Український Колобок

Жив-був один дід Президент з не дуже старою бабою прем’єркою. Каже якось дід бабі: "Юліє Володимирівно, а спечітьно мені українську національну ідею в формі колобка". А баба йому відповідає: "Вікторе Андрійовичу, а як же її пекти? Зайвих грошей у бюджеті немає, депутати законів не приймають, скрізь хаос і корупція!". І дід їй каже: "А ви по Кабміну пометіть, по Верховній Раді пошкребіть, може й набереться трохи". "А можна я його назву "Український прорив?" — питає баба. "Ніяких проривів, — закричав дід — У нас завжди як щось прорве, то потім назад не запхнеш!"

Взяла тоді баба віником помела, по засіках пошкребла — знайшлось трохизахідняцького гонору, столичних понтів та шахтарської простоти, замісила на європрагненнях і підсмажила на салі. Та й поклала на віконечко постудити. Колобок полежав, полежав, а потім взяв і покотився — з Грушевського на Європейську, з Європейської на Хрещатик, з Хрещатика на Майдан. Котиться він день-другий — на зустріч йому Заєць на крутому джипі, учасник сепаратистського з'їзду в Сєвєродонецьку.

"Я чиста в непонятках, ты ваще откуда такой взялся, лошок? — питає його Заєць.

— Щас я тебя поделю и сьем". Колобок йому відповідає: "Не їж мене, я тобі пісеньку Поплавського заспіваю". Злякався Заєць і втік. А Колобок покотився далі. Назустріч йому американський вовк. І каже він Колобку: "Колобок, колобок — я пропоную тобі гроші на розвиток демократії та економіки, а ще підтримку на міжнародній арені...А за це ти будеш здалеку тикати дулі ведмедю. А щоб він тебе не з’їв, вступай у НАТО". А Колобок йому каже: "А давай я тобі краще пісеньку заспіваю про зростання демократичних стандартів?". І покотився собі далі. Тільки Вовк і встиг клацнути зубами. Тут назустріч йому ведмідь з балалайкою: "Я тебя сьем, зачем ты мед из медопровода воруешь?" — реве.

А Колобок подивився на нього й каже: "Тю...Потапич, ти чого нависаєш? Не брав я твій мед.Давай я тобі краще пісеньку заспіваю "Пра радные березы"! Горілочки вип'ємо, поговоримо...". На слові "горілочка" ведмідь подобрішав, а Колобок покотився собі далі. А здалеку, звичайно ж, дулю показав.

Десь біля Чопа зустрічає він євролисицю. "Слухай, колобок, — каже вона йому. —Тут кажуть ти у ЄС хочеш?". "Хочу, — каже Колобок. — я навіть пісеньку в стилі “європоп” вивчив. Слухай". І починає співати: "Україна — європейська держава, я глибоко переконаний, цей унікальний шанс на майбутнє нашої нації..." "Слухай, а хто тебе ліпив? — перебиває його лисиця. — Слова у пісеньки якісь дуже знайомі". "Ну якхто ліпив — дід і баба", — відповідає Колобок. "Он воно що, — каже лисиця, — яблуко від яблуні... Знаєш що, мені здається, що ти якийсь трохи квадратний, погано котишся, пре від тебе часником, хай тебе дід і баба приведуть до євростандартів, а тоді вже буду думати, що з тобою робити". "Ти що мене їсти навіть не хочеш?" — питає Колобок. Лисиця йому й каже: "Знаєш, Колобок, я не впевнена, що ти смачний, не по нашому рецепту пекли та ще й з того, що під руку попало.

Повертайся до діда й баби, скажи, хай нового печуть". І покотився колобок додому... Котиться й думає: "Ну і йдіть усі до дупи. Наша національна ідея дуже проста — щоб всі від нас від...балися".

"Параска"