Як Соцпартія будує «нашу Советскую Европу» в Україні

Ніхто більше ніж соціалісти не дбає і дбати не може про національні інтереси України та про Українську державу. Ну, а Конституцію керівники і пересічні члени цієї партії шанують, як рідну матір. Такий висновок напрошується, коли слухаєш виступи Олександра Мороза, інших провідних соціалістів, коли читаєш їхні статті в “Голосі України” чи заяви парламентської фракції СПУ, що останнім часом нерідко закінчуються сакраментальним: “Слава Україні!”

Одне слово – чи СПУ, чи ОУН, без пляшки не розрізниш.

І тому, коли читаєш гасло: “За нашу Советскую Родину!” на виданні, яке агітує за Соцпартію та правлячу коаліцію, спершу очі лізуть на лоба. А потім розумієш: це ж давня більшовицька традиція, тільки у нових шатах. Скажімо, публічно Ленін 1919-20 року вітав українських боротьбистів, визнавав їх рівними партнерами, закликав зміцнювати їхній союз із більшовиками задля побудови Радянської України, - а в таємних циркулярах наказував знищувати низові боротьбістські організації, щоб підірвати здатність цієї партії до самостійної діяльності та “чистити” її за допомогою ЧК від “небажаних елементів”. От і зараз: на поверхні “Слава Україні!” та привабливі гасла Соцінтерну, а реально – “наша Советская Родина” плюс боротьба із Заходом і його “українськими прислужниками”.

Переді мною – газета, яка видається в Миколаєві і яку можна роздобути на Майдані, якщо ви дуже сподобаєтесь соціалістичним мітингувальникам. Зветься вона “Боевой листок”, №6 (22), від 5 квітня 2007 року. “Товарищ, Родина в опасности!” – гасло великими літерами через усю першу сторінку. Ну, а згори, - те саме “За нашу Советскую Родину”. Внизу ж – найцікавіше. Підписана головним редактором газети Токарєвим та головою обласної ради воїнів-інтернаціоналістів Дем‘яненком стаття “Кто же распял Украину?” Вона варта того, щоб її уважно, з олівцем прочитати. Бо призначена вона “для своїх”, а тому там сказано чимало того, про що мовчить Олександр Мороз.

Спершу – чесне визнання: “Антикризисная коалиция действительно была антикризисной по сути и по целям, ...потому что ее лидеры представляют интересы промышленного капитала". Отже, і Петро Миколайович, і Сан Санич – не захисники трудящих, а репрезентанти великого капіталу. ОК. Ідемо далі: "Никаким промышленникам кризис не нужен, потому что, в конце концов, они просто боятся хаоса. Настоящие оранжевые ничего не боятся, кроме как потерять расположение своих западных хозяев". Стосовно "помаранчевих" і Заходу – дуже пікантно як на поважних членів партії, котра щосили прагне стати повноправним членом Соцінтерну (тобто, в термінах Токарєва і Дем‘яненка, одержати "західних господарів"); але не читати наші соціалісти Маркса з Леніним, які наполягали: капіталізм і капіталісти постійно, невпинно породжують кризи, таке вже їхнє єство.

Далі ще більш цікаве твердження: "Логика этой ситуации предопределена с самого начала оранжевой авантюры – это логика развала Украины". А як же Олександр Мороз на Майдані у грудні 2004 року? А як же міністри-соціалісти в урядах "оранжевих авантюристів"? Ні, не соціалістам про логіку говорити...

Ну, а тепер – квінтесенція статті (зберігаю правопис оригіналу, охочі можуть самі розставити розділові знаки): "Для того, чтобы искоренить подобные действия оранжевой оппозиции нам нужно набрать 320 голосов в Верховной Раде. Мы члены Социалистической партии Украины призываем тебя - будь с нами на нелегком пути борьбы за демократию и свободу на Украине".

Отакої. Останньою краплею, яка переповнила довготерпіння Віктора Ющенка, стало "поповнення" коаліції перекинчиками та намір довести її до 300 депутатів, щоб долати вето глави держави і зосередити у своїх руках усю повноту влади, а тим часом миколаївські соціалісти прагнуть ще й 320-ти депутатів. Хоча нащо їм саме 320? Щоб оголосити імпічмент Віктору Ющенку, треба 338 голосів. Чи рахувати соціалістичні "афганці" вміють тільки до 320-ти?..

Звісно, можна було б сказати: це десь на місцях плутають, у кожній партії трапляються недолугі члени, а у Києві "всьо чьотко", якби не те, що, по-перше, згаданий "Боевой листок" я добув саме у Києві, а по-друге, вже у київській газеті "Третій тост" (яка видається тими самими "афганцями", тільки вже на загальнодержавному рівні) не була вміщена заява народного депутата від СПУ Сергія Червонописького, голови Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), де, поміж іншого, читаємо: "Загальні президентські фрази (в указі – С.Г.) протирічать вимогам 90-ї статті Конституції, які чітко регламентують розпуск вищого законодавчого органу України. І не треба шукати слів політесу – це не тільки державний переворот у вигляді давно спланованої акції, це ще й підлий посадовий злочин людини, яка в силу своїх хворобливих особистих амбіцій та на догоду радикально налаштованим шулікам війни кинула країну у вир глобального політичного конфлікту".

А як же стаття 62 Конституції – "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, .. доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду"? А як же стаття 111, яка визначає, що саме Верховний Суд України мусить робити висновок про те, "що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину"? Чи про Основний Закон депутат-соціаліст-“афганець” згадує тільки тоді, коли йому це вигідно? І звертає увагу лише на ті моменти, які можуть (бодай теоретично) спрацювати на правлячу коаліцію?

Утім, хіба дивно, що Сергій Червонописький, який зробив собі ще радянського часу політичну кар‘єру на паплюженні академіка Сахарова, дотримується таких поглядів і збирає подібну до себе публіку під орудою своєї організації ветеранів війни в Афганістані? В тому ж номері газети “Третій тост” (№7, 2207, квітень) є, крім усього іншого, ще й інтерв‘ю з Червонопиським, котрий каже: “Чисто по-человечески, по-мужски нам искренне жаль, что по-военному кровные братья оказались за рубежом, хотя и ближним”. І це буде по-третє: якщо один із лідерів Соцпартії щиро жалкує, що Україна стала незалежною, то куди ж далі? І чи не час СБУ, утримуваній на наші з вами гроші, перевірити реальну діяльність Української (???) спілки ветеранів Афганістану, голова якої називає злочинцем Верховного Головнокомандувача і з трибуни Верховної Ради заявляє, що у цій політичній кризі бойовий досвід “афганців” ще може стати в пригоді?

Та хіба ж тільки він? Схоже, відповідна пропаганда ведеться на всіх рівнях. “Братан! Еще не кончен твой "Афган"” – пише великими літерами згаданий вище “Боевой листок”. І що це означає? Ідеологічну підготовку до “зачистки” української території в ім‘я “Советской Родины”, і все під прикриттям “захисту конституційного ладу”? Іншими словами кажучи, - заклик до того самого державного перевороту, проти загрози якого начебто так самовіддано бореться СПУ?

А взагалі-то – куди там Бекету, Йонеску чи Кафці до нашого політичного театру абсурду, коли одна й та сама партія будує у нас “Європу в Україні” й одночасно бореться “за нашу Советскую Родину”, застерігає громадян від небезпеки державного перевороту й закликає до цього перевороту. Чи, може, цей абсурд чисто позірний, все логічно та послідовно, і соціалісти своїми демократичними гаслами просто "розводять" європейських лохів, а на додачу ті 2% українських громадян, котрі ще вірять у моральність та щирість лідерів цієї партії?

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників