Українська експансія

Андрій Єрмолаєв, Валерій Чалий про те, як Україна «прорубає вікна» у світ

Після досить тривалого періоду зосередження уваги на українсько-російських відносинах, відбувся ряд знакових закордонних візитів президента України. Зокрема, 30 серпня глава держави побував уНімеччині, а два дні тому - у Китайській народній республіці.

Чи свідчать ці події про зміну або, принаймні, корекцію зовнішньої політики України? на це запитання у прес-центрі «Обозревателя» відповіли: директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв та заступник генерального директора Центру Разумкова, керівник напрямку «Європейський вибір Уряду змін» Валерій Чалий.

Андрій Єрмолаєв: Все почалося у Вашингтоні, а не в Москві

«За останні кілька місяців відбулось кілька знакових міжнародних подій, які дійсно визначають зовнішньополітичне обличчя України  і характеризують її курс. Я б почав з участі української делегації на чолі з президентом у Вашингтоні на міжнародній конференції, присвяченій нерозповсюдженню ядерних матеріалів, який став свідченням нового рівня діалогу щодо глобальної безпеки із Сполученими Штатами, Росією, Китаєм. Саме у Вашингтоні була визначена можливість візиту пана Януковича до Німеччини і до Китаю.

Друга подія, яка мала великий резонанс після конференції у Вашингтоні, - це серія перемовин з Російською Федерацією, яка задала новий формат у стосунках України на найближчу і середньострокову перспективу. Зокрема, завдяки взаємним поступкам було досягнуто компроміс щодо постачання газу на кордон з Україною. Ми отримали ціну, яка зараз дозволяє проводити досить серйозну реформу цін на українському ринку, при цьому зберігаючи можливості нарощування конкуренції української промисловості. Був досягнутий компроміс стосовно збереження чорноморської бази флоту Росії на території України, і водночас цілий ряд питань, пов’язаних із режимом функціонування цієї бази, взаємними зобов’язаннями – як безпекового, так і фінансового характеру. Після цих зустрічей Україна та Росія повернулися до формули, яка закладена у базовий договір про дружбу і співробітництво, яка визначає стосунки держав як стратегічне партнерство».

«Візити до Німеччини і до Китаю мають не просто знаковий характер. В Німеччині нам вдалося після певного «заморожування» наших позицій на підступах до Західної Європи отримати дуже серйозну дипломатичну, політичну, доктринальну підтримку німецького керівництва стосовно європейських перспектив України. Ми бачимо активну позицію стосовно підтримки намагань України набути асоційоване членство, яке відкриває дорогу до реалізації більш тривалої програми просування України до повноцінного членства в Євросоюзі. Крім того, ми повернулися до обговорення спільних проектів континентального масштабу, які також були якийсь час «заморожені». Зокрема, про можливість формування міжнародного консорціуму по управлінню українською газотранспортною системою.

Остання подія - візит до Китаю. Мені здається, що саме поїздка до Китаю розкрила нові можливості для формування нової східної і нової євразійської політики України. Стосовно великої Євразії, великого Сходу були фрагментарні, невпорядковані дії, дуже часто суто меркантильного характеру, і це перетворювало Україну на об’єкт зовнішнього впливу і зі сходу, і з півночі. Перемовини у Китаї продемонстрували, що є великий інтерес до України, особливо в умовах посткризового розвитку, оскільки країни, які сьогодні є центрами зростання, шукають нові можливості посткризового розвитку, враховуючи складну ситуацію в традиційних сильних економіках.

Це і стало майданчиком для досягнення серйозного стратегічного бачення спільної перспективи, яка була чітко визначена в формулі: новий договір України та Китаю про стратегічне партнерство. Ця ініціатива була висловлена українською стороною, була швидко підтримана китайською стороною і одразу набула характеру попереднього рішення. Я думаю, це якісно нова рамка взаємовідносин України з країнами-лідерами не лише в глобальній економіці, але й в політичній площині.

В цій формулі я бачу перспективу і подальшому вирішення Україною безпекових питань. Вже кілька років у нас точаться дискусії, яким чином, зберігаючи політику позаблоковості, отримати додаткові гарантії стабільності та розвитку у зв’язку з нинішніми безпековими реаліями. Не виключено, що вихід на договори з країнами, які свого часу були гарантами безпеки України в рамках Будапештського меморандуму по формулі стратегічного партнерства можуть бути одним з таких варіантів.

Поїздка в Китай продемонструвала прагматизацію української політики, переважно обговорювалися питання економічної співпраці, залучення інвестицій та кредитної підтримки для модернізаційних українських програм. Вихід в Китай, успішні переговори з урядом Сянган (Гонконг) продемонстрували, що Україна поступово набуває більшого впливу і можливостей на провідних ринках фінансів і інвестицій. Гонконська фондова біржа поступово нарощує свій потенціал, але довіра до країн, які отримують ліцензії на роботу, формується поступово. Ми отримали певні сигнали, що Україна також може працювати над тим, щоб провідні українські компанії могли стати активними гравцями на цьому ринку. Це якісно новий рівень гри нашого капіталу на глобальних ринках».

«На нас чекають ще кілька цікавих візитів до лідерів Євросоюзу, участь у перемовинах Україна-ЄС, участь у саміті ООН, Ялтинські зустрічі, наприкінці року буде участь України в посткіотських перемовинах у Мексиці. Це серйозна можливість для нарощування позиції України як прагматичного гравця по формулі: периметр безпеки – периметр розвитку».

Валерій Чалий: Зовнішня політика має бути багатовекторною, але єдиний інтеграційний вектор має бути європейським

«На мій погляд, нової концептуальної моделі або стратегії національної безпеки чи зовнішньої політики на сьогодні поки не вироблено. Є конкретні тактичні дії, які поки що знаходяться в тій самій парадигмі, як це було і до приходу нового режиму. Декларативно залишається європейський напрям зв’язку. Звичайно, такі країни, як Росія, Китай, Німеччина завжди знаходились в полі зору української дипломатії. Не завжди внутрішня ситуація сприяла продуктивності таких зустрічей на найвищому рівні. Але хочу наголосити, що, наприклад, візит у Китай почали готувати ще у любому. Тобто це процес досить довгий і він потребує серйозної підготовки.

Стосовно стратегії і нашого нового бачення – дійсно, є одна очевидна зміна. Це відносини з Російською Федерацією, акцент на цих відносинах і виведення їх на рівень стратегічного партнерства. Єдина проблема, чи це відбувається за рахунок інших напрямів чи ні. Українська зовнішня політика має бути багатовекторною, але вона має залишити єдиний інтеграційний вектор – європейський. Якщо сьогодні ми чуємо, що є у нас ідеї про євразійські вектори, то такі вектори потребують свого наповнення, в тому числі змін до стратегічного курсу України. Поки я не вбачаю таких змін.

Натомість в безпековій сфері ми запропонували формулу позаблоковості. Це вже формула часів позаблокового світу, тобто з цієї точки зору вона не дуже доречна. Достатньо того, що Україна де-факто є позаблоковою країною. На мій погляд, було помилково звужувати дипломатичний маневр і фіксувати це в документах. Але зроблено те, що зроблено, і сьогодні ми очікуємо від наших партнерів в тому числі зустрічних кроків гарантування безпеки.

Називався Китай – дуже важлива країна, член Ради безпеки ООН, країна, яка виступила гарантом після ядерного роззброєння України після підписання Будапештського меморандуму. Але в Китаї поки що ми, на жаль, не досягли чіткого підтвердження цих гарантій. Я нагадаю, що офіційний лист президента України Віктора Ющенка був направлений китайській стороні, натомість у спільній заяві президентів ми поки що бачимо обережні підходи, які будуть реалізовуватися через механізм стретегічного партнерства.

Декілька слів про механізми, інструментарій стратегічного партнерства. Самі візити, різноманітні документи не є метою зовнішньої політики. Мета зовнішньої політики зовсім інша – конкурентоспроспроможність держави, суспільства, інтереси кожного громадянина. Стосовно стратегічного партнерства нам важливо не заплутатись в цих деклараціях. Центр Разумкова свого часу провів дуже ґрунтовне дослідження, де вказав на країни, які можуть вийти на рівень стратегічного партнерства з Україною. Серед них, по багатьох показниках, - Росія і Сполучені Штати. А поки що, відверто кажучи, в мене немає чіткої відповіді, чи Китай зацікавлений в підписанні договору про стратегічне партнерство з Україною, адже для цього потрібно мати і декларувати такі цілі, які Китай не може досягнути без України. Я буду тільки вітати такий договір, якщо він буде підписаний. Думаю, буде абсолютно очікуваним, якщо інші наші стратегічні партнери, зокрема, США і Росія, при наступних візитах запитають про наповнення наших відносин із Китаєм.

Стосовно перспектив європейського напряму – на мій погляд, сьогодні реалізується поки що інерційний сценарій. Я не думаю, що йшлося про асоційоване членство. Скоріше, йдеться про підписання угоди про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі. Другий блок – лібералізація поїздок громадян. Відверто кажучи, я не бачу тут прориву після візиту в Німеччину. Проривів бути не може, тому що це питання більше внутрішніх рішень – подолання корупції в сфері видачі та оформлення паспортів, питання єдиного міграційного органу, питання кордонів.

Стосовно прагматизації політики – я би обережно це коментував. З одного боку, абсолютно підтримую те, що є конкретні економічні результати, але на їх реалізацію треба дивитись через рік-два. Згадайте, ми мали заяви попереднього уряду про проект метро у Дніпропетровську із китайським фінансуванням. Але після того, як китайська сторона запропонувала постачати все обладнання і потяги, цей проект потихеньку зійшов нанівець. Дуже багато залежить не тільки від декларацій, а й від конкретних домовленостей, конкретних рішень.

Я не впевнений, що зовнішня політика повинна бути елементом внутрішньополітичної боротьби чи навіть політичної конкуренції. Я дещо з подивом почув позицію президента Януковича про те, хто буде розробляти стратегію відносин із Китаєм – Партія регіонів, яка підпише угоду з Комуністичною партією Китаю. Для Китаю така формула прийнятна – там є одна партія, яка керує країною. Тут або треба змінювати політичну систему в Україні і мати єдину керуючу партію, або все-таки реалізувати позицію спільної заяви, де йдеться про більш дипломатичну формулу сприяння співпраці, обмінам на політичному рівні, рівні неурядових організацій між Китаєм і Україною».

Відповіді на запитання читачів дивіться тут

Читайте новини за наслідками прес-конференції:

Украина и Китай будут дружить партиями

Украинские олигархи не доросли до внешней политики

Дивіться тематичні відеосюжети:

Украина и Китай будут дружить партиями

Китай заинтересовался Украиной