Блоги Мир

/ Новости политики

ЗАТ “СКМ-Україна”. Як і казали, «усьо буде Донецьк»

488

Незабаром журнал «Wprost» оприлюднить щорічний рейтинг найбагатших людей Центральної та Східної Європи. За попередніми оцінками, від українців “найдорослішим” виглядатиме Ринат Ахметов, статки якого експерти нині визначають на рівні понад 7 мільярдів доларів.

Років за два Ринат Леонідович запихатиме за пояс усіляких там російських “абрамовичів” з їхніми 15 млрд дол. Такі перспективи перед керівником групи “Систем Кепітал Менеджмент” та іншими членами донецької сім’ї відкриває Універсал національної єдності.

В кожній політичній силі є свої “любі друзі”. “Любий друг” – це евфемічне визначення бізнесмена, котрий прийшов у політику, аби заробляти адекватно своїм апетитам. В Партії регіонів під цю політичну термінологію потрапляє декілька осіб, насамперед Ринат Ахметов. Якщо “регіонали” сьогодні на коні, то Ринат - на жар-птиці, яка в короткому проміжку часу домчить свого вершника, як мінімум, до втричі більшого багатства.

Жар-птиця Рината Ахметова – це новий склад уряду: донецькі прем’єр та три з чотирьох віце-прем’єрів, понад 70% міністрів та значна доля їхніх заступників. Подивіться, як розсілися на фінансових потоках представники цієї команди. Візьмемо для прикладу енергетичний комплекс. Віце-прем’єром з палива та енергетики став [народжений у Донецьку] Андрій Клюєв, який довірив очолити профільне міністерство ПЕК Юрію Бойку [Горлівка, Донецької області]. У замах Бойка - Вадим Чупрун [с. Рівнопіль Волноваського р-ну, Донецької області, донедавна - губернатор Донеччини] і Олексій Шеберстов [довгий час працював у «Донбасенерго»]. Керівником “Нафтогазу України” став Володимир Шелудченко [Макіївка, Донецької області, “Донецкоблгаз”], а ДК“Газ України” очолив Сергій Зубов [Краматорськ, Донецької області]. Електроенергетикою керують теж виключно люди з озвученого краю: президентом НАК “Енергетична компанія України” став Ігор Глущенко [смт. Білогорське, Добропільского р-ну, Донецької області, директор “Схід-Енерго” (СКМ)], а директором ДП “Енергоринок” є Анатолій Луцишин [до останнього часу - керівник ТзОВ «Сервіс-Інвест», Донецьк, що входить до групи СКМ]. Керівником Національної комісії з регулювання електроенергетики (НКРЕ) віднедавна є Олександр Рогозін [є давнім побратимом-помічником дончанина Андрія Клюєва]. До всього сказаного залишається додати, що міністром вугільної промисловості став Сергій Тулуб [Донецьк].

На всіх ключових газових та енергетичних потоках “сидять” або безпосередні вихідці з імперії СКМ, або топ-менеджери структур, підконтрольних цій промислово-фінансовій групі. Не потрібно, мабуть, додавати, що новопризначених чиновників “обсіли” на заступницьких посадах “партай-геноссе” з інших східних регіонів, формуючи “синьо-білу” монопартійну систему.

А тепер в задачі запитується: для чого було розпорошувати “золотий кадровий фонд СКМ”, як не для контролю цієї корпорації за паливно-енергетичним комплексом? Експерти вже нині прогнозують, що невдовзі комерційні структури відновлять реекспорт газу за кордон, уряд вирішить повернутися до приватизації “за вигідними цінами” енергогенеруючих та енергопостачальних компаній, а також буде відновлена практика диференційованих тарифів на електроенергію, яка дозволить енергетичному контролеру заробляти на різниці цін. Крім того, “регіоналізація” ПЕК фактично ставить хрест на нафтопроводі “Одеса-Броди” як проєвропейському проектові.

Усі ці прийомчики дозволяють вивести з національних фінансових потоків на користь конкретних осіб мільярди. Експерти говорять, що при нинішній ціновій ситуації паливно-енергетичні вампіри можуть висмоктувати з цього ринку від 6 до 10 млрд. дол. на рік. Ці капітали, звісно, не опиняться в одній кишені, бо на енергоринку впливовими є інтереси різних політико-фінансових сил, варто згадати пріснопам’ятне "РосУкрЕнерго", інших гравців цього сегменту економіки, але всім їм доведеться тепер рахуватися з позицією “донецьких”. Більше того, ця команда управлінців, більшість з яких ще рік тому боялися носа казати в Україну, побоюючись арештів, нині де-факто і де-юре вирішують долю національної безпеки.

Але зрештою йдеться сьогодні не лише про енергетичний ринок. Країна проходить обряд СКМізації, за якого кожна зі стратегічних галузей економіки віддана на відкуп одному з топ-менеджерів партії Ахметова-Януковича. Наприклад, всіма фінансами країни цілковито “відає” Микола Азаров – віце-прем’єр та міністр фінансів. “Під себе” від поміняв керівників ДПА (ним став Анатолій Брезвін), КРУ (Петро Андрєєв) та Держказначейства (Сергій Харченко). Усі троє – колишні соратники Миколи Азарова по роботі в податковій та Мінфіні. Як бачимо, принцип формування команди – такий же, як і у випадку з ПЕК: Миколі Яновичу віддано на відкуп увесь фінансовий напрямок, він тут сам собі буде і швець, і жнець, і на дуді гравець: і збирач податків, і розпорядник бюджетних коштів, і контролер за усім цим скарбом. Лише він знатиме, що насправді відбувається з державним бюджетом, і наскільки адекватно цей стан змалювати перед громадськістю. Більше того, саме Азаров є тепер головним стратегом з розвитку бізнесу, бо де-факто він визначатиме податкову стратегію “широкої” коаліції, що в українських реаліях означає визначення пріоритетів розвитку одних видів бізнесу та пригноблення – інших. Не дивно, що першою з заяв “відомого маркшейдера” стала ідея відновити діяльність вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку: СЕЗ та ТПР – це чудовий винахід донецьких, що дозволяв їм щорічно не сплачувати мільярди гривень податків. Це економічне чудо було скасовано за прем’єрства Юлії Тимошенко, і тепер донецькі прагнуть повернути з бюджету країни навіть те, що вимушені були сплатити за часи своєї “опозиційності”.

Характерно, що навіть ті міністерства, що віддані за квотою так званим партнерам по коаліції, теж контролюються “регіоналами”. Так, міністерство транспорту та зв’язку очолює соціаліст Микола Рудьковський, але весь зв’язок контролює нещодавно призначений віце-міністр Леонід Нетудихата, віце-президент ахметовського мобільного оператора DCC. А транспорт, точніше – “Укрзалізниця” віддана на відкуп Володимиру Козаку, донедавна – керівникові однієї з ахметовських компаній “Лемтранс” , що входить в групу СКМ. Компанія прославилася свого часу причетністю до оборудки в сотні мільйонів гривень з лізінгом вагонів “Укрзалізниці”. Зваживши на ці кадрові призначення, не важко дійти висновку, що Микола Рудьковський зможе бути міністром лише Інтернету, бо транспорт і зв’язок керуватимуться людьми з офісу СКМ.

Донецькі завжди мали потуги до монополізації влади. Ще за першого прем’єрства Віктора Януковича народився анекдот:

Донецьк, 2005 рік, в країні завершилися повторні президентські вибори, на яких переміг Віктор Янукович. На вулицях порожньо, лише вітер ганяє вулицями пожовкле листя. Раптом скреготить метал, відкривається люк, і з-під землі вилазить бомж, який уже декілька років не бачив світу божого, немитий, зарослий. Звідки не візьмись до нього підбігають двоє в чорному:

- Таваріщ, пісать умєєте?

- Н-ну-у, - перелякано відповідає бомж.

- Срочно поєзжайтє в Кієв, нам нужно во власті сваї люді.

Янукович не переміг на президентських виборах, але Донбас повертається у владу. Але між першою та другою прем’єрськими “ходками” Віктора Януковича є принципова відмінність. За минулого прем’єрства Віктора Федоровича кількість “його людей” у владі обмежував тодішній президент Леонід Кучма, який пальця в рот донецьким не клав. Тепер треба зрозуміти, що країна не має потужного Президента, Віктор Андрійович заховався від дійсності за Універсалом національної єдності і воліє говорити переважно на теми розвитку мови та духовності. Це від Тимошенко в період коаліційних переговорів він міг вимагати конкретних показників ВВП та багатократного збільшення доходів всіх українців.

З донецькими все інакше. Входження партії одного регіону у владу можна описати словами одного українського “класика” – вони взяли стільки влади, скільки могли проковтнути. СПУ, КПУ та примкнула до них “Наша Україна” - лише на підтанцьовках. Ця влада працюватиме на розвиток великого капіталу і робитиме все, аби дрібний бізнес не міг скласти йому конкуренції. І перші заяви нового уряду про підвищення ставок на оренду землі, необхідність відновлення схеми з повернення ПДВ і т.д. - цьому доказ.

Але нинішня кадрова сваволя “донецьких” – здається, їх перша помітна помилка з часів завершення президентської кампанії. Подібну помилку свого часу зробив Павло Лазаренко, який разом з дніпропетровською командою “взяв стільки влади, скільки зміг проковтнути”, і не було, здавалося, тоді йому рівних на Печерських пагорбах. Тоді не було Майдану, але проти Павла Івановича об’єдналися “голодні чиновники” та бізнесмени, котрих витіснили з більшості “хлібосольних” ринків, і той вимушений був піти у відставку.

Процес уже пішов і нині. Юрій Єхануров та Анатолій Кінах були найбільшими поборниками злиття помаранчевих та синьо-білих. Тепер Єхануров створює антиянуковицьку опозицію в середині “Нашої України”, а Анатолій Кінах говорить, що поспішна кадрова політика “регіоналів” може розвалити “коаліцію національної єдності”. За цією сумувати особливо не варто. Навіть навпаки, створення в парламенті антиурядової більшості дозволить змінити структуру виконавчої влади в країні. Але відбудеться це не скоро. У “донецьких” попереду, як мінімум, два роки владарювання в країні, де перемогла помаранчева революція. Раніше “гнаним” та “голодним” не об’єднатися. 2008 – рік стане не лише роком нової президентської кампані, але й нового переформатування української політики.

Ты еще не подписан на наш Telegram? Быстро жми!

Блоги / мнения

ads pixel