрити певні документи та відмову свідчити у суді (як самих відповідачів, так і свідків на їх стороні).

Водночас суд дуже позитивно оцінює свідчення пані Рожкової, яка була об’єктом погроз з боку Коломойського, які не були простими словами (п. 57 – 62).

У судовому рішення детально описується робота банку з часів його заснування, відносини між двома ключовими акціонерами, потім надається опис структур, залучених до схеми виведення активів, потім описуються самі операції з виведення активів, що відбувалося з банком протягом 2014-2015 років, як про виведення активів дізнався банк, описується право, яке застосовується до спірних відносин, розрахунок завданої шкоди та незаконного збагачення. І наприкінці вирішаються питання позовної давності.

Хочу зізнатися, що я все ще не прочитала повністю рішення, бо не витримала, і після перших 60 сторінок перескочила до питань, які мені були найцікавіші - встановлення змісту іноземного права і позовна давність, про які напишу окремо.

Повний текст тут.

Переклади DeepL (трохи відкориговані)